— Йому подобається Ексі?
— Боже мій, Ніл.
Бібліотека була майже порожня. Небагато людей, здавалося, знаходили її стіни чудовою компанією цього недільного ранку. Ніл був там лише тому, що Мет написав на півдорозі його ранкової пробіжки, що поточний стан есе хлопця був «катастрофою, яка незабаром станеться».
Ніл нічого не знав про Просвітництво й майже ще більше — про складну структуру есе. Він подумав, що просто хоче на щось відволіктися. Тому не заперечував, із задоволенням слухаючи юнака, що той не говорив би. Зараз він довго розповідав про нового студента, із яким подружився.
Ніл вказав кінцем ручки на Метью:
— Так чи ні?
— Я не думаю, що це дуже популярно там, — пробурмотів Метью. — Вони більше зацікавлені в спорті з м’ячем. Але він захоплюється математикою, як і ти. Це чудово.
— Математика більш важлива та зрозуміла, ніж те старе лайно.
— Ти б довів мою вчительку до серцевого нападу, якби вона почула твої слова, — Мет посміхнувся. — Знайди її та зроби це, щоб мені не доводилося дописувати це есе.
— Я не буду вбивати твою вчительку.
Очі Метью пом’якшилися, комічно розширившись:
— Будь ласка, Ніл.
Ніл дістав ручку, щоб ще раз вказати нею на друга.
Зрештою, Джейкоб опинився у класі зі статистики.
Нове обличчя в будь-якому з його класів завжди змушувало Ніла нервувати. Знадобився деякий час, щоб заспокоїтися; знайомство з класом завжди відходило на другий план у розумі хлопця, який працював зі швидкістю мільйон миль на годину, намагаючись зіставити нове обличчя з обличчями свого минулого. Він не зрозумів, що цей студент був новим другом Метью, принаймні не відразу.
Хлопець не згадав його імені, але після уроку новенький одразу з ним привітався. Напружився, коли хлопець опинився перед ним, і мурахи пішли по шкірі, коли до нього звернулися. Раціонально й ніби знав, що Мет описав би його Джейкобу. Зовнішність Ніла була тим, що неможливо було не помітити. Коли юнак став біля Джостена, напруга нікуди не ділася.
Перше, що помітив Ніл, це зріст Джейкоба. Друге — його акцент.
— Ти Ніл, правильно? — низький, цупкий, трохи невиразний. У голові, як флеш-картки, спливали назви. Англійський? Південоафриканський?
— Приємно познайомитися, друже, я Джейкоб, — ні, австралійський.
— Стареотипно, чи не так?
— Так, але це зроблено навмисно. Завжди допомагає.
— Так, — Ніл почав виходити. Джейкоб пішов за ним.
Спочатку вони йшли мовчки, але тишу прервали:
— Пальметто набагато більше, ніж мій колишній університет, розумієш? Тут стільки людей. Я не звик до цього.
Після всього цього часу Ніл мав би більше звикнути до світських балачок. Але так і не звик. Навіть зненавидів їх. Тому нічого не відповів, взявши за приклад Ендрю, — мовчки підняв брову.
— Маю на увазі, що я з села, тому все в порівнянні є великим.
Джейкоб був досить доброзичливим, здавалося, його не хвилювало, що Ніл не підтримує розмову. Тепер зрозуміло, чому той подобався Метью:
— Ти з міста?
Мозок Ніла на секунду зробив декілька обертів, метафорично завантажуючи всі файли з позначкою «Ніл Джостен». «Ніл Джостен» був із…
— Балтимор.
— Круто.
Нілові губи затремтіли. Він був радий, що вони опинилися в тому місці, де можна було сухо розсміятися.
— Не зовсім.
— Лайняне місто?
Нілу спало на думку, що оскільки Джейкоб — новачок, то не мав жодного уявлення, хто Джостен такий, і гадки не мав про заплутані подробиці лайна минулого року. Це було до подиву приємно. Освіжаюче. До смерті нудило від поглядів, які на нього кидали люди по всьому кампусу.
— Можна й так сказати.
— Відстій, — ненадовго затих, але потім додав: — Мет каже, що ти в команді Ексі.
Ніл трохи пожвавішав.
— Ти граєш?
— Ні, це не так популярно в мене вдома, як тут. Це десь на одному рівні з лакросом, — мабуть, він скривився, бо Джейкоб засміявся: — Відмічено. Я більше не буду наводити такий приклад порівняння.
— Не перед Кевіном. У нього буде інсульт.
