Остін усе своє життя намагався триматися подалі від амурних драм, гормонів, метеликів у животі. Але зустрівшись з Мілою - доброю і приємною дівчиною, він все-таки попався у вир болю нерозділеного кохання. Бо їй подобається хлопець, який чомусь дивиться на Остіна частіше, ніж потрібно.
«Не варто було закохуватись. Говорити Мілі «так». Говорити «добре», коли з’явився Томас. Треба було звалювати з цього гормонального пекла. Давнісінько».
Шум удару коліс. Моє тіло на мить підстрибнуло, від чого я відразу розплющив очі. Все було немов у тумані, поки я нарешті не зрозумів, що був у автобусі. Руки стискали рюкзак. Я підірвався зі свого місця, і почав озиратися, дивлячись за вікна навколишньої місцевості.
Міла покликала всіх на спільну зустріч в якесь кафе, де уся компанія могла б пограти в настільні ігри. Я ніколи не грав у подібні іграшки з купкою людей, і зазвичай відмовлявся від подібних пропозицій. Проте цього разу я вирішив погодитися. Не тому, що це була Міла, ні.
Я ніколи раніше не думав про ЛГБТ, навіть жодної думки не було, що мені може сподобатися хлопець. Але, як виявилося, це не найгірше. Я зрозумів, що мені будь-яка людина може прийти до душі, достатньо приділити трохи уваги, доброти. Хіба це не жалюгідно?
Відгуки