Несправжній професор зілля

• Ви знаєте, професоре, - Гаррі йшов спокійно і плавно, як хижак, який знає, що жертва не втече. - Я навів про Вас певні довідки
• І що ж ви накопали, пане Головний аврор? - було помітно, що Докінс нервує, щось переставляючи на своєму столі.
• Небагато. Наприклад, те, що Грегор Рейналд Докінс дійсно існував. Навчався в Гоґвортсі приблизно в той час, що й наша пані директорка. Навіть пару років грав у квідич. Мав певні успіхи в зіллєварінні і травології. Після закінчення школи подорожував. Пару років викладав в Гоґвортсі зіллєваріння, стільки ж - Травологію. Потім працював на парочці незначних посад в Міністерстві. Де був і чим займався під час Першої магічної війни - невідомо. Надалі мав крамницю на Діагон-алеї, торгував зіллями, травами, інгредієнтами. Ну якось так. Саме примітне було в цій особі те, що нічим вона не виділялася з натовпу. Така собі середньо статистичність.  Ідеальне маскування, чи не так, професоре?
• Не розумію, про що ви! - з викликом сказав Докінс, складаючи руки на грудях. - В мене мало часу, тож говоріть, що хочете. Або йдіть звідси. 
• Та я власне хотів дещо вам показати, цікавий такий документ.

Гаррі поклав перед чоловіком пожовклий пергамент. 

• Що там? - запитав Докінс, не беручи навіть його в руки. 
• А там, шановний наш професоре, список постраждалих і загиблих під час нападу Смертежерів на Діагон-алею. І, як ви вже здогадалися, там є ви. Точніше, не ви. А професор Грегор Рейналд Докінс. Що на це скажете, професоре?
• Помилка. Всі здатні помилитися. Тоді був такий ґвалт, що всі здатні обізнатися.
• Добре. - Гаррі був спокійний, і навіть мав легку посмішку. Йому подобалася ця гра. Він дістав з внутрішньої кишені флакон з мутною рідиною. - А що скажете на це? Це спогад свідка, який підтвердив гибель Докінса. І запобігати вашому запереченню, скажу, що це ВАШ спогад, професоре.
• Мій спогад про мою загибель? Що за маячня? І чому ви, пане Поттер, продовжуєте називати мене “професор”, якщо ви переконані, що я не Дікінс.
• Тому що я називав так Вас ще зі школи. Професоре. А спогад… Ви тоді надали мені більше, ніж хотіли. Воно й зрозуміло, враховуючи обставини вашого поранення. Професоре Снейп, сер. Я правий?

На певний час запанувала тиша. “Дікінс” сидів, втупившись в підлогу, а Поттер, опершись на стіл, продовжував уважно на нього дивитися.