— Здається, я здогадуюсь, хто це.
— Якщо ти пробудеш у нас досить довго, то дізнаєшся.
Ніл зупинився перед дверима своєї наступної аудиторії. Лише кілька студентів знаходилося навколо. Джейкоб гойдався на підборах, м’язи його щелепи то напружувалися, то розслаблялися, наче він придумував, що сказати. Ніби це мало значення. Юнак мовчки дивився на нього, не розуміючи, чому прощання було таким важким для незнайомця.
— Було приємно зустрітися з тобою, — голос Ендрю сплив у пам’яті Ніла, ні, це не так . Але це була неправда, не зовсім така. Було б краще мовчати й не мати з ким розмовляти між парами, але розмова з Джейкобом не була… Неприємною. Потрібно стати кращим у «дружелюбності», і Джейкоб не був грубим. Він подобався Метью, це вже щось означало.
— Так.
Джейкоб знову засміявся. Ніл не знав, що тут такого смішного.
— Ми повинні зустрітися знову. Може, могли б вчитися разом?
Статистика була найкращим предметом для Ніла, інші його класи не були йому близькими. Він не потребував допомоги, не хотів допомоги, але припускав, що компанія не буде жахливою.
— Звичайно, якщо ти знаєш, що робиш.
— Математика — це все, що я знаю, друже, — усміхнувся Джейкоб. — Мабуть, побачимося пізніше.
Крива посмішка у відповідь. Попрощався з Джейкобом, коли на телефон прийшло текстове повідомлення. Насилу знайшовши пристрій у своїй широкій кишені, Ніл зітхнув, коли врешті прочитав текст.
Це був Мет.
Він крутий, правда?!?
Підвів очі від телефону, шукаючи хлопця. Знав, що деякі з його класів були неподалік, тому не знадобилося багато часу, щоб помітити силует. Парубок був на пристойній відстані, але не так далеко, щоб не міг побачити середній палець, який Ніл показав йому. Сміх був настільки гучним, ніби Мет знаходився поруч із ним.
Ніл відповів йому.
Так, крутий.
Після кількох тижнів зустрічі з Джейкобом у бібліотеці стали частиною повсякдення.
Ніл не мав наміру, щоб так сталося, справді. Але після кожного уроку Джейкоб наздоганяв його, балакав, а потім ішов і знову з’являвся в бібліотеці. Це стало настільки звичним, що юнак переставав щетинитися, коли біля нього з гучним звуком клали свої книжки на стіл у кутку бібліотеки.
Наразі Ніл знову звів розмову до Ексі:
— Я все ще не розібрався у стінах з оргскла.
— Їх чотири.
— Тс-с, так, — Джейкоб зробив великий ковток кави. — Але навіщо вони взагалі? Немає часу гальмувати під час передачі пасу, просто біжиш, біжиш і біжиш уперед. Ти так не втомлюєшся?
Ніл, не соромлячись сказати, що залежний від палаючого відчуття в грудях після гри, похитав головою.
— Воно того варте.
— Це звучить до біса виснажливо. Мені потрібно спробувати.
— Ти маєш високий зріст, — Ніл завершив своє останнє рівняння й закрив книгу. Зазвичай він негайно йшов, але Джейкоб навіть не думав тут зупинятися, а Джостен, на диво навіть для себе, захотів лишитися. — Якщо в тебе є хоч якась швидкість і баланс — ти можеш бути гідним суперником.
— Можливо? Мабуть, я порвав би всіх.
— Ти б порвав лише свої підколінні сухожилля.
Очі Джейкоба спалахнули, але його «Відвали» було дружнім.
Вони продовжили перемовини, Джейкоб поступово нахилявся все ближче й ближче над столом, доки над ними не нависла тінь у формі Кевіна, що зупинило розмову. Ніл зрозумів, хто це, коли той навіть не встиг відкрити рота.
— Ходімо зі мною раніше на тренування.
Ніл навіть очей до нього не підвів:
— Заняття.
— Ваші книги закриті.
— Гаразд. Я просто не хочу.
Джейкоб озирнувся за Нейла, щоб привітати Кевіна, простягнувши руку, усмішка розтягнулася на його обличчі:
— Ти, мабуть, Кевін. Я Джейкоб.
Не потрібно було бачити, щоб знати, який у Кевіна зараз вираз обличчя. Воно виглядало, ніби він зважує свої варіанти. Фальшива посмішка чи справжня незацікавленість? Опинившись десь посередині, Дей простяг руку, щоб привітатися, це було привіт без особливих зусиль та зацікавленості, тому Джейкоба швидко було проігноровано.
