Розділ 2 "Ненаситний голод"

   П’ята година ранку, люди ще не ходять по вулицях, магазини ще закриті, работорговці ще не торгують кішко-дівчатами. Всі ще сплять. Всі, крім мене і Люциуса, бо ми йшли в ліс. Чому?

*За декілька годин до цього*

[Люциус]: все-таки цей сом смачніший, ніж ті, яких ми ловили до цього.

[Крістофер]: Можливо це через те, що ми раніше сомів не ловили?

[Люциус]: Правдоподібна теорія.

[Генрі]: Люциус! Крістофер!

   До нас біг наш однокласник Генрі, я не зрозумів чому він нас кличе, бо в школі ми майже не спілкуємося.

[Крістофер]: що йому треба?

[Люциус]: не знаю.

[Генрі]: Хлопці!

[Крістофер]: А хрін тобі, йди сам лови собі рибу.

[Генрі]: Та не треба мені ваша риба, допоможіть!

[Люциус]: Ми не будемо красти с тобою курей.

[Генрі]: Дай сказати!

[Крістофер]: Говори вже що сталося.

[Генрі]: Моя сестра зникла!

[Люциус]: Вітаю, а від нас тобі що потрібно.

[Генрі]: Врятуйте її!

[Люциус]: Ти довго думав над цією пропозицією? І взагалі, не факт що вона зникла, можливо вона десь гуляє.

[Крістофер]: Чому ти думаєш що її викрали?

[Генрі]: Я чув як хтось виламав двері, а потім з першого поверху пролунали крики моєї сестри, коли я спустився, то побачив як щось тягне її в ліс 

[Люциус]: Тоді звернись до авантюристів.

[Генрі]: Вони мене навіть слухати не хочуть.

[Люциус]: Цікаво, чому?

[Крістофер]: Може тому що якийсь Генрі їм сказав що в лісі василіск, і вони  шукали його тиждень.

[Люциус]: Правдоподібна теорія.

[Генрі]: Може вже підете її рятувати.

[Люциус]: Чому ти думаєш що ми підемо рятувати твою сестру?

[Генрі]: Ну… Крістофер казав що хоче стати мисливцем на монстрів.

[Крістофер]: Колись, в майбутньому, а зараз нам 15 років.

[Генрі]: Мені більше немає до кого звернутися.

[Крістофер]: Добре, ми врятуємо її за 5000 кірів.

[Генрі]: В сенсі 5000 кірів?

[Крістофер]: В прямому, ми не будемо ризикувати своїм життям безплатно.

[Генрі]: Я не згоден!

[Люциус]: У тебе є вибір, або заплатити нам, або піти самому.

[Крістофер]: Звісно ти можеш спробувати змусити авантюристів тобі повірити, або зачекати декілька днів.

[Генрі]: Ви чорти… Добре, я згоден, гроші будуть завтра.

[Люциус]: Ми готуємося до завдання, а ти йдеш за грошима.

[Генрі]: Добре.

   Генрі пішов за грошима, а ми пішли збирати речі. Зібрались ми за декілька хвилин (взяли з собою їжу, воду, бинти, святу воду, сіль, срібні кинджали і т.д.) і залишалося чекати Генрі. Через 10 хвилин він приніс гроші.

[Крістофер]: Зачекай.

[Люциус]: Щось сталося?

[Крістофер]: просто забув одну річ.

   Я забіг в свою кімнату і забрав запальничку.

   Так ми й проходили в лісі декілька годин.

[Люциус]: Скільки ми вже ходимо?

[Крістофер]: Години 3, приблизно

[Люциус]: Можливо він нас обдурив?

[Крістофер]: Ти думаєш він заради жарту дав нам гроші?

[Люциус]: Ти правий. Яка вірогідність того, що сестра Генрі ще жива?

[Крістофер]: Мінімальна, але ми взяли гроші і маємо хоч спробувати врятувати її.

[Люциус]: Треба було поспати.

[Крістофер]: Хто знав, що прийде Генрі. Зате гроші заробили.

[Люциус]: Я щось знайшов. Це шматок тканини, а ще тут сліди.

[Крістофер]: Ходімо за слідами.

   Швидше за все ці сліди належать не тій тварюці, яку ми шукаємо, а тканина бути зірвана не з одягу сестри Генрі, але ми маємо перевірити.

