Коли ти собі щось запланував, то це завжди руйнується. Хотів забрати кошеня додому, все вже приготував, а потім батько викинув миски, ліжко для тварини і мама закрила на те очі. Хотів піти у похід, але погода вирішила обламати ці плани. Хотів піти в художню школу, але ніхто не дав на те гроші, бо «у нашій сім’ї освіту всі отримують безкоштовно». Просто… Просто чудово.
Едвін загубився у часі. Та зустріч з Патріотом залишилася у минулому, але Райт… Досі не зрозумів, навіщо лідер Сімки взагалі заговорив з ним. Навіщо звернув увагу на звичайну людину. Це якось… Вибиває з колії, але ніяких наслідків не було. Два тижні як не було нічого. Крім, звичайно, власних думок, хвилювань, усвідомлення того, яким стає його життя, від сили, якій він не знав, як дати раду.
Життя продовжувало йти своїм шляхом, буденність затягувала сірими барвами. Райт нічого не бачив окрім роботи і квартири, бо нікуди вибиратися геть не хотілося. Інколи, сидячи на кухні, Едвін розумів, що він взяв кредит на мотоцикл, коли сам жив в орендованій квартирі, як і розумів, що це було дурнею. Необдумано. Проте в житті він нічого важливого для себе не отримував… Та й не отримував того, що просто хотів. Тому інколи уриває собі такі слабкості — торт просто у будні дні, мотоцикл, піти у клуб, зайва книга… Все, що прийде у голову.
Два тижні, за які Едвін став більш похмурим. Клієнти помічали — дехто чомусь думав, що лізти до нього з дурними порадами є досить правильним і логічним. Колеги також не залишалися осторонь, проте вони краще його знали. І знали, як правильно «підходити» до нього. Тому у вихідний дівчата з його зміни покликали Райта до кав’ярні. Едвін міг і відмовитися, проте не дуже хотілося у сонячний день сидіти вдома і витрачати своє життя на інтернет.
Дівчата намагалися витягнути хоч слово з Райта, пояснення, чому він став ще більш не схожим на себе, але дізнатися у стіни політичний стан у світі куди легше. Едвін не дуже полюбляв розкривати комусь свої думки і серце, бо це було б… Він не хотів жалості до себе.
У кав’ярні розмова знову заходить про роботу, про плани на майбутнє, про нові фільми — все таке буденне, що не напружувало. Можливо, не так вже й погано, що Райт вирішив прийти на цю зустріч.
— Не мені тобі казати про те, скільки ти п’єш кави, але це вже третій стаканчик за останній час, — промовляє Клер, кидаючи швидкий погляд на руку Райта.
Вони вирішили пройти до парку, а Едвін не те, щоб був проти… Сьогодні він обрав вільність — плисти за течією і ні про що не думати. Небезпечно. Неправильно. Але він втомився від того, що все життя мав планувати: аби зайвий раз не потурбувати батька, аби завтра було що поїсти і як взагалі прожити після того, як заплатив за оренду і віддав частину на те, щоб погасити кредит.
— Якщо помру від кави, то це буде…
— Дивіться! — майже писк Мії не дає Райту договорити і вони зупиняються поруч з подругою. — Дивіться. Це ж Мейв і Патріот.
Чудово. Що робити суперам на якійсь вулиці, що не є головною, тому тут не зможуть привернути до себе стільки уваги? Райт роздивляється чорну автівку, яка стояла не так вже далеко і частково перекривала дорогу, слідкує за людьми з емблемами Воуту на одязі, що не пропускали нікого на протилежній від них частині тротуару… О так. Нова реклама з супергероями, наче у них того мало і ніхто не робить культ всіх цих суперів.
— Ти ще телефон дістань і почни фотографувати, — Едвін майже закочує очі, спостерігаючи за тим, як поруч з ним зупиняються такі самі звичайні перехожі, що з захопленням дивилися на членів Сімки.
— Точно! — Мія натхненно дістає зі сумочки смартфон.