— Ми не тренувалися вчора ввечері, тому слід піти раніше.
— Ні.
Кевін обійшов навколо стіл, поклав руку на домашнє завдання Нейла, починаючи збирати все докупи, поки Ніл дивився.
— Давай.
— Ні.
— Ти робиш це, щоб просто бути придурком.
Ніл розкидав купу, яку щойно склав Кевін.
— Так.
— До дідька тебе, — Кевін покрокував далі, взявши в руки підручники. — Пішли.
Кевін почав іти, але Ніл і не думав наздоганяти його. Джейкоб із цікавістю спостерігав за ними, не зводячи очей із нового знайомого:
— Це нормально?
— Це звично, — зітхнув Ніл, нарешті здавшись і підвівшись на ноги. Він не хотів приносити Кевіну задоволення від власних швидких пересувань, тому мляво розв’язав і зав’язав шнурки на обох черевиках. — Твої останні дві відповіді неправильні, — додав він, вказавши пальцем на рівняння в зошиті Джейкоба.
Але юнак був не надто зосередженим, щоб за цим слідкувати.
— Я з радістю поставлю його на місце, якщо ти цього захочеш.
Ніл спохмурнів.
— Ти говориш про Кевіна? — коли стало зрозуміло, що це так, Ніл насупився: — Я можу й сам упоратися, він нешкідливий.
— Він удвічі більший за тебе.
— Він зроблений із грайливого тіста.
— Гаразд, — обличчя Джейкоба було найсерйознішим з тих шо бачив Ніл і хлопцю це зовсім не личило, — якщо ти впевнений.
Щось засвербіло в горлі, щось дуже схоже на роздратування. Джостен не міг стриматися — ніколи не любив, щоб його недооцінювали.
— Невже тобі потрібно пояснювати, що я стикався з більшими проблемами, аніж погане ставлення Кевіна Дея? Мені не потрібна допомога.
Джейкоб миттєво розвів руки, його риси пом’якшилися.
— Ой, ой. Я просто намагаюся турбуватися про тебе, Ніл. Вибач.
Хлопець, не довіряючи собі сказати ще щось, кинувся з бібліотеки слідом за Кевіном.
Через тиждень «Лисиці» вирішили святкувати перемогу в суботу.
Обраний бар був новим, повністю потураючи студентам місцевого університету. Старшокласникам довелося відвідати його лише кілька разів, щоб зрозуміти: місце дійсно варте сьогоднішньої ночі. Мет запросив Ніла, що означало прийде й Ендрю, що означало запрошенням для Кевіна, що означало прийдуть і двоюрідні брати. Ніл не думав, що вони захочуть прийти, але будь-який привід випити вітався.
Знаходячись на стоянці, Ніл отримав смс від Мета.
Де ви, хлопці?? Ми знайшли вам столик, але деякі п’яні придурки намагаються його вкрасти. Покличте Ендрю сюди, щоб він міг їх налякати!
Ніл закотив очі.
Парковка. Незабаром .
Ендрю глянув на текст, заглушив двигун і сказав:
— Виходьте, — Кевін, Аарон і Нікі покинули заднє сидіння, тріо попрямувало всередину. Ніл залишився на місці, Ендрю також.
Ніл усміхнувся.
— Агов.
Ендрю зиркнув на нього.
—Так чи ні?
Звичайно.
— Так.
Ніл очікував палкого поцілунку. Але натомість Ендрю взяв його за підборіддя й ніжно поцілував вилицю. Хлопець скосив очі, дивлячись на Міньярда, хрип вирвався з легень. Але йому відмовляються дивитися у відповідь, вирішивши натомість відпустити обличчя та вийти з машини, показово зачинивши двері.
Схаменувшись, Ніл, спотикаючись, вийшов із авто. Ледь наздогнав Ендрю, коли двері бару почали зачинятися, і хлопець прослизнув у середину, ніби між двох гравців із команди суперника. Його зустріли липка підлога та цегла замість шпалер. Біля однієї стіни стояв довгий бар, у дальньому кутку знаходилося декілька більярдних столів. Навколо були розкидані кабінки та столики, декоративні напівстіни чітко розділяли простір.
Нілу знадобилася лише мить, щоб знайти Лисиць, які скупчилися навколо одного великого столу, наполовину зайнятого кимось іншим. Мет мав рацію. Один уїдливий погляд Ендрю змусив бурхливих студентів відштовхнутися від столу, що дало шанс стягнути їх разом. Джостен сидів ближче до Метью, який вдарився з ним кулачками в знак привітання, уже переживши кілька таких справжніх ударів, враховуючи, що його усмішка була кривішою, аніж зазвичай.
