writing neko
Аніме
16+
Слеш
Драбл
Згідно з каноном
Запитуйте дозволу
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
сб, 08/06/2022 - 12:35
нд, 09/04/2022 - 17:51
7 хвилин, 46 секунд
2
Читачі ще не додали роботу у збірки
2
Навіґація

Спогади Дадзая про єдину людину, що змогла торкнутися його серця, і чергову людину, що його покинула, не промовивши ні слова.

Він асоціювався у мене з класичною музикою – такою, яку грав сам. З чимось, наче, таким вишуканим, високим, з переливами напівтонів та емоцій, які не кожен зможе зрозуміти. Не кожен також і захоче. Сама Його постать завжди сяяла легким мерехтінням смертельного спокою, передчуттям жахливого. Але я любив небезпеку. І саме тому щоразу наближався лише ближче.

Колись я навіть отримав своє – і ледь не загинув з Його вини. Коли б не сердешний Чуя, то, хтозна, мабуть, таки й відлетів би на небеса. Не скажу, що це б не принесло мені нездоланного задоволення. О ні, тільки не з тим, як вишукано у Його кришталевих руках виглядала холодна зброя, тільки не з моїми фантазіями про таку смерть.

У своїх мріях я часто бачу холодну кам’яну підлогу, якою стікає моя власна темна кров. А він десь там стоїть зверху і посміхається. Споглядає власне обличчя на закривавленому лезі. Наче Бог. У мене востаннє стискається серце від захоплення, щоб потім перестати битися зовсім. Хочеться вірити, що потім Він таки торкнеться цілунком моїх холодних вуст.

Але є одна проблема. Не існує жодної можливості, за якої я зацікавив би Його настільки. Такою мірою, аби він дійсно схотів мене вбити своїми ж руками. Йому легше було б зробити це за допомогою когось ще – як то було з Шібусавою. І це вельми прикро, мушу зізнатись.

Хіба ж я винен, що моє життя нагадує нескладну какофонію, розладнане фортепіано, на якому, навіть якщо захочеш, по-людськи жодної мелодії не зіграєш? Я б, може, і хотів стати таким, як Він, – ідеальним, – але, чесно кажучи, давно втратив жодну на те надію.

Хоча, врешті-решт, цікаво ж вийшло, бо я від Його рук так і не помер. Лише Він від моїх. Ну, майже. Я, затамувавши подих, спостерігав, як вода заливає холодні білі стіни нашого щасливого притулку, з якого мусив, зрештою, вийти лише один (ми обидва розуміли це ще з самого початку), і вдивлявся у його спантеличені очі. Я переміг, переграв – ще не самого Бога, звісно, але його точну подобу. Його тіло навік лишилося спочивати десь серед пустої кімнати. Найдивовижнішим я вважаю, щоправда, дещо інше. Мені так і не вдалося побачити його кров. Невже Він дійсно був якоюсь вищою силою?

Теґи: #Dostozai #Fyozai
    Примітки
    Спойлери до 101 розділу бсд!
    Оце я, звісно, льоха-сєпаратіст, пишу про кацапа.
    Вподобайка
    5
    Ставлення автора до критики

    Відгуки

    riceao

    Це… Вау. Справді, дуже круто.

    Я трохи перестала слідкувати за фанхатою, та нещодавно передивилась аніме й полізла читати фанфіки.

    Прекрасно передані почуття, справді. Ніколи не перестану повторювати що в цій фанхаті сидять винятково розумні люди.

    Поділилась фанфіком з подругою. Величезне дякую за роботу.