Кевін Дей ненавидить Різдво.
Це була найгірша подія року, і хоч як би старалися школа й батько, хлопець ніколи не розумів “духу Різдва”.
Щойно минув день Подяки, керівництво почало декорувати школу різдвяними прикрасами, і Кевін дякував кожному бісовому року за поспішні фінали, бо він не бачив гірлянд, що світились зеленим, жовтогарячим та червоним. Відблиски нагадували йому ту ніч.
Дей відчайдушно занурився у книги, велику кількість тренувань і рутину, але ніколи не робив подібного в інші пори року. Він зосередився на покращенні оцінок і вдосконаленні тіла. Але набагато сильніше Кевін сконцентрувався на тому, щоб не дозволити собі спіткнутися, побачивши вологе волосся Ніла або рум’янець на обличчі Ендрю після заняття спортом.
Це було б надто ніяково, а Кевін не дозволив би собі таке відчути.
Гаразд, насправді це хибно, бо якби те, що він пошився в дурні через цих двох перешкоджало йому думати про тінь від свічки та про шепіт ночі, який він не міг і не хотів згадувати, Дей би спіткнувся.
Він нестримно благав та молив Ендрю й Ніла про поцілунок, аби тільки непрохані спогади не мучили його.
Краще вони б залишались шепотінням. Далеким і безформним, як дим, що піднімається вгору до недосяжного місця, щоб не становити небезпеки.
Навіть якщо все вже палає. Навіть якщо вогонь поширився і перетворив все на попіл.
Кевін зітхнув під тиском води. Він взяв шампунь і наніс його на свої чорні пасма. Навіть якщо б він хотів залишитись в душі надовше, він би все одно не зміг. Терпцю Ендрю надовго не вистачить, а йому потрібен блондин, щоб довезти його додому.
Він ніжно усміхнувся, згадавши схрещенні на грудях м’язисті руки Ендрю і напис “Я не дуюсь, Дей” на його обличчі, коли Ніл відклав час на смузі і молочний коктейль для блондина, після тренування в понеділок. Джостен весело захихотів, а Кевін почувався настільки сповненим чогось, до чого не міг дібрати слів, що сам засміявся.
Він не хотів думати про вираз їхніх облич, коли Кев усміхнувся. У будь-якому випадку це було лише вигадкою Кевіна, і він дуже хотів, щоб вона була реальною.
Він знову зітхнув, вимкнувши душ, схопив рушник, обернув його навколо стегон і вийшов із кабіни.
– Клятий час! – пролунав грубий голос Ендрю, коли він схилився біля Ніла.
Руки блондина були схрещені на широких грудях. Він був одягнений у блакитний светр. Кевін був майже впевнений, що одяг належить Нілу. Дею здалося, що він побачив, як очі Ендрю швидко бігають угору та вниз по голому мокрому торсу першого.
Але Дей не був певен, що це сталося насправді.
– Вибач, – Кевін закотив очі. – Я буду готовий за дві хвилини.
– Попроси пробачення ще раз, і, можливо, він тебе пробачить, – підняв брову Ніл, дивлячись на Дея.
Радість в його очах пасувала зеленому слизеринському светру, і рудий хлопець розповів, що йому подобається дратувати Ендрю так само, як і Кевіна. Він сказав, що це було мило, і брюнет погодився з ним, хоча б внутрішньо, оскільки не зміг би визнати цього вголос, особливо про хлопця свого кращого друга, у якого був абсолютно до нестями закоханий. Так само, як і в найліпшого друга.
Боже, чому в голові Кевіна такий безлад? Невже він справді закохався не лише в свого найкращого друга, а й в його хлопця, який напевне теж був його кращим другом? Дідько, це звучить абсурдно.
Кевін відвів очі від пари, яка чекала на нього біля стіни, і повернувся, щоб переодягнутися, не показуючи їм свого одягу. Він бризнув на себе дезодорантом і одягнув своє вбрання, яке лежало в гардеробі. Він повернувся одягненим у чорну толстовку та джинси, і побачив, що Ніл червоніє і озирається довкола, а Ендрю дивиться на свої чорні мартінси з порожнім виразом обличчям.
Тьху, вони, ймовірно, фліртували, поки він переодягався, і припинили через його втручання.
Він не знав, чи вдячний за це.
Дей сів на лавку, вихопив із шафки черевики й шкарпетки, швидко обувся і підвівся. Накинувши на плечі рюкзак і взявши в руки куртку й рукавиці, Кевін підійшов до них із таким спокоєм і порожнечею в очах, які були притаманні його поведінці о цій порі року.
– Поїхали!
Ніл тихо посміхнувся Дею, що останній покрився рум’янцем, і пішов до дверей, а Ендрю слідував за ним. Кевін, з тугою дивився на те, як пара вийшла за двері до порожніх коридорів своєї школи, зітхнув ще раз і пішов за ними до зимової прохолоди.