Незабаром Нікі повернувся з підносом, наповненим звичними напоями, навіть у незвичному місці. Він із посмішкою поставив перед Нілом його келих:
— А для мого улюбленого рудого, — сказав він, — апельсиновий сік.
— Ти міг би туди щось додати, Ніле, — насупилася Елісон, кривлячи яскраво-рожеві від помади губи. — Розважся трохи.
— Зі мною все гаразд, — із натовпу почувся спільний стогін, Ніл навіть відчув, як його вуха почали червоніти, — я задоволений. Як вам це?
— Краще, — дівчина випила свій коктейль разом із соком Ніла. — Проте ми можемо попрацювати над синонімами.
За двома столами почалися розмови, Ніл був цим здивований. Цивілізовані розмови, лише з мінімальною єхидністю та без ударів. Завжди говорили про те, як далеко юнак зайшов, але він думав, що вони іноді забувають, де були до нього. Кевін не розмовляв би з Деном без примусу, а Елісон навіть не дивилася б на Нікі, не кажучи вже про те, щоб реготати з ним.
— Зупини це.
Ніл повернувся до Ендрю.
— Гм-м-м.
Ендрю витріщився на нього, затримавши погляд. Потім допив останню порцію віскі й поставив келих перед Нілом. Хлопець штовхнув його ногу під столом, і Джостен зробив усе можливе, щоб не реагувати, адже вважав, що Мінь’ярд не хотів би, щоб інші знали, як він бавиться з ним під столом.
Ніл почав возитися з келихами, помічаючи, як мало напою залишилося в його власному.
— Хочеш ще? — нога Ендрю, що обвивалась навколо литки Ніла, була для нього найбільшим так, яке міг отримати.
Він підірвався зі стільця й попрямував до бару, більша частина натовпу вирішила вже сісти чи поспілкуватися біля стін. Це дало Нілу легкий, відкритий шлях, настільки відкритий, що зміг упізнати єдину людину, яка стояла біля бару. Його крок лише трохи сповільнився. Не очікував побачити Джейкоба сьогодні ввечері. Остання їхня взаємодія була… Напруженою. Не відомо, чи все це так і залишиться.
Відчуваючи погляд на своїй спині, Ніл не давав собі часу дивуватися. Сперся на барну стійку біля свого знайомого. Довелося зачекати, поки бармени закінчать свої справи й помітять його. Він швидко відчув на собі ще один погляд, цього разу збоку, і Джейкобу не знадобилося багато часу, щоб відкрити рота.
— Ніл? Гей!
— Привіт.
Тиша.
— Я… Ем… Упорався зі своїм завданням.
— Добре.
На периферії бачив, як той рухався, повільно наближаючись до нього. Коли Ніл повернувся обличчям, Джейкоб виглядав трохи збентеженим.
— Я можу ще раз вибачитися за те, що сталося в бібліотеці?
— Не треба, мене це не хвилює, — Ніл розглядав пляшки за баром, і зовсім не подобалося, як Джейкоб щиро дивився на нього. — Тільки не додумай нічого зайвого про мене.
— Це більше не повториться, повір мені, — хлопець перехилився через бар, злегка порушуючи простір Ніла. Бадьора пісня лунала з динаміків, підвищуючи гучність бару. Джейкобу довелося підійти ближче, щоб сказати: — Твій шот за мій рахунок.
Ніл насупив брови.
— Я беру лише сік та віскі.
— Тоді я плачу за твій сік і віскі.
Ніл, який не звик до легкого знайомства між будь-ким, хто не був Лисом, щосили намагався утримати посмішку.
— Добре.
Джейкоб затримався, навіть після того, як бармен підсунув Нілу келихи.
— Спасибі, — незручність тривала, Ніл взяв свою склянку. Чи мав він запросити Джейкоба до столу? Чи він мав залишити його в барі?
— Розслабся, — засміявся Джейкоб. — Ти мав би святкувати. Бачив, як ви виграли, дивився, взагалі-то.
Ніл відпив свій напій, піднявши брову. І як тобі ?
— Божевільно, мені сподобалося. Тепер доведеться ходити на кожну домашню гру. Не думаю, що я ще колись дивився щось подібне, а ти… — Джейкоб захрипів, хитаючи головою. — Ісусе, Ніл, ти молодець.
— Добре.
