Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Мадам Ю часто помічала, що Вей Їн подобаться дітям, особливо молодим адептам ордену, які тільки починали шлях своєї культивації. Вона за всі роки, скільки жила в Пристані Лотоса та була господинею тут, не чула стільки дитячого сміху, як за цей час, скільки з ними був Вей Вусянь. Він наповнив Пристань Лотоса світлом, якого давно не вистачало, і, навіть, діти самлої мадам Юй були щасливі, що з’явився Вей Вусянь. Пані не полюбляла показувати свої почуття, але насправді в її серці розквітала таємна та ніжна любов не тільки до своїх дітей, а й і до хлопчика, який створював стільки проблем.
Взагалі мадам Ю дещо приховувала від усіх, хто хоч якось знав її. Коли Вей Їн тільки з’явився в її домі, то від був дуже хворобливою дитиною, тому він часто проводив час у себе в кімнаті, коли хворів. Жінка спостерігала за ним здалеку, намагаючись відігнати від себе ті смутні думки, що він син тієї, яку назавжди покохав її чоловік. Вона боялась цих думок, але все таки одної ночі вона тихесенько проникла до кімнати хлопчика, наче дівчина, яка вирішила на таємну зустріч зі своїм коханим. Він крутився в ліжку, а щічки його горіли яскравим рум’янцем. Пань Пристані Лотоса присіла на край постілі та погладила хлопчика по голові. Тоді два великих сірих ока відкрились і тут ж налилися сльозами.
М’яке холодне світло проникало в кімнату, заповнюючи її срібним промінням, і в цьому проміннях мадам Ю помітила, як її серце тріпочеться в грудях, дивлячись на маленьке дитя, що дивиться на неї очима повними сліз. Маленька долонька дитини накрила руку жінки, і вона відчула, як серце почало битися частіше. Вираз обличчя жінки став м’якшим, наче вона бачила щось приємне, тонкі брови легко вигнулись, а її прекрасні тонкі губи посміхнулись. Ця посмішка була справжньою, не такою, яку часто бачили люди, що знали її, як людину холодну та неприємну.
— Все добре. — сказала вона, і вона вільною рукою взяла руку хлопчика. — Все добре, я побуду з тобою.
Хлопчик не відповів, тільки шмигнув своїм носом, дивлячись в очі Ю Дзиюань, від чого в душі жінки розгорівся вогонь. Дитина не винна, що у неї були особисті проблеми, образи, що вона часто чула розмови в Юньмен про те, що її чоловук притягнув в будинок голови ордену дитину жінки, яку кохав. Дитина точно не винна. Вона вивчала маленьке обличчя, яке все ще було невинним, хоча це дитя пережило стільки труднощів, що і ворогу не побажаєш.
Вона сильно притисла його до своїх грудей. Це було несподіано, особливо від Ю Дзиюань. Вона обійняла його, і її серце стало стукотіти швидко, наче птаха в клітці. Хоч, хто не зрозумів, як стукотить її серце, коли весь час ти хотіла погасити ті материнські почуття, що викликали два великих сірих ока, що дивились з надією на тебе. Маленькі ручки стисли одяг мадам Ю, і вона посміхнулась, але в посмішці цій було стільки почуттів, які розповіли б всю історію цієї сильної, наче сталь жінки.
— Не переймайся, все буде добре. — тихенько прошепотіла вона, і її душа заспокоїлась за цей довгий час.
Зараз Вей Їну п’ятнадцять років, він молоде стебло бамбуку, яке так швидко виросло на очах Ю Дзиюань. І тепер його посмішка привертає до себе багато уваги. Цей юнак любив грати з дітьми, які ставали новими адептами ордену. Ю Дзиюань тільки спостерігала з боку, тому що колись давно й вона так само намагалась подарувати цьому юнаку частинку любові, якої, як вона сама розуміла, так не вистачало її дітям. Може Вей Вусянь і не пам’ятав того, як вона проникала в його кімнату та м’яко співала йому колискові пісні, чи розповідала про заклиначів, але вона точно зараза бачила, як його справді не може затьмарити сонце.
Дуже близько, що він не стане для неї рідним сином, тому що така доля сильної жінки, яка все ще не могла змиритися з тим, що її чоловік весь час кохав іншу, а її син був під крилом самої Ю Дзиюань. Але зараз вона тільки спостерігала за тим, як прекрасне життя Пристані Лотоса сповнювалась світлом посмішки людини, яка пережила стільки болю та розчарування за свої п’ятнадцять років.
— Дзян Чен! — Вусянь весело покликав сина мадам Ю, на що отримав роздратоване «знову почалось». — Може з луку постріляємо?!
Дзвінкий сміх, який не міг сховатися в тому вітрі, що міг заважати розмові людей, але так фі не міг затулити рота Вей Їн, який весело сміявся та говорив з Дзян Ченом. Другий, навпаки, намагався заспокоїти Вей Вусяня, який весь час підбурював його та відпускав жарти в бік хлопця.
Мадам Ю, яка спостерігала за цим, тільки посміхалась та качала головою.
— Матінко, що так зрадувало вас? — дівчина, яка крокувала поруч, відразу помітила, як її мати посміхнулась.
— Прекрасна погода, А-Лі. — вперше в її голосі не було сталевих нот, здавалось, що він став м’якшим. — Прекрасна погода.
І, справді, в цей прекрасний літній день була неймовірна тепла погода, яка, здавалось, сповнювала душу теплом, що вона зберегла. В цей прекрасний день в Пристані Лотоса знову всі грали з Вей Їном, і він розповідав багацько історій, які могли бути і правдою, і брехнею.
— М’яке у неї серце, дуже м’яке, ось як діти обступили. — тихо мовила жінка, та посміхнулась своїм думкам. — Колись ця дитина стане прекрасним адептом, прикладом для інших. Не буде приносити проблеми.
Колись. Але вона так і не зможе цього побачити. Вей Їн жалів, що так і не зміг зізнатися мадам Ю, зо він вдячний їй за все те, що вона дала йому. За любов, яку вона так для себе і не визнала. Він пам’ятав все, що вона зробила для нього.