Минуло кілька днів. Ніл все ще мав поговорити з Джейкобом.
Справа не в тому, що він не намагався. Намагався. Багато разів. Але щоразу горло закривалося і язик здавався завеликим для рота. Це був один із небагатьох випадків у житті Ніла, коли він не мав слів. Після довгого копирсання в собі, хлопець зрозумів причину: не хотів, щоб Джейкоб перестав із ним спілкуватися.
Це було відкриття, яким він поділився з Метью, не знаючи, до кого ще піти.
— Він, здається, не той тип, який буде злитися через таке, — у Мета з рота висіла соломинка — його яскраво-рожевий смузі крапав на поверхню стола. – Не думаю, що він зробить те, про що ти так хвилюєшся, друже.
Сонце було занадто пекуче. Спина Ніла свербіла від поту. Це робило його ще більш роздратованим.
— А якщо він це зробить?
— Тоді він не був твоїм другом. Крім того, — додав Метью, — я думаю, що ти помиляєшся.
— Не думаєш, — Ніл звів брову, — що він… Зацікавлений у мені?
— Ні.
— А я думаю, що ти помиляєшся.
— Хочеш поставити на це? — очі Метью спалахнули.
— Ні, — Ніл витягнув соломинку з рота співрозмовника, відправивши її на траву. Шипіння Метью ніяк його не зачепило. — Усе, чого хочу — це друг, Мет.
— Він є і буде твоїм другом навіть після цього. Просто знайди правильний час, щоб поговорити з ним, — із вуст Метью це звучало так легко. Але Ніл знав, що так не буде. Просто не могло бути. Здавалося, що з ним нічого ніколи не було легко. — Джейкоб — чудовий, тому все пройде добре. Якщо ні, дзвони, і я надеру йому дупу.
Краєчок губи Джостена поповз догори.
— Я чув, що австралійці тренуються боксувати з кенгуру. Ти впевнений, що зможеш його покласти?
Мет підвів обличчя догори, його сміх був таким гучним і радісним, що в грудях Ніла заболіло. Як він узагалі міг їх покинути? Коли сміх затих, Бойд стукнувся кулаком зі своєю долонею.
— Для тебе, Ніл, що завгодно.
Юнак не сумнівався в його впевненості й навіть помітив, що не сумнівається в цих словах.
Ніл зустрічався з Джейкобом у бібліотеці частіше всього пообіді, тож вирішив, що вдень — саме те.
Вони почали з легкої розмови, потім замовкли: Джейкоб був сьогодні не таким балакучим, як зазвичай. Це змусило Ніла насупити брови. Він вихопив хвилинку, щоб роздивитися юнака під час розв’язування складного рівняння. Хлопець виглядав втомленим. Темні кола під очима стали ще темнішими, щоки — більш пухкими.
Ніл був здивований, що досить близький із цим парубком, щоб помітити подібне.
— Ти в порядку?
Джейкоб кліпнув очима. Він явно не очікував, що Ніл заговорить про це або взагалі помітить, що щось не так.
— Га?
— Ти виглядаєш як шматок лайна.
— Дідько, — Джейкоб засміявся. Його сміх був дуже схожий на сміх Метью. — Почуваєшся як удома, коли чуєш таке.
Ніл не зрозумів, що той мав на увазі.
— Нічого такого, насправді. Сьогодні вранці був на лекції, а мій сусід у гуртожитку всю ніч зі своєю дівчиною не давали мені спати, — позіхнув Джейкоб. — Усю. Бляха. Ніч.
Це був початок розмови, яку Ніл збирався провести ще з тієї ночі на даху з Ендрю.
Парубок заслуговував знати, що Джостен не був зацікавленим у романтиці, якщо це було те, із чого той хотів почати. Мет був категорично не згоден, але поведінка Міньярда змусила юнака переглянути всі свої взаємодії з Джейкобом. Навіть якщо досвід романтичних стосунків із людьми був невеликим, Ніл міг щось у цьому зрозуміти. Проте не знав, що відчувати.