— Чудовий, фантастичний, усе разом! — він махнув рукою, розхлюпуючи напій у руці так, що майже пролив. — Я міг би з легкістю годинами дивитися, як ти граєш.
— Дякую, — компліменти стали набагато легшими для шлунка, Ніл відчував їхню вагу в грудях. — Насправді я тут зі своєю командою.
— Мет тут? — Джейкоб примружив очі, шукаючи по кімнаті, поки не помітив хлопця. Нахилив голову, кличучи Ніла слідувати за ним, наче тому було куди ще йти. Він тримав напої над головою, поки повертався назад до столу — від цієї звички Джостен не збирався позбавлятися найближчим часом.
— Джейкобе! — довга рука Метью зачепила б Ніла, якби той не мав своїх рефлексів. — Агов, друже.
— О, Мет, отже, це тві й хлопець, — протягнула Елісон, простягаючи руку, щоб хлопець потиснув її. Він вирячив на неї очі, але Рейнольдс не похитнулась, доки Джейкоб не потиснув їй руку. Вона широко й повільно всміхнулася: — Можливо, доведеться його вкрасти.
— Не будемо його відлякувати, — докоряла Рене, хоча в її голосі не було жодного запалу.
— Сідай, сідай, — Метью зірвався зі свого стільця, пропонуючи його спантеличеному Джейкобу. Натомість викрав не зайнятий стілець із сусіднього покинутого столу, втуливши його між Джейкобом і Деном. Так він опинився ближче до Ніла, між ними ледве був дюйм.
Джейкоба втягнули в розмову з Даніель і Бойдом, а сам Ніл був радий тихо сидіти й дозволити всим цим голосам заполонити простір навколо. Принесли та роздали ще більше напоїв, обидва столики робили ще раунд шотів. Ендрю продовжував грати з його ногою, і складалося враження, наче кожен рух був ще одним ковтком, який зробив хтось із Лисиць.
Згодом увага Джейкоба повернулася до Ніла. Його тіло було нахилене до столу, а на губах грала легка усмішка.
— Твої очі такі блакитні, — зненацька промовив Джейкоб.
Нога Ендрю на литці Ніла завмерла.
Хлопець лиш кивнув, намагаючись із усіх сил не озиратися на Міньярда:
— А твої коричневі.
— Так, так, — голос Джейкоба був невиразним, — але твої - блакитні . Боже мій, Ніл.
Маючи великий досвід спілкування з Кевіном, юнак підвівся на ноги.
— Думаю, тобі потрібна вода, — знайшов глечик, який був у Рене, і дівчина з радістю налила склянку. Ніл підсунув її до Джейкоба: — Мій шот.
— Ха, — Джейкоб зробив великий ковток води. Пильно спостерігав за Нілом, коли той сів. Склянка затуляла йому рота, а голос був приглушений: — Ти маєш мене навчити.
— Що?
— Ексі.
Ніл вирячив очі.
— Я не вчитель.
— Ти допоміг мені з математикою. Описуєш речі так зрозуміло, без зайвого — це добре, — Джейкоб зробив ще один великий ковток. — Хочу проводити з тобою більше часу.
— Ага, — погодився Ніл, вважаючи, що той не згадає розмови вранці, — звичайно.
— Добре, чудово , — пробурчав Джейкоб. Узяв руку, ніжно постукуючи по ній пальцями: — Ти неймовірний, Ніл.
Ендрю злісно підвівся зі свого місця.
Звук шкрябання стільця струснув, Ніл інстинктивно відірвав руку від Джейкоба й повернув її до себе. Але не було від чого захищатися. Усе, що зробив Ендрю, це допив віскі, пробурмотів щось про цигарки й вилетів із бару. Ніл пішов слідом за ним, але Міньярд, піднявши ліву руку, сказав йому, що хоче залишитися на самоті. Тож той і залишився на місці.
— Що це було? — невиразно промовив Метью.
Ніл знизав плечима, не звертаючи уваги на цікавий погляд Наталі.
Ендрю більше не повертався всередину.
Це сталося знову.
Ніл повертався з пари, коли наштовхнувся на Джейкоба, який наполовину висунувся з дівчачої кімнати, одягнений у яскраво-синій джемпер. Сміявся з чогось, що сказав Мет, усе його тіло здригалося зі сміху. Він би налетів прямо на Ніла, якби не тримався за стіну, і це змусило засумніватися в одній із попередніх реплік цього хлопця. У нього взагалі не було почуття рівноваги, він був би жахливий в Ексі.