— Ти як старий дід, — Клер несильно штовхає Райта ліктем у бік. — Невже тобі геть не цікаві супери? Сімка? Кожного разу відгукуєшся про них так, наче вони щось особисто тобі зробили.
— Ні, не зробили, але всі вони поголовно є ворогами для нас, звичайних людей.
Довкола починається гамір, хтось кличе Патріота, який обертається до них з занадто натягнутою, нещирою, нудотно-солодкою посмішкою і піднімає руку у привітанні. Невже всю цю фальш бачить лише Едвін? Невже люди не розуміють, що створює Воут і для чого це? Чи, може, Райт сам накручує себе, начитавшись всякого в інтернеті? Але що точно Едвін знає — так це те, що варто погляду Патріота зустрітися з його, як посмішка лідера Сімки сходить на ні. Чудово… Чудово! Невже він пам’ятає його? Але посмішка знов лягає на чужі губи, і Патріот стає тим привітним супером, якого всі обожнюють.
— Тобі потрібно менше твітеру читати, — Клер глибоко вдихає, — а їй, — вона киває головою у бік Мії, — перестати бути такою фанатичкою. Ти був у неї вдома? — на це вона отримує негативне хитання голови. — Щасливчик. А я була. Вона божеволіє від Мейв. Не так давно купила собі цю здоровенну подушку з Глибоким. Всі кухлі з Патріотом. Ні, мені теж заходять супери, але… Це вже якось ненормально.
— Воут все для цього і робить, — Едвін стенає плечима і відпиває кави, яка вже майже вистигла. — Вони виховують змалечку в кожній людині думку, що ми самі нічого не можемо зробити без цих надлюдей. А коли все це стадо збивається в одну купу під егідою якоїсь ідеї, то не так вже й важко утримувати владу і контроль у всьому світі.
— Це трошки тхне усіма відомим теоріями змов, — Клер не стримує смішка, який тоне у загальному гомоні, варто Патріотові піти у їхній бік. — Увесь світ не під Воут.
— Але усюди є супери. А ті знаходяться у компаніях, які подібні до Воут. Майже один в один, тільки назви інші. Я думав, що хоч ти можеш у критичне мислення.
— Ну дякую тобі, Едвіне.
— Що поробиш, я жахлива людина, — Райт знову стенає плечима, помічаючи, як Патріот, фотографуючись майже з кожним, підходить ближче до них. — Піду викину стаканчик. Розважайтеся.
Едвін недолюблював суперів не через це світове господство, маніпулювання і якісь там змови. Не будь Воут — не було би популярності, яка є у супергероїв, а це означало б, що й дитинство Райта склалось би по-іншому. Можливо, він би навіть народився в іншій сім’ї, де був би і бажаною, і люблячою дитиною.
Життя паскудне. Навіть не дивлячись на все те різноманіття кольорів, які владарювали довкола, життя залишалося сірим. Непривітним. Прісним. Хтось каже, що просто потрібно знайти свою другу половинку і тоді все стане барвистим. Хтось каже закинутися наркотиками і тоді все не тільки яскравим буде. Хтось скаже вбитися, якщо вже настільки тяжко жити. Крайнощі, проте щодо останнього Едвін не те, щоб був дуже проти, але… Боявся. Він банально боявся зробити щось «жахливе» зі своїм життям, хоча знав, які саме пігулки потрібні і у якій кількості їх слід випити.
Райт довго чекав, поки та фотосесія закінчиться, терпів фанатичне торохтіння Мії, але… Це хоч веселило. До квартири Едвін повертається лише о сьомій. Без сил, без бажання навіть рухатися, але з трошки гарним настроєм. Соціалізація — це добре, це чудово, звичайно, лише у тому випадку, якщо тебе її вчили з дитинства. Навіть у такий момент не міг відкинути згадки про минуле, про те… Жалю було багато. Жалю через те, що хтось там вирішив, що має право розпоряджатися його життям. І народили лише для того, щоб у них був супергерой, була популярність, гроші…
Едвін закидає голову, підставляє обличчя під теплі струмені води, кривлячись і сильніше замружуючись від того, наскільки вони здаються гарячими. Звичайна ілюзія, як і все довкола. Варто відчути прохолоду, протяг, як Едвін опускає голову. Невже вікно не закрив, що почало тягнути з витяжки? Інколи він був дурним в таких дрібницях.
