Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Танець завжди допоможе їй упорядкувати думки.
У мовчазному ритмі голого паркету є щось таке, що заспокоює та дає можливість розслабитися.
Вона вперше за декілька років дістає ці речі, згадує тренування.
Руки ледь помітно тремтять, коли брюнетка доходить до важкої вправи.
Фігурні м’язи ніг судомить, але вона продовжує, поки в голові все ще грає мелодія.
Буччелатті кружляє по кімнаті в старих пуантах, та, наче, знову починає дихати.
О дев’ятій мені розкажи, як спала
Стрибок і фуете виходять напрочуд бездоганно, вона посміхається.
О четвертій терпи, бо любов — то біда
Змахує руками вгору, знову виконуючи частину з Па.
Приземлення достатньо мяке, незважаючи на тупий біль.
Можливо… все було не так жахливо?
Лікарі помилилися?
О десятій забудь, як звали мого кота
Майже благоговійна напівтемрява кімнати маєтку омиває її знеможене тіло. Лише старомодні свічки на стінах і канделябрах дозволяють щось бачити.
Бруно на секунду зупиняється, щоб поправити купальник и вирішує спробувати ту частину, яку їй так і не довелося станцювати тоді.
Тук.
Тук-тук.
Швидкі стуки пуантів.
Вона стрибає, одночасно роблячи кидок назад однієї, а слідом й іншої ноги, наче рибка, яка вистрибує з води у нерест. Сповнена життя та сили. На піку своїх емоцій.
Де ти? Мої сонети стали надто голосні
Кричи, ти їх лиш плекаєш
Проте, тільки-но вона відчуває, що приземлилась — одна з ніг злісно підкошується та змушує з болісним шипінням впасти на коліна.
Колись жахливий перелом знову нагадує про себе кострим болем у гомілці.
Бруно безпорадно закриває обличчя руками, плечі дрижать, від розуміння, що вона більше ніколи не зможе танцювати.
Спостерігаюча за нею фігура в темному кутку в кріслі ворушиться та встає.
Знаєш, я пам’ятаю «падати у твоїх ніг»
А ти мені дорікаєш
— Бруна, Бруна, Бруна…— звучить знайома отрута у голосі.
Чужі кроки все ближче, поки не стихають поруч, а рука звично хапає брюнетку за підборіддя, стискаючи та тягнучи на себе, змушуючи сфокусувати зір на своєму обличчі.
— Все така ж нікчемна та безпорадна… — чорні нафарбовані вуста Дяволи скривились у злорадній усмішці.
Рожевоволоса, майже вогняна жінка опускається поряд, шепочучи в змучені вуста Бучелатті:
— Моя мила пташечка з перебитими крильцями.
Й не приходь, не ятри, я не вічний, однак