— Ніле, привіт, — сказав, коли помітив знайомого, негайно випроставшись. Усмішка Джейкоба розширилася. — Мені було цікаво, чи побачу я тебе тут.
— Я живу тут.
— Так, так. Слухай, мені потрібно було тебе дещо запитати, — нахилився, миттєво наблизившись до Ніла. Від нього пахло м’ятою. — Ти серйозно минулого вечора пообіцяв навчати мене?
Дідько.
Обличчя Ніла скривилося. Джейкоб від сміху підвів голову догори.
— Не лякайся, я теж не думаю, що був серйозним. Нічого страшного, ми можемо просто займатися математикою. Вважаю, що це все одно буде катастрофою, — Ніл напружив губи, уявляючи, як Джейкоб тренується з Кевіном. Імовірно, той змусив би його плакати або блювати. Можливо й те, і те… Мабуть, саме так.
Двері відчинилися, хлопець був надто зайнятий, слухаючи метушню Джейкоба та Мета, щоб це помітити. Особливо важко було не звертати увагу на Джейкоба: його рука була високо витягнута, спираючись на двері й знаходячись прямісьніко в просторі Ніла. Занадто близько, щоб було зручно, тому Ніл поступово крокував назад. Парубок, здавалося, не помічав або й не зважав на це.
— У будь-якому випадку, я повинен іти.
— Було приємно бачити тебе, друже.
— Тебе теж, — увага Джейкоба перемкнулася на Ніла. Він узяв біцепс юнака в руку, злегка стиснувши.
— Побачимось завтра після уроків?
Не було причин, чому вони цього не зроблять.
— Звичайно.
Джейкоб знову стиснув руку, перш ніж пішов до сходів.
Ніл попрощався з Метью перед тим, як повернутися до своєї кімнати. Саме тоді помітив Ендрю. Він стояв у дверях, схрестивши руки, із незворушним, як завжди, обличчям. Але його щелепа була міцно стиснута. Ніл секунду вагався, роздумуючи, чи не сталося чогось. Він пробув у гуртожитку цілий день, що, у біса, могло статися?
— Агов.
Міньярд знову зник у кімнаті.
Зачинив двері, коли попрямував за хлопцем. Усередині було холодно, Ніл не відразу роззувся. Якусь мить був у кросівках, намагаючись з’ясувати, як краще впоратися з цим, що б це не було. Зупинився на тому, щоб почекати Ендрю, поклавши книжки й переодягнувшись у щось зручніше. Він одягнув джемпер Ендрю, щоб підняти тому настрій.
Ендрю ледь глянув на нього.
— Упевнений, що хочеш одягнути саме це?
Це була дивна реакція, зовсім не та, яка очікувалася. У всякому разі, даремно було хоч на щось сподіватися. Зазвичай Ендрю просто дивився на Ніла, якщо той був у його одязі, а очі говорили все за нього. Для Міньярда прокоментувати — щось означало. А що саме — слід іще з’ясувати.
— Якщо хочеш його повернути, то просто скажи.
— Та подумав, що тобі захочеться чогось блакитного.
Ніл примружив очі.
— Що? — коли Ендрю не відповів, Ніл відмахнувся від нього. — Байдуже.
День минав поволі. Напруга між ними змусила шкіру Ніла свербіти.
Нічого подібного раніше не було, парубок не знав, що в біса робити чи з чого почати. Будь-яка напруга між ними завжди була хорошою або зникала протягом кількох хвилин. Але ця було гнійною, заплутаною, смертельно близькою до отруйної, і Ніл був у розгубленості. Він згадав усі їхні розмови минулого тижня, не маючи змоги зробити висновок: чи зробив він щось не так чи сказав.
Все було добре, поки щось не сталося. Що змінилося?
Стукіт у двері був тим, на що хотілося відволіктись. Ніл практично підірвався з дивану, де сидів, повторна гра USC була надто гучною в тихій кімнаті. Не став думати, хто там міг бути, і відчинив двері, не замислюючись. Джейкоб стояв там, його джемпер яскраво виділявся серед нудного коридору.
Щось підказувало Нілу, що це важливо.
— Вибач, якщо пізно, але я знайшов деякі твої записи разом зі своїми, — Джейкоб передав папірці, написані Нілом рядки були далекі від чистих, прямих ліній Джейкоба. — Я здогадався, що ти будеш навчатися і, можливо, захочеш їх.
— Дякую.
У Ніла в роті була тиша, від чого його язик пересох.
Джейкоб хотів піти, але зупинився.
