V

Шерлок дивиться і мовчить.

Величезний металевий бак нагадує ємність, у якій маніяки виварюють кістки своїх жертв — він якось бачив такі під час розслідування однієї справи. На ванну це ажніяк не схоже. 

Шерлок дивиться.

Стів висипає мішки із сіллю методично і зосереджено, в той час як Гендріксон робить нераціонально багато рухів і постійно говорить. Весь час, не зупиняючись, говорить. 

Шерлок мовчить.

Мовчання віднімає у нього катастрофічно багато зусиль. Але він впевнений, що варто відкрити рота — і це потягне за собою ланцюжок хімічних реакцій від усіх, хто на нього дивиться — з надією, очікуванням або сумнівом. Особливо з сумнівом, міркує він, мимохідь відмічаючи прискіпливість у погляді Робін. 

— Шерлоку, — її голос звучить обережно, але наполегливо.

Він повертає голову. Моллі простягає йому хустину, якою можна зав’язати очі. Приготування закінчені. Тепер його черга діяти. 

Голмс підбирає пов’язку. Робить кілька широких розмашистих кроків і, не сповільнюючи темпу, перестрибує всередину металевого баку. Він стрімко повертається на місці, розхлюпуючи ногами воду. Невеликі хвильки переливаються через краї ємності на ноги оточуючим — Робін матюкливо бурмоче щось під ніс.

Шерлок зав’язує очі і опускається у воду. 

*** 

Ця штучна тиша тисне йому на нерви, не дозволяючи розслабитися і зануритись у Палац пам’яті — він шкірою відчуває присутність людей навколо. Відчуття невагомості у пересоленій воді не допомагає. Голмсу здається, що йому терміново необхідно знайти точку опори, тому руки мимоволі тягнуться до бортів. 

Дихай, Шерлоку.

Наполегливий голос Джона змушує його застигнути. Він ловить себе на думці, що почав забувати його звучання. 

Дихай.

— Іди до біса, Джоне, — бурмоче він самими вустами.

Раціональність і Ватсон — дві несумісні речі. Його мозок обирає надзвичайно невдалі образи для занурення. 

І все ж — Шерлок дихає. Тіло ритмічно коливається на поверхні води. Він відчуває, як напинається на грудях мокра рубашка, як хвильки лоскочуть шию біля лінії росту волосся.

М’язи плечей рефлекторно напружуються, і він на секунду занурюється трошки глибше — вода прокочується підборіддям, ледь-ледь торкається щік. 

Чіткий, яскравий голос прорізається у його свідомості. Шерлок починає тонути. 

***

У паніці йому здається, що він не здатен дістати ногами дна. Солона вода наповнює ніздрі, а руки безладно ковзають стінами баку у спробі дістатися до краю. Нарешті хтось хапає його за плечі і стягує пов’язку з очей. 

Шерлок не слухає стривожених голосів, насилу вивалюючись на підлогу. Вода стікає з нього постійним потоком, створюючи величезні калюжі навколо його фігури. 

— Що ти бачив? — чує він наполегливий голос.

Ел вимогливо заглядає йому в очі, маленькі — ще зовсім дитячі руки — стискають мокру тканину його рубашки на передпліччях. Шерлоку вистачає погляду, щоб зрозуміти — та перелякана, що він якимось чином зіштовхнувся з Векною.

Голмс повільно хитає головою. Йому вистачає власних демонів. 

— Шерлоку…

Він не слухає. Навіть не розрізняє по голосу, хто саме до нього звертається. Схоплюється на ноги і, похитуючись, іде в сторону дверей. 

Моллі?

— Мол-лі, — каже Шерлок, бо вона стоїть прямо перед ним, блокуючи вихід.

Він не хоче бачити, але бачить — суміш страху і впертості в очах, тремор у руках, що тягнуться до нього, застигаючи в сантиметрах від його долоней.

— Чому, Шерлоку? — питає Гупер.

Навіть якби він хотів, слова застрягли б у нього в горлянці.

— Моллі, — знову промовляє Шерлок, і затинається, відчуваючи, як сухо раптом в роті. 

Моллі, будь ласка! 

— Я…

Усе твоє життя, в усіх твоїх снах — глибокі темні води, Шерлоку.

— …не можу більше тонути.

Голмс відчуває, як рухаються його губи, але не впевнений, чи голос промовляє звуки. Гупер, здається, розуміє. Складає шматочки мозаїки до купи, пригадуючи розповіді Джона, коли він намагався пояснити їй, що сталося в Шерінфорді. Коли робив те, на що йому, Шерлоку, не вистачило сміливості.

Її руки знесилено опускаються.