Це була розмова, яку Ніл недаремно відкладав. Зі свербінням на шкірі Джостен намагався зробити все можливе, щоб походити на Елісон і Нікі. У них завжди це так легко виходило.
— А в тебе є?
— Гм-м?
— У твого сусіда з гуртожитку є дівчина, — почувши власний голос, Ніл здригнувся. Зазвичай він не говорив так високо, але зараз настільки нервував, що його голос звучав як у підлітка, — а в тебе є?
Джейкоб завис і довго кліпав очима. Зрештою похитав головою, і можна було побачити рум’янець на його шиї.
— Ні. Ні, не маю. Хлопця також.
— Добре.
— Чому питаєш?
Ніл прикусив внутрішню частину щоки.
— Маю дещо тобі сказати. Я..
— Ніле!
Нікі підскочив до їхнього столу. Деякі з їхніх паперів полетіли на підлогу, коли парубок вмостився біля них. Він із усмішкою поплескав Ніла по плечу.
— Вітаю, красунчики. Потрібен інший товариш для навчання?
Усмішка Джейкоба не торкнулася очей хлопця, тому й Ніл не став прикидатися.
Настала п’ятниця. Ніл був надто зосереджений на грі з Черепахами, щоб хвилюватися про розмову з Джейкобом.
Домашня публіка повільно розповзлася стадіоном, море помаранчевого кольору залишалося таким величезним, як завжди. Джостен зосередився на аналізі Кевіна в роздягальні. Вони вивчали його протягом тижня, починаючи зі статистики й закінчуючи минулими іграми. Проте це не завадило нападнику востаннє перечитати текст Нілові, ніби той міг забути слова, які щогодини надходили до мозку.
— Стеж за Еррерою.
— Знаю.
— Те, що їм не вистачає швидкості, вони компенсують агресією, — сказав Кевін у вісімнадцятий раз. — Вони штовхнуть тебе, перш ніж спробують випередити.
Ніл міцно затягнув шнурки.
— Тоді я просто буду бігти швидше.
Очі Кевіна звузилися.
— Краще, щоб так і було.
Було легко згадати неприємні спогади про останній раз, коли вони зіткнулися з Черепахами, і парубок вирішив залишитися з Ендрю. Усі думки про закривавлені шафи та заляпане скло потонули у фоновому шумі. Міньярд спокійно стояв із Нілом і дихав: на нього не вплинув хаос команди, що влаштовували сутички навколо.
— Витріщаєшся.
— Ми повинні заборонити це слово, як ми заборонили “все гаразд”.
— Якби ми це зробили, — підвівся Ендрю, — то мені не було б що тобі сказати.
Посмішка Ніла була кривуватою з одного боку.
— Я пережив би це.
Лемент натовпу майже оглушив Лисиць, коли ті вийшли на корт.
На лавці Ніл почав збирати волосся. Воно стало занадто довгим: пасма завжди затуляли очі в найгірший момент. Минулого тижня юнак ледь не запоров гол, через те, що нічого не бачив. Він не дозволить цьому повторитися. І був певен, що Кевін також. Елісон обіцяла підстригти, але часу поки не знайшлося. Бандана була єдиним вибором.
Поки Ніл возився з нею, почув, як Мет когось привітав. Були кроки, очевидний потиск рук і обійми, потім з’явилася тінь. Джостен крадькома стежив. Виникла крихка підозра, кому вона могла належати. Парубок окремо подумав про Ендрю й наскільки очевидним буде його витріщяння.
Джейкоб був одягнений у помаранчеву джерсі, а його щоки були розфарбовані такою ж фарбою.
— Гей! — посміхнувся він. — Удачі вам сьогодні.
— Нам вона не потрібна, — голос Ніла пролунав глухо через бандану в роті. Після кількох спроб йому вдалося зав’язати волосся — помаранчевий колір жахливо збігався з каштановим. Юнак посміхнувся сам собі. Ендрю зауважив якось, як сильно її ненавидить. Відтоді Джостен ніколи не тренувався й не грав без цієї бандани.
