Грудка снігу

Рошель

— Гадаєш, вона повернеться? 

Слід визнати: без Єви занадто пусто і тихо. Це був не перший раз, коли вона ось так лишала нас позаду і втікала, але перший раз, коли я дозволила собі сумувати за нею, коли не злилась, а шкодувала. Тоді, в дитинстві, вона виглядала такою ж невинною, знедоленою? 

Я знала, що моє питання зачепило Фелікса, але він однаково продовжив одною рукою гратись з моїм волоссям, а другою гортати майнові звіти, складені Євою незабаром після битви. Це була по-справжньому марудна робота, адже ніхто не міг швидко розібрати її почерк в них. Я помічала її тремор, коли вона ще була поруч, але не думала, що все може бути аж так погано. Було видно, що все геть не добре, та вона ніколи не говорила про це вголос, тож ілюзія її добробуту трималась на диво міцно.

— Вона не виглядала як людина, що хоче повернутись… Але відпочивати — не її стиль. Для неї всі дороги ведуть у битву.

— Але…

— Вона ще не за всіх помстилась. 

— Єва не була мстивою, вона не вміла мститись. 

Це ми мстились, не вона. Вона… вона була вищою за це. В її голові було трохи більше клепки, тому вона боялась в це лізти. Що змінилось зараз? 

— Вона була і є мстивою, Рошель. А ще вона була достатньо розумною, щоб розуміти ціну помсти та відмовитись її платити. 

Я не знала чи можу із ним погодитись. Помста і Єва все ще не складались для мене в єдине ціле, але я не могла сказати, що Фелікс помилявся. 

— Колись Єва спитала у мене як вона може помститися батькам. Я дав їй варіанти, але вона не сильно зраділа. Єва визнала, що заслабка для цього, тому і не раділа. Тоді я запропонував їй забути про цю ідею… Вона відмовилась, адже не знала що буде в майбутньому. Вже тоді вона вичікувала, Рошель. 

 

Обережний стукіт у двері відірвав мене від дрімоти у нього на колінах. Ми з Феліксом перезирнулись, намагаючись зрозуміти хто це може бути. Зараз занадто пізно. Ханджі не навідувалася б до нас о такій годині. Якби щось термінове справді сталось, вона б уже винесла ці двері. 

— Леві? — тихо висловила я своє припущення. 

Єва якось казала, що він теж спить лише декілька годин, тож це могло бути правдою.

— Він достатньо вихований, щоб не відривати нас від ліжка в такий час. 

У двері постукали ще раз, гучніше. Фелікс нарешті підвівся, ліжко під ним тихо скрипнуло. 

— Лишись, я розберусь. 

Але я підвелась за ним, накинула халат поверх нічної сорочки й пішла до кабінету, де Фелікс уже відчиняв двері. За мить в кімнаті із нами стояла Емі, служниця Єви. Щось в ній нагадувало про Єву більше, ніж раніше. За мить я зрозуміла, що вона була згорьована і втомленіша, ніж раніше — це і єднало її з Євою. 

— Мене прислала пані Ерата. 

Вона простягнула Феліксу лист, я підійшла ближче, щоб теж бачити написане. 

— Хто така пані Ерата? Чому не Єва? 

Відколи це прислугою Єви розпоряджається хтось третій? Це щонайменше викликало підозру. 

— Ерата — довірена особа Єви, — терпляче пояснив мені Фелікс. — Вона наглядає за її майном.

— Так і є, — підтвердила Емі. 

В листі було описано занадто багато невідомої мені інформації. Це був один з тих листів, з яких починаються змови та перевороти. Королева хотіла передати титул Фрідріха Єві, але та не виходила на контакт. Ерата хотіла змусити Єву вийти зі своєї схованки завдяки дуже дивній брехні. 

— Чому Ерата сама просто не знайде її? 

— Вона не хоче довіряти засекречену Євою інформацію третім людям. Точніше, не може — такою була її угода з Євою. Але Ерата сказала, що вам відоме її місцеперебування… Вона не просить координати, ви лише передасте одне повідомлення для Єви. Це не порушуватиме жодних угод Ерати з Євою та нікому не нашкодить. 

Фелікс і справді здогадувався де вона може бути, але… 

— Єва просила не шукати її. Я поважаю її вибір. 