Евр знову це робить, думає Шерлок, відчуваючи на кінчику язика суміш ненависті, відчаю і провини. Його життя — це…

— Ти можеш взяти його за руку.

Бульбашка, у якій всі звуки і кольори змішуються в одне, лопається. Шерлок рефлекторно вдихає, а тоді повільно розвертається і дивиться на Ел.

— Ти можеш взяти його за руку, — повторює вона. — Джойс тримала мене, коли я занурювалась у Виворот, щоб знайти там… Вілла.

Голмс краєм свідомості відмічає, як важко їй промовляти його ім’я.

— Вона тримала мене за руку і… я відчувала, ніби… в будь-який момент можу повернутися. 

Зв’язок з реальністю?

Шерлок мовчить. Моллі робить кілька повільних кроків вперед, зупиняючись обік нього, і дивиться на Ел. Не впевнена, що відповісти. Це не дивно, враховуючи що він сказав їй про відволікаючі фактори.

З іншої сторони…

Голмс ніколи і нікого не тримав за руку, поринаючи у Палац пам’яті. Усі прояви зовнішнього світу заважали. Втім, як показала недавня практика, відсутність геть усіх подразників перетворює Палац пам’яті на тривожні напади, з якими він не здатен впоратись… сам.

— Моллі, — знову каже він, і дивується, як вона одразу все розуміє.

Звісно ж, розуміє. Раптово напружені плечі здаються ще більш гострими під тонкою чорною футболкою. 

— Так, Шерлоку, — відповідає вона. 

***

Вода вистигнула, тому занурюватися повторно йому ще неприємніше, ніж вперше. Шерлок обережно, неспішно опускається, а тоді протягує Моллі руку.

Вона дивиться на неї з уважністю, якій можуть позаздрити найцікавіші гістологічні зразки з їхньої лабораторії. Голмс відчуває, як під цим поглядом починають тремтіти його пальці.

— Шерлоку, — каже вона, а тоді підіймає на нього очі. — Ти впевнений?

Відповісти йому заважає рух повітря позаду і Гендріксон, який життєрадісно втручається зі своїм «В разі чого, містере Голмсе, моя рука до Ваших потреб».

Шерлок ігнорує його.

— А ти? — каже він до неї натомість. — Готова?

Її погляд змушує його вдавитися повітрям. Він питає це у Моллі. Останнього разу, коли він щось у неї просив, це було… 

Моллі, будь ласка, без зайвих питань. Просто скажи мені ці слова.

Голмс готовий поклястися, що тоді, в той момент, на якусь долю секунди… він всерйоз розмірковував, що гірше: дати їй померти — чи змусити сказати…

Чому ти робиш це зі мною, Шерлоку?

Він дивиться на неї — і бачить те саме, що бачив тоді. Хвиля нудотної відрази до себе накриває його з головою — і це гірше, ніж тонути в солоній воді. Припини це. Припини негайно. Вийди з кімнати і ніколи більше не вертайся в її життя.

Залиш мене у спокої.

Його рука повільно опускається, а тоді її теплі пальці охоплюють його власні, втомлені і шершаві від солоної води. 

— Заплющуй очі, Шерлоку, — каже вона.

І він слухається.

***

Спочатку відчуття її долоні у його власній — усе, на чому він може зосередитися, щоб не дозволити повзучій паніці вхопити його за горло. Шерлок мимоволі оцінює температуру її шкіри. Те, з якою силою пальці охоплюють його руку. Він тягнеться до жилки, яка б’ється на її зап’ястку, але зупиняє себе, натомість перемикаючи увагу на звуки.

Моллі дихає розмірено. Робін чимчикує кімнатою взад-вперед, не звертаючи уваги на застережливе шикання Стіва. Хтось відчиняє двері, а Гендріксон шумними перебіжками направляється до них. І тільки Ел стоїть нерухомо. Її погляд Шерлок відчуває шкірою. Часом він всерйоз розмірковує, чи може вона бачити крізь неї.

«Відкинь усе неможливе, і те, що залишається — і є правдою», — колись казав він Джону.

Аби він тільки знав…

— Знав що? — питає у нього Джон, і Шерлок роззирається навколо, усвідомлюючи, що знаходиться на Бейкер Стріт.

— Чому ти? — розчаровано питає Голмс. — Чому тут?

Йому не потрібні сентиментальні возз’єднання. Він не сумує.

Окей, можливо, він сумує. 

Вірогідніше за все, він сумує дуже сильно.

Але емоції не те, що зараз може допомогти!

Він чує, як гупають, зачиняючись, двері. Ватсон образився? Це на нього не схоже. Шерлок піднімає руку і бачить затиснуту між пальцями записку.