— Випадково… Не маєш планів на вечір середи? Деякі мої товариші збиралися повернутися до того бару. Можеш прийти, якщо хочеш, ніякого примусу.
Ніл мав їхати до будинку в Колумбії з Ендрю. Через напругу між ними не був впевнений, чи ці плани все ще були дійсними, чи кришилися, як камені на дорогах, по яким вони проїхали, щоб дістатися цього будинку. Але Ендрю ще не сказав інакше, тож Ніл мусив припустити:
— Я зайнятий. Вибач.
— Може, іншим разом, — юнак потер потилицю. — Надобраніч.
Ніл залишався біля дверей ще довго після того, як Джейкоб пішов.
Коли він обернувся, Міньярда вже не було.
Нілу не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, у чому проблема Ендрю.
Два дні, якщо бути точним.
Вони мало розмовляли, що не було незвичайним. Могли цілими днями взагалі не розмовляти. Це не мало значення. Вони все ще говорили очима, тілами. Наразі Ніл ще ніколи не відчував себе так далеко від парубка відколи в них почалося це , свербіж поширився по всьому тілу. Завтра мали їхати до Колумбії, але чим ближче ця дата наближалася, тим більше думалося, що Ендрю поїде без нього.
Нілу набридло не знати.
Коли Кевін нарешті вийшов із гуртожитку, щоб зустрітися з Ваймаком, Ніл знайшов Ендрю. Той сидів за одним із столів у головній кімнаті. Сидів за своїм ноутбуком, пальці ковзали по клавіатурі, праворуч від нього розсипалися папери. Юнак почав заламувати руки. Він швидко дістався кухні, хапаючи перше, що побачив. Почувався трохи дурним, тримаючи банан, але це було краще, аніж порожні руки, які незграбно звисали з обох боків.
Йому вдалося втримати голос:
— Що робиш?
Очі Ендрю повільно піднялися вгору. Він сказав:
— Купую тобі квиток на літак.
Ніл пирхнув, не в змозі повірити, що це були перші його слова за останні декілька днів.
— А куди мене доставить цей літак?
— Австралія.
Руки завмерли, наполовину очищений банан упав на підлогу.
— Ти ж це не серйозно, — стілець скрипнув, коли Ендрю відвернувся. Жест означав кінець розмови, але Ніл тільки почав.
Хлопець шумно підійшов до столу. Нерухомо стояв за спинкою стільця, даючи Ендрю достатньо часу, щоб сказати йому йти до біса. Коли він цього не зробив, Ніл озирнувся довкола, розмірковуючи, чи краще розвернути спинку стільця до себе.
— Ти хочеш щось сказати?
— Не став…
— Дурні питання, так, знаю, — Ніл перервав його, — але я дурний. У чому проблема?
— У мене немає проблем.
— Відколи ти почав брехати?
— Я не маю проблем, — підкреслив Ендрю, — виходить, ти маєш.
Ніл сперся на стіл, примруживши очі. Не міг зрозуміти, куди прямує розмова, через це почувався дивно, як крапля олії у воді. Напружені дні були готові заполонити його, і парубок просто сподівався, що не скаже чогось, про що потім пошкодує.
— Я й не знав, що не можу розмовляти з людьми.
— Ти можеш робити все, що побажаєш.
— Тоді чого ти такий розлючений?
А був він саме розлюченим. Олівець у руці Ендрю гнувся, руки, стиснуті в кулаки, біліли. Брови зведені, плечі підняті вище, аніж зазвичай. Голос, низький і завжди ретельно контрольований, мав дещо гостріший відтінок. Інші не могли відрізнити, але Ніл міг це помітити. Міньярд дійсно був злим.
— Здається, ти вже знаєш відповідь на це питання, — грифель тріснув, Ендрю зламав гострий кінець олівця об сторінку, — тож перестань мене турбувати.
— Ні.
— Ні?
— Ти мене чув, — Ніл посунув банан, протистоячи дитячому бажанню розчавити його ногою. — Ми з’ясовуємо це.
Крісло шкрябало по підлозі, нагадуючи ту ніч у барі… Після тієї розмови з Джейкобом. Для Ніла це було відкриття, проте все ще стежив за Ендрю, який намагався піти. Він був швидшим за Міньярда, тому, вдало використавши свою швидкість, випередив юнака. Тримаючись на відстані, він зловив його погляд намагаючись зрозуміти, наскільки той був серйозним.
— Що не так із ним? — Ніл не хотів називати його імені, щоб не розлютити Ендрю ще більше.
