На пательні шкварчав бекон і Дін потягнувся по миску зі збитими яйцями, але його зап’ясток перехопили, вправно обертаючи мисливця до себе і вимогливо цілуючи в губи.
— Доброго ранку, Касе, — коли янгол відсторонився, на обличчі Вінчестера він залишив свій слід — легкий рум’янець на щоках.
— Знову готуєш щось жахливо калорійне і холестеринове? Ти ж знаєш, що я не сплю, — приготував би тобі сніданок у ліжко.
— Це я попросив, тату, — з широкою усмішкою зауважив нефілім, який до того мовчки сидів за кухонним столом.
— А… Джеку, доброго ранку, — здавалося, Кастіеля трохи ошелешило те, що за їхнім з чоловіком моментом ще хтось спостерігав. Він надав обличчю удаваної суворости, звівши докупи брови, і продовжив: — І ти годуєш цим дитину?
— Він каже, що Джеку не годиться їсти «траву», — озвався з-за дверцят холодильника Сем, подаючи брату пляшку молока. Ангел знітився іще більше — невже уся сім’я Вінчестерів зібралася на кухні бункера?
— Доброго ранку, хлопчики, — ніби підтверджуючи здогад Кастіеля, у двері увійшла Мері. Тепер не вистачало лише… — Айлін дзвонила, Семе.
— Дзвонила? — молодший Вінчестер здивовано підняв брову.
— Ну так. Я сиділа за твоїм ноутбуком і ми з нею мило побесідували. Просила передати, що на кілька днів залишиться в Ірландії.
— Мам, ти знаєш мову жестів?
— Ну довелося вивчити, це ж моя майбутня невістка, — стенула плечима жінка. — Гаразд, я була рада погостювати, але Кетч знайшов нам нову справу.
— Мааам, — протягнув Дін з осудом.
Справді, Артур багато у чому їм допоміг, але він усе ще був одним із «бриташок». Та, схоже, Мері це мало обходило. Після Асмодея багато що змінилося, до того ж тепер їх із Кетчем справді пов’язувало лише полювання.
— Не хвилюйся, синку, я передам йому, що тобі сподобався скотч. Касе, наглянь за ними, поки мене не буде, — жінка м’яко посміхнулася, закидаючи за спину наплічника.
— Звісно, місіс Вінчестер.
— Мері, сонце, просто Мері.
Кастіель розумів, звідки у Діна така щира усмішка. Його чоловік, подібно до своєї матері, самою лише своєю присутністю міг зробити з будь-якого приміщення дім. Тому протягом років домом янгола були не Небеса, а шкіряний салон Імпали. Тепер же — покинута колись обитель Мужів Письма.
— А ми поїдемо на полювання? — попри те, що Джек пережив, він не втрачав дитячої безпосередньости. Зрештою, йому і року від народження не було. — Сем обіцяв мені ґулів.
— О, справді? — старший Вінчестер трохи «з наїздом» глянув на брата.
— Таа, ну будь ласка, — нефілім чудово знав, що Дін не встоїть проти цього благального тону у поєднанні з невинними очима.
— Касе, скажи йому.
— Діне, я не знаю, що ти хочеш, щоб я сказав, — ангел схилив на бік голову, у блакитних очах грали хитрі бісики, хоча в загальному вираз обличчя виражав лише щире нерозуміння.
— І ти туди ж… — чоловік жартівливо ляснув полотенцем по столі. — А біс із вами, нехай буде ґуль. Але спочатку сніданок.
Сем подумки усміхнувся — як же часом Дін нагадував їхнього батька у найкращих його рисах. Власне, це означало, що на них чекала кількагодинна дорога під клясичний рок, але ніхто з них вже давно не нарікав.
Відгуки