Згадування Леді в чорному лякало кожного в містечку. Казуха не забував, що та загадкова жінка була наче Волдеморт в ⟪Гаррі Поттері⟫. Проте Суруга особливо сильно починала тремтіти та заїкатися.
— Ясухара-чан…Ти..Лякаєшся сильніше ніж Літія-чан… — каже парубок, та зупинив руку за міліметр від дотику до плеча дівчини.
Суруга налякано озирнулась.
⟪Літія-чан…Тебе бачимо по ходу лише я та Шуя-сан⟫, — зітхнув Казуха.
***
Якось, настав похмурий день. Чоловік літнього віку підняв стурбований погляд до неба, та поправив невеликі окуляри з круглими діоптріями.
— Нда…Лихо насувається… — зітхає чоловік.
Казуха здивовано подивився на нього.
— Так похмуро буває лише над лісом, над нашим містечок так вперше… Не к добру… — Шуя похитав головою та почесав невелику але густу сиву борідку.
Казуха стурбовано подивився у небо.
***
Суруга стала поряд з будинком і поблідніла.
— Ясухара-чан… — не встиг договорити Казуха і помітив її вираз обличчя. Немов дівчина щось бачила, але не могла навіть слова вимовити.
Парубок подивився в ту ж сторону, але помітив лише темні хмари.
— Ясухара-чан… все добре…Це лише… Негода , — Казуха підійшов до дівчини і обережно хотів погладити за плече, але знову зупинився.
Суруга захитала голову і побігла в сторону лісу.
Казуха завмер, наче пронеслись спогади перед очима, той день, коли потрапив в це місце. Він побіг за дівчиною що мав змогу.
Почувся розкат грому.
— Суруга! — радісно крикнув парубок, коли нарешті побачив дівчину. — Суруга…
Казуха помітив. що дівчина завмерла. а перед нею стояла — Крул. Та сама жінка в чорному, яка привела одного дня сюди…
— Суруга… — Казуха хотів зхопити дівчину, але не встиг. Вона розчинилась в темному тумані. Пролунав лише зловісний сміх Крул. Як блискавка промайнув сліпучий промінь світла.