Наші гріхи та їх кольори

У будинку на автозвалищі вперше за довгий час не кипить робота.

– Тобто ти хочеш сказати, що вона… донька Боббі?

Високий хлопець з темним хвилястим волоссям до плечей перебував у розгубленості від новини, що у їхнього “батька” була донька. Емоції старшого брата суттєво не відрізнялися, хіба що його недовіра до цієї історії була більшою.

Лікарня пропахла ліками, гумовими рукавичками, дезінфікуючими засобами і старим папером. Відділення амбулаторії, де Хізер доведеться провести найближчі дві години, було майже порожнім.

Хізер метушилася на кухні над чаєм і перекусом, поки брати засіли в дальній кімнаті, щось обговорюючи. Дін умостився в кріслі. Поруч на журнальному столику, стояла аптечка. Старший орудував ниткою з голкою, зашиваючи криваві рани на підтягнутому торсі.

Хізер не знала, як довго вона йшла – довго і так швидко, ніби боялась, що її наздоженуть – дорогою в невідомому напрямку. Може годину, може менше або більше. Коли вона дісталася до придорожнього мотелю, годинник на стійці реєстрації показував о пів на четверту ночі.