Очі Джейкоба були трохи яскравішими, ніж раніше, коли Ніл закінчив.
— Ти, ем… Ти забув… — Джейкоб трохи поворушив пальцями, даючи Нілу достатньо часу, щоб відсторонитися, коли той потягнувся вперед. Нападник не відчував потреби завадити парубку заправити пасмо волосся під тканину. Це була звичайна річ, щось платонічне. Мет робив так раніше, Рене також. — Ось.
— Дякую.
— Спасибі, — Джейкоб якусь мить дивився на Ніла, перш ніж розсміятися. — Дідько. За що я тобі дякую? Господи. Вибач.
Ніл знизав плечима.
— Усе гаразд.
— У будь-якому випадку, ще раз удачі, навіть якщо вона тобі не потрібна, — смикнув Джейкоб себе за вухо. Воно було яскраво-червоного кольору. — Я впевнений, що ви переможете. Ти завжди перемагаєш.
— Побачимо, — парубок повернувся до своєї команди. Ендрю дивився, насупивши брови. Серце Ніла трохи підстрибнуло. — Я краще піду. Насолоджуйся грою.
— Ти граєш, — сказав Джейкоб, — тому звичайно насолоджуватимусь.
Ці слова лунали в голові, голосніше за перший гудок.
Лисиці перемогли. 6 - 8.
Коли вони дійшли до роздягальні, із Ніла вже стікав піт.
Юнак упав на лаву, литки тремтіли. Він заплющив очі під звуки того, як Лисиці відкривають шафки та скаржаться на суддів. Кевін був найгучнішим. Незважаючи на те, що вони виграли, це була важка боротьба, кілька останніх голів Ніла дали їм перевагу. На нього націлилися в першій чверті: Еррера — найбільша проблема. Проте не було нічого, із чим він не зміг би впоратися, особливо коли Ендрю стояв на воротах і кожен удар був сильнішим за попередній.
Мет сперся ліктем на голову Ніла.
— Ти — зірка, Ніл.
— Мені про це казали, — зняв шкарпетку, скривившись від мокрого звуку, який вона видала, коли вдарилася об підлогу, — проте я не впевнений, що зірки повинні відчувати таку липкість.
— Ні, Ніл, зірки повинні бути гарячими, — підморгнув Нікі. — На щастя — ти гарячий і липкий, як твій друг із трибун.
— Замовкни, Нікі, — промурмотів Аарон.
— Що?! Я завжди говорю лише правду…
— За винятком, коли ти її не говориш.
— Серйозно, на нього не тільки приємно дивитися — він сам привабливий, — Нікі обвів поглядом Ніла, який у цей момент був майже повністю затулений спинами беклайнерів. — Запросіть його на вечірку в честь перемоги.
— Ми влаштовуємо вечірку?
— Ні, але можемо.
— Я запитаю в дівчат, — Мет накинув сорочку. — Усі згодні?
Джостен мовчав, поки решта хором вигукувала Метью ”так”. Він був надто зайнятий постукуванням пальцями по лаві, поглядаючи на Ендрю. Його карі очі палали, щелепи були стиснуті. Напружений. Виснаження, яке мав відчувати, не було очевидним навіть для Ніла, який уже звик до будь-якого вигляду Міньярда. Він був цегляною стіною, а молоток, щоб її розбити, був у руці нападника.
Сьогодні ввечері він мав поговорити з Джейкобом.
Дорога додому пройшла тихо.
У Ніла свербіло, він хвилювався, особливо після того, як Мет сказав йому, що Джейкоб погодився на вечірку. Дивувався, куди поділася вся мужність, яку він мав протягом минулого дня. Усе було безглуздо, справді смішно. Це було просте зізнання, одне з найлегших у порівнянні з більшістю — якщо не всіма — минулими зізнаннями Джостена. Це було нічим.
