очі кольору мушель

Це шановна і майже прекрасна Серафіна, вона отримала шанс але якою ціною. І ні, вона не зробила якийсь недзвичайний крок в майбутнє, і не виконала 1000 подвигів як ахілес (чи хто там це робив..а, гуркулес).

Серафіна трагічно померла від рук людей з її селища, за що потім отримала шанс. 

  – ай, да я вас прошу, то може, те дівчисько, й зробило щось за що її так суворо покарали, а?

  – ой та точно щось вчинила, вони ж діти, всі такі

Та от тільки, померла Серафіна, у доволі юному віці, і ніяк не від якогось вчинку чи хлопоту. Серафіну вбили, бо вона народилась з червоно-рожевими очима, які були схожі на тодішні дуже рідкі й дорогі мушлі. Ох ті мушлі, ті мушлі. Ті мушлв тоді так цінувались, що бідні люди все робили, аби лиш поглянути на них. Тому людьский люд вирішив виколоти очі дівчинки, може вони будуть такими ж цінними. І чи то й справді…. вони будуть на ціну золота? не втратять цінність навіть будучи в крові? а може цінності й не має зовсім, в тих бідних, зляканих очах. 

Ні матір, ні дівчинка не підтримували цю теорію, не погоджувались ні з ким, бо всі були як один. І слава богу який правив тих часів, що Матір Серафіни, Тадія, хоч і була вдовою, та на щастя вона мала статус який не дозволяв людям їй вказувати або взагалі якось перечити. 

«ну, то як вона вмерла? наче матір нормальна була, да й статус є, що змінилось то? «

Змінились люди. 

Люди вирішили, що якщо матір не віддає таку цінність на благо народу, то народ забере благо собі сам, а матір вб`є, а то ще біди накличуть на себе від такої то людини статної. Тому як виповнилось дівчинці чуть більше 10, її вкрали, а матір пов’язали слідом за своїм дитя. І от, як Серафіна прокинулась, то першим що вона побачила, це була не малих розмірів калюжу, такої схожої за кольором на її очі. Піднявши погляд в калюжі лежала її рідна матір. Двері відчинилися і зайшли декілька людей, помітивши що дівчина прокинулась і гірко плаче, ті не стали чекати і знову вдарили що є сили по голові малої дівчинки. Дівчині вирізали очі, а матері руки, за те що не відпускала свою дитину для народу, їх кинули в одну яму, яку можна б було назвати могилою. 

Очі дівчинки й справді виявилось не такими простими, якийсь купець віддав за них приємлему для всіх присктніх сумму, і зник, зник як і його гроші які виявилося були не справжні. 

Люди просто вбили дитя та матір, за колір, так схожий на мушлі. 

На привиликий сум (або як тоді вони думали що це благословіння боже) до люду тих земель спустився наче ангел з неба. Прекрасна богиня, чиє ім’я було незвідано нікому в тих краях, «Ерині», богиня помсти та ненависті яка нарешті отримала добро від «головного в небі». Наступні декілька днів, люди були в захваті що на їх селище спустився хтось такий могутній і святий. Звістно ніхто не цікавився що олицитворяє богиня, але для них вона була просто ангелом, ангелом з дитям в руках. Декілька днів поспіль люди виконували прихоті богині, а та прислуховувалась в першу чергу до дитя, і що найчудніше, дитя було повністтю наче закрите, не було видно навіть очей, та що очей, то наче привид в хустці був. 

Пройшла неділя й люди чекали з нетерпінням, коли ж дитя, яке росло не по рокам а просто наче мить за миттю, як це тоді здавалось майже всім. Пройшла здавалось би неділя, а вже ходив не привид, розміру з кицю, тут вже ходила дівчина. Така струнка й висока, ходила з наче як хусткою на лиці. Її очей не було видно, волосся сплетене й прикрите, а ходить наче в простині, великій і об’ємній, що покривала майже все, було лиш видно посмішку та руки. 

– матусь, коли вже я-

– вже скоро люба, скоро… 

– чув що казала?

– га? що чув? що казала?

– ай, телепень, донька богині, питала щось, а та сказала що вже скоро

– аааа, ну й що?що скоро то?

– ой телепеень, та накидки вона свої зніме, ось що буде, дурень.

– аааааааа, оо, круто

– таак, нарешті побачимо її фігуру….як думаєш в неї буфера ще більші чім у матері? от я ось дума….. 

Той день, був помстою для всіх, а загалом для неї. То була помста, маленької дитини, яку жорстоко вбили, за те що в неї були очі такого ж кольору як мушлі. Вбили і матір, бо не хватило їм дитини. Та бідні люди, навіть не задумались, про те, що буде потім, як інші на це зреагують, і чи аукнется це їм. Я б навіть дозволила собі, сказати, що в той день, їм не аукнулось, їм прокричало, наскільки тупо вони себе повели, й наскільки сильно, муситимуть заплатить. 

В той день, люди побачили, прекрасну жінку, ні, дівчину, що так чекали. Нову богиню, що для них, дістане сонце за небосхилом. Її волосся, нагадувало проміні, які відкида місяць в компаніі води, її накидки прикривали груди, та огортали її бедра, і прикривали те, - що бачити не треба всім. А їЇ очі… Вони були як в кішки, а може й зовсім як в якогось більшого кота, який так пристально дивитися на жертву. 

Вона була і відчувалась, що якщо встане – то полетить, така спокійна та ваблива, що посміхалась наче кіт. Її посмішка, що забувалась, її хвилясті лінії фігури, прекрасні коси до колін. Була як ідеалом, ідеалом тих країв. 

Богиня попросила, щоб всі звертались Серафіною, і тут то й люди зрозуміли, в що ж втрапили вони. Як би не суперечив вигляд істині, та Серафіма, як на зло, була наділена вогнем, вогнем та полум’ям, полум’ям правди й муки, яке горіло поки маєш ти гріхи. Горіло полум’я вже всюди, а більше всього – в посмішці дитини, дитини що помстилась і раділа. 

Те селище згоріло, та не тільки в плані о до тла, а в тому плані, що після цього, там більше не було води,всі води ввійшли в інші водойми, там більше не було ні зливи ні грози, там навіть не було дощу. 

Те селище «згоріло», бо кожен з тих людей пройшов крізь полум’я що ранило, не залишаючи слідів. Ти не втрачав кінцівок, і сам не відчував свого «кінцю», ти так горів, що начебто і зовсім не гориш. Зате ти відчував спустошення, в тебе не залишалось спогадів, а особливо тих, що так блищали серед всіх,тепер вони блищали в неї, в неї у руці. Ось так фізично, не постраждав ніхто, окрім тих самих, які все це й почали. Ооох, що вони отримали, вони отримали своє, їх очі були вирізані і криваві, вони горіли і кричали, адже все не могли скінчатись. Тепер ці очі триматиме у себе Серафіна, вона триматиме їх як трофей, свій перший й не повторний. Дитя, що стало богом правди, нарешті відплатила тим же, помстилась тим хто так жахливо, закінчив долю Серафіни.