«Молоко знову закінчилося. Приглянеш за Розі».

Вона посміхається йому з дитячого крісла. Голмс не здатен робити вигляд, що його це не займає.

Біс з ними, з емоціями! 

Шерлок підхоплює її на руки, легенько притискаючи до себе. Розі пахне сторінками газет і міцною кавою, що зовсім на неї не схоже — а отже його мозок навіть це відтворює неправильно. І разом з тим, Розі пахне… домом. Голмс перетворився на жалке, сентиментальне створіння, не здатне до структурованого мислення навіть всередині своєї голови. 

Вони всі приречені.

Ватсон вказує пальчиком на череп, що досі стоїть на камінній поличці, і він слухняно робить кілька кроків вперед.

Все ж таки процес вибудови комунікаційних каналів у дітей вражає його навіть з наукової точки зору. Нездатні сприймати словесні пояснення, без можливостей вивчити відповідну літературу, вони вибудовують власні патерни, просто спостерігаючи за навколишнім світом, копіюючи і відтворюючи.

Цей глибокий аналіз поведінкових проявів і прогнозування очікуваних результатів неймовірний для такого маленького нерозвиненого мозку, який з перших тижнів життя здатен відрізнити голос матері і її запах серед сотень ін…

Шерлок зупиняється. Бейкер Стріт зникає, маленька фігурка Розі розсіюється туманом крізь його пальці, але він зберігає спокій, готовий до зміни картинки. 

Контроль знову в його руках.

Перед його очима стовбичить величезний силует демоґорґона. Він ніколи не бачив живого — принаймні не з близької відстані. Але сотні обстежених трупів і детальні розповіді Моллі дозволяють відтворити більш-менш притомну 3D-модель.

Істота насторожено крутиться на місці, постійно змінюючи позу. В горлі клокоче щось нелюдське — і навіть не звіряче. Розеола пащеки розкривається, демонструючи ряди зубів.

— Ти казала, Векна втратив над ними контроль, — промовляє він вголос, і проекція Ел з’являється у його свідомості поруч з демоґорґоном.

Вона мовчить кілька секунд — справжня Ел у кімнаті, очевидно, не одразу розуміє суті питання — і що Шерлок звертається саме до неї.

— Демоґорґони, — додає Голмс.

Вона киває.

— Наші постійні сутички змушують його берегти зусилля. Демоґорґони перетворились у…

— … неконтрольовану смертоносну силу, — перебиває її Стів, раптово вимальовуючись поруч. 

Мозок Шерлока навіть відтворює його звичку переплітати руки над животом.

— Я б не назвала її неконтрольованою, — зауважує Моллі.

Голмс опускає погляд. Всередині його підсвідомості їх долоні не переплетені, але знаходяться зовсім поруч — в сантиметрах одна від одної. Він легенько стискає руку і дивується моторошному контрасту з відчуттями реального світу. Реальної Моллі.

— Вони не припиняють полювання і завжди тримаються зграї, — погоджується з нею Робін десь за його плечима..

Шерлок веде плечима — її раптова поява майже заскочила його зненацька. 

— Але якщо не ментальний зв’язок, то що тримає їх купи? — питає Гендріксон, намагаючись засунути пальці в пащеку демоґорґону в момент розкриття пелюсток.

І справді — як вони відрізняють один одного від людей та інших істот? Як маркують «своїх» серед «чужих»? Лише за звуками? 

Але на розшифровку їх звукових патернів підуть місяці — якщо не роки. Їхня комплексна система комунікації занадто складна для відтворення.

— Як щодо запахів? — питає Шерлок.

Під час розтинів їм з Моллі вдалося дослідити їх нюховий епітелій. Тоді вони відкрили, що кількість і характеристики рецепторів кардинально відрізняються від усіх відомих їм живих істот. Пристосовані до подразників іншого світу — припустила Гупер.

Чи може — до конкретних сигнальних речовин? 

Версія Моллі дивиться на нього уважно, очікуючи чергову з «геніальних ідей». Йому достобіса цікаво дізнатися, як насправді, в реальності, виглядає її погляд зараз. Шерлок дає собі ментального ляпаса — щоб не відволікатися, на що Робін схвально піднімає догори великі пальці.

— Всередині зграї повинна існувати ієрархія, — каже він впевнено. — Істота, що повідомляє про початок атаки. Залоза, що продукує молекули ароматичної сполуки і маркує лідера серед усіх інших.

На їх столі були десятки вбитих демоґорґонів. Жодної подібної структури вони не знайшли. І все ж, Шерлок впевнений, вона існує.

— Отже, нам потрібно його впіймати.