Проте ні, не зовсім.
Це була перша дружба Ніла не пов’язана з Ексі. Це багато значило.
Вони прийшли останніми. Ендрю мовчав. Парубок виглядав так, ніби не хотів нічого, окрім як схопити цигарки й попрямувати на дах. За момент до того, як Ніл постукав у двері, праворуч замайоріла тінь. Уже знав, кого побачить. Джостен спромігся надати нейтрального виразу обличчю перед тим, як повернутися до Джейкоба.
— Привіт, Ніл.
— Джейкобе.
— Здається, тобі, усе-таки, не потрібна вдача, — Джейкоб звернув увагу на Ендрю.
Ніл глянув поміж них. Серце на хвильку завмерло, коли очі Ендрю звузилися.
— Ти — Міньярд, — Джейкоб простягнув руку, — близнюк воротаря, так?
Ендрю не взяв його руки.
Хлопець опустив свою. Проте легка усмішка не зникла.
— Чудова гра була сьогодні, чувак. Певно, радий, що Ніл на вашому боці, га? Було б до біса неприємно, якби він намагався забити тобі.
— Я ненавиджу його.
Джейкоб нервово глянув на Ніла.
— Він не такий вже й поганий.
Міньярд стиснув кулак.
— Я маю на увазі, що в нього брудний рот, але…
Ніл, почувши відвертий брязкіт ножів, ступив перед Ендрю.
— Як щодо того, щоб ми зайшли всередину?
— Так, гаразд, — Джейкоб прочистив горло й постукав у двері.
Відчинила Рене.
— Елісон щойно розкоркувала текілу, — її очі трохи потемніли, коли побачила Ендрю. Усе сталося швидко, але достатньо, щоб Ніл це помітив. Рене могла сказати, що щось сталося. — Ендрю, у нас є пряний ром, який тобі так подобається. Я наллю склянку.
Джейкоб поспішив зайти, вистежуючи Метью, який п’яно зрадів, коли побачив юнака. Ендрю поплентався всередину. Ніл зачинив за ними двері. Він оглянув кімнату, щоб порахувати Лисиць — одного за одним. Видихнув, знаючи, що всі вони тут. Нікого з першокурсників там не було, що прибрало принаймні одну причину його головного болю цієї ночі.
Ніл відтягнув Ендрю вбік, коли той узяв собі випити. Парубок дав йому декілька хвилин із Рене, яка говорила більшу частину часу. Юнак міг лише здогадуватися, про що там йде мова. Враховуючи, які погляди Міньярд кидає в бік Джейкоба, припущення Джостена були обмеженими та, імовірно, правильними. Він не міг стояти спокійно, не тоді, коли воротар стояв поруч у темному кутку дівочої кімнати гуртожитку. Роздратування, що виднілося в його стиснутих щелепах, накладали на них ще більше тіней.
— Що це було? — мовчання Міньярда, зазвичай таке приземлююче й заспокійливе, вичерпувало терпіння Ніла. — Ти серйозно збирався використати проти нього свої ножі? Я сказав тобі не втручатися в це, Ендрю.
— Ні.
— Ні?
— Я не можу, — юнак скрипнув зубами.
— Ні, можеш, — сказав Ніл, намагаючись стримати голос. Залишалося сподіватися, що музика заглушить їх. Він ненавидів робити щось подібне перед командою, — і ти це зробиш.
В очах Ендрю щось блиснуло:
— Ти не сказав йому. Чому?
Джостен запнувся.
— Я не мав шансу.
— Скажи йому, — повільно промовив Ендрю, кожен склад лився, ніби патока, — або я скажу.
— Брехня, — Ніл міг розрізнити, коли стикався з нею.
— Я впораюся з цим.
— Тоді гайда.
— Добре.
Ендрю одним ковтком випив весь пряний ром:
— Тік-так.