Обмотавши стегна рушником, Едвін зупиняється навпроти дзеркала і проводить по ньому долонею, щоб стерти каламуть та побачити свій власний втомлений погляд, безбарвні губи, хоча й був майже годину під теплою водою, і відросле волосся… Менша схожість. Так не бачив у собі схожість з батьком. На краще. Ще було б чудово розірвати всі контакти з батьками, але воно все якось не виходило.
Після того, як Райт «полетів» з батьківського будинку, його мама вирішила дзвонити йому на свята. Слава богам чи хто там ще був, не приїжджала до нього, але дійсно телефонувала, вітала і розмовляла так, ніби нічого і не трапилося. Не закривала очі на те, що Ейден ходив з синцями, що тепер у нього щось з ребрами, бо повноцінно вдихнути було важко, що на лівій руці татуювання сови, яке перекривало шрам… Так, в підлітковий період він був більш хоробрим, але варто було зіткнутися зі смертю, як він передумав повторювати свій огидний «подвиг». Боже, він дійсно що інколи поводить себе як дитина. Як дурна, нетямуща дитина.
Едвін виходить з ванни і його огортає прохолода, що неприємно лиже шкіру грудей та живота. На кухні вікно зачинене, що викликає нерозуміння — невже його сила почала розвиватися у щось більш загрозливе? Ненавидить! Боже, як він ненавидить батьків, які дозволили Воут експериментувати над власною дитиною, яка на той момент навіть ще не народилася. Мама Едвіна з кожним роком все сильніше випивала… І багато чого цікавого розповідала своєму тринадцятирічному сину.
Забравши телефон з тумбочки у передпокої, Райт іде до спальні й навіть з порогу бачить відчинені двері балкону… Він не відкривав його, точно би запам’ятав. Пальці тиснуть на білу панель на стіні, дозволяючи світлу увімкнутися. Перший момент — занадто багато білого, що змушує часто закліпати. А після серце завмирає. Паніка піднімає голову, кричить про те що потрібно тікати. Негайно! Проте ноги приростають до підлоги, не даючи поворухнутися.
— Це ти намалював? Непогано.
Патріот стояв біля столу і тримав у руці лист паперу з його чорно-білим малюнком коней. Це не те, що… Він опускає малюнок назад на стіл і піднімає погляд на Едвіна, який намагався якомога швидше придумати план свого порятунку.
— Якийсь ти напружений, — Патріот якось хижо посміхається, але одразу стає серйозним. — Давай пропустимо момент, коли я пояснюю, як опинився у твоїй квартирі, і ми…
— Ні.
Заперечення злітає з губ швидше, ніж Едвін встигає зупинити себе. Варто тільки Патріоту зробити крок у його бік, як Райт виставляє одну руку вперед, поки у другій з силою стискає телефон. Знайомі поколювання під шкірою поширюється занадто швидко і зосереджується на кінчиках пальців, що…
Убіхінол — знижена та активна форма гасителя вільних радикалів на основі коензиму Q10, який міститься в усіх клітинах організму. Найбільше його в серці.
Едвін намагається зосередитися на інформації у себе в голові, бо лишатися в повністю розщепленній квартирі не входило в його сьогоднішні плани. Як і не входило приймати в гостях лідера Сімки! Патріот відходить назад, ближче до балкону, і навіщось знімає червону рукавичку. Райт не розуміє. Нічого не розуміє!.. Едвін спостерігає за тим, як Патріот робить невеликий крок вперед, до нього назустріч, і завмирає, дивлячись на тильний бік своєї руки, з якої починає відшаровуватися шкіра. Повільно, ледь помітно, наче просто хтось здмухнув пилюку з полиці. Крок назад і… Рука перестає втрачати частину себе.