Парубок підтримував зоровий контакт, хоча, здавалося, волів, аби дах обвалився на них, щоб не вести цю розмову. Але, все ж таки, пробурмотів:
— Він мені не подобається.
— Тобі не подобається більшість людей. Але ця більшість так тебе не дратує. Це щось інше.
Ендрю мовчав. Ніл продовжував підштовхувати:
— Він не становить загрози, а якби становив, я міг би з цим упоратися.
— Він не загроза, — сказав він і додав: — для тебе, — із такою переконаністю, що Ніл зрозумів: Ендрю, мабуть, трохи копирсався в минулому Джейкоба. І це мало сенс. Проте «для тебе», що він додав, було цікавим.
Ніл, влучно вміючи читати між рядками в цього юнака, не знав, що з робити.
— Він не є загрозою для мене, але думаєш, що він загрожує тобі? Як, у біса, він міг… — замовк. Випадкові дотики, час, проведений разом, оте “ Ти неймовірний” . Розвернувся до Міньярда. — Ти ревнуєш?
Ендрю пройшов повз Ніла з палаючими очима.
— Замовкни.
— Ендрю… — не зміг закінчити речення, двері зачинилися надто голосно.
Ніл дав Ендрю кілька годин, щоб той заспокоївся, перш ніж піднятися на дах.
Вітер торкався оголених ділянок шкіри, заховав підборіддя в комір свого — Ендрю — джемпера. Попрямував до полум’я цигарки, як метелик до світла, повільно вмостившись біля хлопця. Якби той піднявся й пішов, Ніл впорався б. Можливо. Але ці хвилювання виявилися марними: парубок не поворухнувся, навіть не обернувся, щоб упізнати його. Така територія була надто незнайомою, що викликало ненависть.
Ухилятися від розмови не було сенсу.
— Тобі нема про що хвилюватися.
Ендрю повільно затягнувся цигаркою, випустивши дим із носа просто неба. Ніл жадібно вдихнув, незважаючи на запах. До цього моменту навіть тями не мав про те, наскільки міцно ця людина змогла переплестися з його життям, поки вони не розійшлися. Не міг допустити, щоб це повторилося знову, він не хотів цього.
— Маю на увазі саме це, Ендрю. Не знаю, як ти міг подумати інакше, — дозволив вразливості опинитися у власному голосі. Ніл потребував, щоб парубок із максимальною ясністю зрозумів, що він мав на увазі, кожнісіньке слово. — Я хочу тебе. Тільки тебе.
— Хочеш, — перекинув слово між ними. Він не доповнив. Нілу це було не потрібно.
— Нарешті я можу хотіти чогось. Ти один із цього, прекрасно знаєш. Я впевнений, що знаєш.
Із кожною секундою, що минала, із кожним подихом вітерця, що ковзав по щоках Нейла, він відчував, як напруга між ними дуже повільно, але спадає. Думав, чи скаже щось Ендрю, та й чи потрібно було, щоб той узагалі хоч щось сказав. Стало зрозуміло, що Ніл потребував, його нога почала постукувати по бетону. Хлопець потягнувся до його щиколотки, заспокоюючи. Ніл подивився на Ендрю, піймавши його погляд і не відводячи свого.
— Те, як він дивиться на тебе, — вимовив Ендрю, немовби кожне слово було кислотою, яка подразнює горло. Ніл поборов бажання торкнутися його, знаючи, як важко було юнаку це визнати. Не потрібно підштовхувати його ще далі. — Він не знає тебе, щоб отак дивитися.
Ніл почув те, чого не сказав Ендрю.
Він не знає тебе так, як я.
— Я дам зрозуміти, що він мене це не цікавить, — мав сказати це, не покидаючи даху, поки вони все для себе не роз’яснять, — але, Ендрю, він мені подобається як друг, і я не збираюся припиняти з ним спілкування, — розширені ніздрі дали знати, що їх власник думає про це, але не заперечував, довіряючи юнаку. Проте в плечах Ендрю все ще залишилася тривала напруга, і Ніл не хотів нічого, окрім як змусити хлопця розслабитися.
Юнак підняв руку, очима питаючи дозволу. Ендрю застиг, перш ніж притулитися до долоні. Ніл різко втягнув повітря, потрібна мить, щоб зібратися. Боже. Подумав, що міг би зрозуміти цього хлопця трохи краще. Здавалося, що міг би легко зістрибнути з даху, почуття переповнювали груди, і він не знав, що з цим робити.
Вони ще трохи посиділи разом у тиші.