Ніл вихопив у нього склянку. Це було дріб’язково, по-дитячому. Міньярду не важко було б знайти іншу. Але Джостен потребував мати останнє слово за собою, і поки його горло було надто сухим, щоб говорити, це було найкращим рішенням, яке міг зробити. Він відійшов від Ендрю, не звертаючи уваги на погляд Рене. Хлопець зупинився на кухні, наповнив склянку водою й випив її, потім випив ще одну.
— Сподіваюся, це не горілка.
Ніл різко видихнув, почувши голос Джейкоба. Обернувся, надягаючи маску довше, ніж зазвичай:
— Це вода.
Джейкоб кивнув. Гумор зник, коли він запитав:
— Ти в порядку?
— У порядку, — Ніл заплющив очі. — Не в порядку. Просто… Утомлений.
— Я здивований, що ти все ще на ногах після гри, що взагалі хтось із вас при тямі.
— Ти звикнеш до цього.
— А, — Джейкоб відкинувся на стіл, схрестивши руки. — Що насправді відбувається? Міньярд створює тобі проблеми? — це спричинило сміх Ніла.
— Ти нічого не знаєш.
— Я можу з ним поговорити.
— Як пропонував поговорити з Кевіном?
— Так, — пробурмотів Джейкоб, — урок засвоєно. Я не буду втручатися, якщо ти цього не захочеш.
— Не треба. І не варто, — Ніл катав склянку туди-сюди, — ти не виграв би.
— Він рівно п’ять футів, Ніл, — очі парубка розширилися. Складалося враження, ніби він штовхнув Джостена, навіть не торкнувшись. — Без образ, але я вірю у власні сили.
— Ні, — Ніл глибоко вдихнув, — я хотів поговорити з тобою.
— Про що?
— Щось.
— Гаразд, — очі Джейкоба шукали, оцінювали. — Ти в порядку, Ніл, чи не так?
— Розмова не про мене. Не зовсім… Дідько, — простогнав Ніл. Хтось зробив музику гучнішою. — Вона про тебе.
— Я щось зробив?
— Ні, ні… — парубок закрив очі. — Не знаю.
— Ти завжди можеш поговорити зі мною, Ніл, — на це він лиш здригнувся: Джейкоб звучав так схоже на Метью. — Якщо це важко, може, я буду першим. Хотів тебе дещо запитати.
Хлопець розплющив очі. Можливо, Ніл не був ані генієм по контакту з соціумом, ані найбільшим знавцем людських звичок. Але він провів чимало часу зі своїми Лисицями, переглядаючи всі види тих жахливих романтичних фільмів. Він боявся, що знає, куди це веде, і йому доведеться придушити це в зародку, перш ніж Джейкоб заговорить.
— Ти маєш до мене якісь почуття?
Вуста Джейкоба розтулилися. Проте він опанував себе напрочуд швидко. Шаленими очима він дивився усюди, крім Ніла.
— Що?
— Бо якщо щось відчуваєш, то мені шкода, але ти не цікавиш мене таким чином і ніколи не зацікавиш, — слова лилися потоком, поспішні та безладні, він навіть не міг сподіватися, що зупиниться. — Я з деким зустрічаюся. Навіть якби був самотнім, не можу гарантувати, що звернув би увагу на тебе в такому плані, тому що не відчуваю бажання, як більшість людей. Це не так легко для мене, та й ніколи не було легким.
На кухні запанувала приголомшлива тиша, проте за стінами вечірка все ще тривала.
— Я хочу залишитися друзями й продовжувати з тобою вчитися, — додав Ніл, коли Джейкоб не рухався. Він закам’янів, ніби статуя. Висока, спантеличена статуя. — Це все, що може між нами бути. Я не можу дати тобі нічого більшого, вибач, — за ці слова не було шкода. Нілу не було за що вибачатися. Він просто згадав персонажів із тих фільмів, де говорили подібні речі, і подумав, що було б правильно сказати щось схоже. Це було єдине, що не було чесним у промові. Незважаючи на це, хлопець уважав, що виконав гарну роботу.
