Розділ 3. «Художник»

На всьому прибережному ринку це була найяскравіша голова. Мабуть, взагалі одна така на все це містечко: руда та кучерява. Він сидів на облупленій табуреточці, оточений своїми роботами. Роботи явно кричали, що вони не на своєму місці, бо здавалося, що цей рудий хлопчина викрав їх з Лувру, а не написав своїми блідими руками. Він завжди сідав оптимально близько до води - не впритул, бо боязно за картини і, якщо надто близько підсісти, то звук хвиль оглушував, а він такого не любив.

  Колись і він був явно не на своєму місці. У цьому містечку він живе трохи менше року. Після смерті батьків він вирішив змінити обстановку і переїхати в інше, більш затишне та невелике за розміром місто. Він міг дочекатися завершення свого навчання у школі, але не зробив цього, і закінчив навчання вже тут. Близьких родичів, як і друзів, у нього не було. Бо близькість - це, ну знаєте, охуїти як складно. Якщо вас зацікавив фінансовий момент і в голові промайнуло: “А на що ж йому жити? На копійки художника?”, то можете сміливо відганяти ці думки, бо завдяки батькам він міг би зовсім не працювати і жити в шаленій розкоші до кінця своїх днів. Картини продавав задешево, бо його цікавили щірі емоції покупців, а не гроші.

  Частенько він нудився, бо людей було мало, і в такі моменти займався своєю улюбленою монотонною справою — намагався розкрутити свої кучері (хтось може назвати це безглузддям, або ідиотизмом - лише тому, що цей хтось не знайомий з тривожною нудьгою). Або, коли пасма вже були достатньо насмикані, він полишав їх і поринав у свої спогади. Інколи йому заважали дівчата, які під впливом власної романтизації хотіли з ним познайомитись, але вони швидко розуміли, що звернулись не за тією адресою. Частіше за все він згадував дві події, але мало розумів чому саме їх. Перша була пов’язана з колишнім однокласником: Август змалку мав хист до малювання, і, замість буйного спілкування з однолітками, надавав перевагу цьому захопленню. Спочатку це були якісь неживі предмети, типу стільця, ручки або квітки, а потім він зрозумів, що вже може посягнути на зображення чийогось лиця. Цим лицем став його однокласник - Іса, повна протилежність йому у всьому, але чомусь рука сама хотіла виводити його контури. Август малював його з 5 класу і робив би це, мабуть, до кінця школи, а може й життя, хто його знає, якби одного дня ліпший друг Іси не помітив необережно залишений аркуш паперу на парті і не заволав:

— ІІСАААААА, АНУ ХОДИ СЮДИ, ЦЕ ЩО, ПРАВДА ТИ?

— Тебе чимось пригріли, чи чого ти раптом почав верещати? На 5 хвилин відійшов булку спиздити, а ти вже забув мене, вилупок?

— Та йди вже сюди, подивися на це.

  Іса, змірявши поглядом надзбудженого Фреда, вирішив, що булка може почекати, і величаво пішов до нього. На півдорозі він зрозумів, що підходить до якоїсь незнайомої парти, бо вона була найближчою до викладача, а Іса таке не любив.

— Ну і чого ти тут волаєш? — майже беземоційно спитав Іса, бо в цей момент намагався згадати хто в біса сидить за цією партою.

— Та ось, знайшов твій міні фан-клуб, чи щось типу такого. — єхидно прогиготів Фред. — На ось, глянь.

  Іса взяв з пухких рук свого друга блокнот у чорному вельветі, не розуміючи, що його так потішило. Відкрив - на першій сторінці нічого не було, на інших були якісь дуже гарно і точно намальовані предмети.

— Ну і що я маю тут побачити? Твою ма… - його їдкий жарт застряг десь у горлі, бо серед предметів він побачив обличчя, схоже на своє. Чим далі він гортав, тим більше серед предметів знаходив себе. Себе з різних ракурсів. В основному, це були його портрети, але був один малюнок у повний зріст і були щє чиїсь руки. Спочатку він подумав, що не його, але помітив намальовану родимку на середньому пальці та шрам.

  Він догортав до останнього аркушу, на якому знову був він. З посмішкою. Мабуть, в перший раз в житті він не зрозумів, що відчуває. Фред та компашка вже дізналися чий це блокнот і трубіли під вухо: “ Август?! Хто це?! Та походу якийсь пєдік! Ахахаха, ну й гидота”.

  Август відкрив двері класу і почув своє ім’я. А потім побачив, що навколо його парти зібралась купа, яка реготала та фукала, а потім різко обернулась на нього. Купа стояла навколо Іси. Іса тримав його скетчбук. Почуття було таке, наче 300 спартанців скинули тебе у прірву одночасним поштовхом у груди. Він забув як дихати і весь залився багрянцем. Іса дивився йому у очі. Може колись і хотілося, щоб він його помітив, але не так. Мертвецьку тишу різко розірвав регіт, який налякав як Августа, так і Ісу.

— ТАААК ЦЕ ТИИИ ТОЙ, ХТО УКЛЕПАВСЯ В ІСУ НАСТІЛЬКИ, ЩО АЖ МАЛЮЄШ ЙОГО БЕЗ ПЕРЕСТАНУ?

— НЕ СОРОМНО ТАКИМ У ШКОЛІ ЗАЙМАТИСЯ?

— А ПРИКИНЬ, ЩО У НЬОГО ТАМ В ДОМА ЗА МАЛЮНОЧКИ?

  Хвилі реготу піднімалися й піднімалися, а Іса з Августом так і стояли. Нерухомо. Дивлячись один одному в очі.

  Коли в голові Іси промайнула думка про красу очей Августа, і він сам почав потроху червоніти, він вирішив, що пора вже закруглятися з цим всим. Він не розумів себе, бо, зазвичай, він найперший починає розкачувати хвилі реготу, а зараз навпаки - хоче це все закінчити, бо йому некомфортно.

— Ану позакривайте пиздаки усі!

  Регіт обірвався так само різко як і почався.

— Розбіглись хто куди з класу, я з ним сам розберуся.

  Ніхто не хотів перевіряти, що буде, якщо не послухатися Ісу, і вже через 3 хвилини в класі стояла повна напружена тиша.

  Чи хотілося йому вмазати? Ні.

  Чи хотілося запитатися чому і навіщо? Так.

  Але у Іси в голові уже почала утворюватися каша, тому він мовив:

— Значить так, дивись сюди. Ти зараз збираєш свої речі і виходиш додому через вікно. А потім десь тиждень-два не з’являєшься у школі. Второпав?

  Август погано чув його, бо у скронях гупало, але основний меседж впіймав і хутко пішов збирати свої речі. Зібрав. Виліз у вікно і побіг додому.

  Іса залишився стояти посеред класу, дивлячись йому у слід. З вельветовим блокнотом у руці. Він підняв руку, щоб подивитися на нього. Його серце моментально зайшлося і запустило ланцюжкову реакцію, бо його щоки розчервонілися так, що аж запекли. Іса стиснув зуби, присів на стільчик, щоб заспокоїтись, а коли прозвенів дзвінок - вже біг додому. З блокнотом у рюкзаку.

  Зазвичай, коли Август згадує той день, обличчя Іси, то мимоволі починає червоніти і трохи тіпатися. Тому, він намагаєця не згадувати і починає шукати щось інше. Ось, наприклад, згадав, що в перший же його ринковий день всі його картини купила статна сива жінка з гарними зеленими очима. Дивились вони на нього трохи сумно, а на картини з непідробним захватом.