— Отже, мені тоді не здалося, — неголосно промовляє Патріот, але Райт його чує. — Давай, згортай свою силу. Якби я хотів вбити тебе, то зробив би це ще тоді, коли ти тільки з’явився на порозі своєї квартири.
Пихатість. Зверхність. І таке, наче… Він повинен одразу припинити захищати себе і впасти до ніг Патріота з якимось боготворінням. Чи Райт вже просто накручує себе? Не довіряє кожному, особливо суперу. Особливо супергерою з тої компанії, яка зламала його життя.
Убіхінол є основним елементом для виробництва мітохондріальної енергії, ефективним жиророзчинником і нейтралізатором вільних радикалів. Ці властивості роблять його ідеальним додатком для підтримки вироблення енергії та захисту від дії вільних радикалів на серце, судини, нейрони і мозок.
Вдих. Видих. Едвін повільно опускає тремтячу руку, розуміючи, що довкола нього нічого не постраждало. Навіть телефон у другій руці. Рушник на стегнах. Шпалери на стінах. Хоч якийсь прогрес, проте його сила досі не була підконтрольна Райту.
— Ти слідкував за мною, якщо зараз тут.
Едвін говорить без поваги — яка повага до того, хто проник у чужу квартиру? І він дивиться на Патріота вовком, слідкує за кожним його рухом, але супер лише складає руки за спиною. Якось… Які взагалі є сили у лідера Сімки, крім тих, що показуються на публіку? Розумів, що Воут точно щось приховували, як і розумів, що Патріот дійсно прийшов не за тим, аби вбити його.
— Мені не потрібно слідкувати за кимось, — Патріот дивиться на Райта насмішкувато, — щоб знати, де хто живе, Едвіне.
— Ага… Ясно.
Він був правий, вважаючи, що Воут не просто є монополістами. Вони будують справжню імперію навколо себе, де директори — господарі, супергерої — об’єкт маніпуляції, звичайні люди — раби. Якщо хтось починає про те писати або голосно на публіку казати, то… За щастя буде, якщо просто видалять пост в інтернеті чи проігнорують такий маніфест.
— Твої сьогоднішні слова про Воут були досить голосними…
— Навіщо ти незаконно пробрався в квартиру? — Едвін не дає Патріоту договорити.
— Збираєшся подзвонити в поліцію? Службу порятунку? І що скажеш? Допоможіть, на мене напав Патріот? О, не сміши мене, — нова посмішка, але більш загрозлива.
— Не потрібно переводити тему. Я поставив конкретне питання, а ти з конкретними цілями прийшов до мене.
— Дивно, — Патріот схиляє голову до плеча і його посмішка тане. — Мені всього-на-всього стало дивним те, що дощ йшов плямами на мосту. Дивно, що ти заперечуєш те, що ти є супером. Що, маючи такий телекінез, я жодного разу не чув про хлопчину, що може стерти з лиця Землі як неживе, так і живе.
— Бо я не супер, — Райт стискає губи. — Ти пробрався до квартири лише для того, щоб сказати, як це все дивно? З усіма питаннями йди у свій Воут і з ними прояснюй, чому не чув про мене.
На нього дивляться довго, наче намагаються знайти якісь відповіді на власні питання у чужих очах. Це напружує сильніше, ніж те, що його вистежили, що пробралися у квартиру, що говорять занадто… Для чого? Який сенс у цьому всьому?
— То ти нічого не знаєш, — всі емоції сходять з обличчя Патріота, наче стягнув маску, і він, опустивши погляд, натягує рукавицю назад на свою руку. — Що ж, ми поговорили, поки поговорили.
Едвін нічого не розуміє, а Патріот, розвернувшись на п’ятах, стрімко виходить на балкон, щоб зникнути так само неочікувано, як і з’явився. Райт на ногах, які не згинаються, підходить до ліжка і падає на нього, порожнім поглядом дивлячись у стіну. Його трусить. А в голові б’ється лише одне — знову. Знову Воут лізе у його життя.