Незворушність Джейкоба почала нервувати Ніла.
— Джейкобе?
Парубок кліпнув кілька разів — потрібна була мить, щоб зібратися. Те, що він сказав, було неочікуваним.
— Я створив тобі незручності?
Тепер настала черга Ніла бути збентеженим:
— Що? Ні, ні. Дехто інший помітив твої дії та слова. Він думав, що ти… Ну, знаєш… Зацікавлений.
— А ти сам не помітив?
— Ні. Поки він мені не сказав.
— А тобі було незручно?
— Ні. Тож, він мав рацію?
Вуха Джейкоба були яскраво-червоні.
— Можливо. Дідько, дідько!
Ніл, не знаючи, що робити з руками, то стискав, то розтискав пальці. Щоки були гарячі, груди м’які. Він більше ніколи не хотів робити щось подібне.
— Мені байдуже, це нічого не змінює. Якби мені колись було незручно, я сказав би тобі, повір.
— Так, — Джейкоб провів руками по обличчю. — Я все ще відчуваю себе монументальним дурнем, Ніл.
— Ти не повинен.
Сміх Джейкоба був наполовину справжнім.
— Так, можливо. Я мав знати.
Ніл спохмурнів:
— Знати що?
— Я мав знати, що хтось, як ти, уже має когось, — зізнався Джейкоб. — Ти чудовий, Ніл, синонім усьому, що я про тебе говорив. Сильний і чесний, яскравий. Ніколи не зустрічав таку людину. Міг лиш уявляти.
І він міг би отримати таку нагоду, якби Ніл не перебив. Цілком можливо, Джейкоб не збирався запрошувати на побачення. Джостен не був упевнений. Тепер усе було відкрито, проте потрібно знати:
— Ти збирався запитати мене раніше саме про це?
Джейкоб прикусив губу:
— Ні, просто… Хотів запитати, чи розумієш ти тест сі-квадрату. На останній лекції мені це спало на думку. Не хвилюйся про це, чуваче.
Парубку не сподобався сумний вираз його обличчя.
— Вибач, — цього разу Ніл був щирим.
— Усе гаразд, — Джейкоб стиснув біцепс хлопця, — я не проти. Тільки скажи мені одну річ.
— Що?
— Це ж не Кевін, правда?
Ніл вирячив на нього очі:
— Господи, ні.
Джейкоб присвиснув. Більшість смутку зникла. Можливо, Джостен був не єдиним, хто носив маску.
— Мабуть, тоді я можу фліртувати з ним.
Це була спроба підняти настрій і вона була вдалою. Ніл захрипів, хитаючи головою.
— Так, удачі тобі.
— Якщо не він, можливо, Рейнольдс?
— У тебе є бажання померти?
Ніл не знав, скільки часу вони провели на кухні. Ніхто не помітив, коли два парубка знову ввійшли на вечірку. Лисиці були з численними порціями текіли в шлунку, було б дивом, якби хтось помітив їхню відсутність. Джейкоб ще раз стиснув біцепс хлопця, перш ніж прийняти склянку, яку простягнув Мет. Кинув Джостену останню усмішку перед тим, як почати дискусію з надзвичайно жвавою Ден.
Музика лунала гучніше, пульсувала. Ніл відчув, як втома від вечора повертається до м’язів, осідає в суглобах, тисне на повіки. Він потер обличчя, почесав свербляче горло й почав шукати Ендрю. Той прихилився до дальньої стіни, Рене була біля нього. Обличчя було неможливо розібрати. Один погляд на нападника, і Наталі відійшла, шукаючи Елісон.
Ніл, зітхнувши, підійшов до Міньярда:
— Я це зробив, — Ендрю сьорбнув рому. — Чи можемо ми вже піти?
Воротар допив напій і сказав:
— Як він сприйняв це?
— Я втомлений.
Великий і вказівний пальці лягли на вилиці Ніла:
— Як. Він. Сприйняв. Це?