   Я з Люциусом не вперше вбиваємо різну монстрятину, сьогодні ми відпиралися лише через те, що не хотіли йти, по цій же причині я назначив ціну за наші послуги. Ми билися з багатьма монстрами: перевертні, привиди, русалки, один раз ми билися з вампіром (точніше допомагали з ним битися).

[Люциус]: Ти це чув?

[Крістофер]: Що?

[Люциус]: Мені здалося що я щось почув.

[Крістофер]: Тобі просто здалося.

[Люциус]: Напевно.

   Ми пройшли ще декілька метрів, але…

[Крістофер]: БЛЯТЬ!

   Хтось сильно вдарив мене і я відлетів на декілька метрів

[Люциус]: Крістофер!

   В мене різко потемніло в очах і почало дзвеніти в вухах. У мене з’явилася геніальна ідея: я вирішив підсвітити затемнення в очах запальничкою. В мене звісно не вийшло. Я пролежав так декілька хвилин. Мені стало ліпше і я встав.

[Крістофер]: Люциус. Люциус! ЛЮЦИУС!

   Люциус зник. Ні він не зник, його забрали. Але чому лише його, чому мене залишили? Хоча зараз це не важливо, мені треба врятувати Люциуса.

   Я продовжив йти за слідами. Через двадцять хвилин я дійшов до якоїсь печери.

[Крістофер]: Хрін я погоджуюсь на таке без лікувального зілля.

   Я зайшов в печеру. Тут темно.

[Крістофер]: Чого тут так темно?! У тебе настільки страшна морда?!

   Я нічого не почув і пішов в глиб печери пройшовши близько п’ятдесяти метрів я побачив тих кого шукав. Тут лежать Люциус і сестра Генрі. Вони висіли на мотузках.

[Крістофер]: Треба їх зняти.

   Я дістав свій кинджал і обрізав мотузки. Люциус прийшов до тями.

[Люциус]: Я вже думав що помру.

[Крістофер]: Хіба ти вмієш думати?

[Люциус]: Зараз не до твоїх жартів, треба тікати.

[Крістофер]: Ні.

[Люциус]: Схоже ти сильно головою вдарився.

[Крістофер]: Що це за створіння?

[Люциус]: Я не можу сказати точно, але швидше за все це вендіґо.

[Крістофер]: Вендіґо. Зрозуміло чому він тоді мене не вбив.

[Люциус]: Схоже, він пішов за новою жертвою.

[Крістофер]: Значить у нас є час щоб зробити пастку.

[Люциус]: Все. Фінал. Мій брат здурів.

[Крістофер]: Ми зможемо, у нас є все необхідне: вогонь, срібло, сіль.

[Люциус]: І це значить що ми маємо померти? Добре, нехай буде по твоєму, але якщо ми помремо то я уб’ю тебе.

[Крістофер]: Домовились.

   Краєм ока я помітив сестру Генрі.

[Крістофер]: ти будеш нам допомагати, в тебе немає вибору.

   Вендіґо розумні створіння, тому треба зробити хорошу пастку про яку він не здогадається. Тут є багато мотузок, цим можна скористатися.

   Пройшло пів години, до входу в печеру прийшов її хазяїн. Я стояв в десяти метрах від входу навпроти нього і дивився на його обвуглену морду, в руках у мене був срібний кинджал і запальничка.

[Крістофер]: Що ти, фраєр, підгорів? Давай, підійди блище.

   Вендіґо почав писати, він зробив крок і побачив розтяжку, зрозумівши це вираз мого обличчя змінився з азартного на наляканий, на морді тварюки з’явилася посмішка, він пройшов декілька кроків, переступив через розтяжку і на нього впала сітка з прив’язаним на її кінцях великим камінням. Звісно, вона не зможе стримати його і десять секунд, але вона призначена для іншого. Я підбіг до сітки, зв’язаної з мотузок що ми тут знайшли, і підпалив її, разом з вендіґо.

[Крістофер]: Маю визнати, ти розпалив в мені полум’я азарту.

   Вендіґо згорів за декілька хвилин (вендіґо дуже швидко горять), але він ще заявиться, бо його так легко не вбити.

[Люциус]: Хто б міг подумати, що настільки тупий план спрацює?

[Крістофер]: Я.

[Люциус]: Що нам буде за те, що ми прогуляли школу?

[Крістофер]: Смерть.

   Ми відправилися додому, настав вечір, я сидів в своїй кімнаті.

[Крістофер]: Вендіґо їх не убив, тому що готував припаси на зиму, але вони роблять це восени, а зараз весна, це доволі дивно.

[???]: Дивно, справді дивно.