— Краще, ніж я думав, — Джостен відчував себе желе під рукою Ендрю, — він не шумів і нічого не робив, та й він не мав щось робити.
— Реакція не точна.
— Досить добре уявляю, як ти відреагуєш, якщо я зараз знепритомнію від виснаження.
— Ти занадто драматизуєш, — Ендрю відпустив його, покинувши склянку. — Ходімо.
Вони швидко попрощалися. Звучали деякі відповіді, більшість із яких були або невиразними, або й зовсім простими вигуками. Ніл подбав про те, щоб знайти Джейкоба та помахати йому рукою. Не оминув те, як хлопець витріщився на Ендрю, широко розплющивши очі перед тим, як за ними грюкнули двері. Джостен спирався на воротаря всю дорогу до їхньої кімнати, його майже мертва вага анітрохи не турбувала Міньярда, навіть після важкої гри, яка в них була, і всього рому, який було випито.
Джостену довелося б повторити Джейкобу, наскільки той був не правий. Навіть із різницею в зрості він не зміг би перемогти Ендрю в бою, не мав навіть найменшого шансу. Особливо, коли справа стосувалася Ніла. Ця думка була незмінною. Юнак помітив, що власний погляд зупинився на Міньярді, коли обоє перевдягалися, на його підтягнутих руках і широких грудях. Він не міг уявити, що буде дивитися на когось так, як зараз на Ендрю.
— Витріщаєшся.
— Мені подобається дивитися на тебе.
Ендрю сам кинув на нього погляд і змусив замовкнути, поцілувавши.
Цієї ночі вони влаштувалися в одному ліжку. Це було щось нове, чого раніше ще робили. Так не було щоразу: одні ночі гірші за інші. Кошмари обох були непостійними, лютими речами. Іноді потрібні були години, щоб це зайшло достатньо далеко, іноді — лише хвилини. Але були й хороші ночі. Ніл мав відчуття, що сьогоднішня ніч буде вдалою. Міг лиш сподіватися, але ніколи підштовхував Ендрю, як і той Джостена.
— Я знаю, що не отримаю подяки, — сказав Ніл у плече Ендрю. Його шкіра була тепла, із розсипом блідих веснянок. — Не думаю, що хочу її.
Відсутність була такою ж гучною, як і сама відповідь.
— Це було важко для мене. Та й тобі було нелегко.
Нарешті Ендрю сказав:
— Складно визначити.
— Дивно, це те, чого нам раніше не доводилося робити.
— Нам.
— А ти кажеш, що я драматичний, — позіхнув Ніл. — Хоча й було важко, але я зробив це, щоб ти більше не засмучувався. Не люблю сваритися з тобою, Ендрю.
Юнак вивернувся, щоб краще розгледіти Ніла, піднявшись на ліктях. Рух зрушив голову Джостена — вона впала з плеча Ендрю на подушку.
— Це було саме воно?
— Я так думаю…? — вони обмінялися насупленими бровами. — Ой-ой.
— Що?
— Ми сварилися. Я тобі подобаюся.
Ендрю закотив очі й ліг.
— Ненавиджу.
— М-м-м. Не вірю тобі.
— Вкладайся спати.
Він намагався. Проте голова все ще була туманною, а горло – тугим. Навіть руки Ендрю, обернена навколо зап’ястка, було недостатньо, щоб відправити Ніла в країну снів. Він зрозумів, що грудка, яка застрягла в горлі, була лише словами, які він усе ще мав сказати. Навіть якщо Міньярд не хотів їх чути, парубок мусив їх сказати.
— Він усе ще мій друг, — пробурмотів Джостен, — це не змінилося.
Пальці воротаря міцніше стиснули зап’ясток.
— Це не те, що мене турбує.
Ніл почув те, чого не сказав парубок:
Ти — те, що мене хвилює.
Він заснув під ніжну ласку Ендрю, малюючого візерунки на його шкірі.