Емі опустила погляд. Можливо, вона тільки зараз усвідомила увесь масштаб зникнення Єви. 

— Якщо вона і далі десь переховуватиметься, то втратить геть усе. Комусь треба набратись сміливості й допомогти їй.

— Емі, вона не хоче допомоги та дуже чітко про це заявила. Я не братиму в цьому участі. 

Їй не сподобалась така відповідь. Я бачила відчай в її очах, бачила ядуче бажання щось зробити, але що б вона зробила? Вона не Єва, щоб притискати до стіни, щоб завжди отримувати бажане. 

— Де вона зараз? 

— Я не братиму в цьому участі, — повторив він з притиском. 

— В такому разі я мушу застерегти, що пані Ерата не любить розкривати свої плани тим, хто не бере в них участі. Вона цього не пробачить і я теж. 

Емі пішла, забравши із собою лист. Ми лишились стояти посеред кабінету. Спати мені перехотілось. Хоч я і в очі не бачила ту Ерату, але враховуючи її звʼязки з Євою, мені не хотілось бути серед її ворогів. Та найбільше не хотілось повторення ситуації з Віктором. 

— Ти справді думаєш, що це хороша ідея? Єва може втратити титул. 

— Титул — не найбільше, що вона втрачала. Не думаю, що це так сильно її засмутить. Тим паче… вона мала це врахувати. Якщо її зараз доводиться ось так шукати, отже їй справді байдуже на той титул.

Я підійшла до нього і поклала руку йому поміж лопаток. Він знову був занадто напружений. 

— Ми достатньо друзів втратили. Чому б нам не наплювати на її бажання і не змусити прийняти нашу допомогу? Вона ж врятувала нам життя проти нашої волі. 

Фелікс подивився на мене таким втомленим і забитим поглядом, що я почала шкодувати про свої слова. Але… Хіба буде краще, якщо ми і Єві дозволимо піти? 

— Я боюсь, Рошель… Якщо вона пішла шляхом Віктора? Якщо так само зникне, керуючись найкращими мотивами? Що тоді робити? 

Було так звично йти за ним, слідувати його планам, аж іноді забувалось, що він не завжди може знати рішення. Я теж не знала що робити, але просто покинути усе це точно не хотілось. Ми відпустили Віктора, повірили, що він повернеться, і чим це закінчилось? Я лишила Марі саму, думала, що з нею усе буде гаразд… Потім Фелікс знову відпустив Віктора… Якби у мене був шанс, якби я була поруч тоді, я б втримала його на місці, я б змусила його не йти. Якби тільки я могла, Фелікс не плакав би тої ночі! Виявляється, так легко було звинувачувати Єву в усіх наших проблемах і не помічати своєї провини. 

— Тоді ми зупинимо її. У нас уже є досвід як не треба робити, а це сильно полегшує задачу. 

Його посмішка заспокоїла, дала надію, хоч і була кривою. На стороні Єви могла бути її сила, але на нашій стороні кількість. Вона не зможе постійно захищатись з усіх боків. 

Ранком я швидко збігала до помешкання Єви, в якому досі жила Ерата, щоб повідомити про зміну нашого рішення. Емі настояла, що поїде із нами, тому нам довелось узгодити день. Опісля ми з Феліксом пішли до Ханджі, щоб попросити відгул, але вона відмовила.

— Наш будинок погрожують спалити, — раптом заявив Фелікс. — Сусіди казали, що бачили поруч підозрілих людей. Ми занадто довго працювали заради того будику, щоб так легко його втратити. 

— То зверніться до Поліції. До них сходити можна за пʼять хвилин, заяву написати ще дві хвилини. Подякуйте своїй подрузі, що я не можу дати більше. 

Відмова не сильно лякала, хоч і була неприємною. Більше непокоїла брехня. Мені завжди не подобалась брехня, передусім наслідками. Мені завжди казали, що я не вмію брехати, а я цим пишалась… Можливо, брехня не така вже й погана, якщо мотив хороший? Адже тепер ми мали алібі, якщо раптом зникнемо. Можна сказати, що нам таки спалили будинок. Навряд Ханджі справді буде це перевіряти. Точніше, вона не буде перевіряти, якщо обставини нашого зникнення будуть відповідними. Хтось має їй сказати чому і як ми пішли. Ханджі має почути, що ми підірвались серед ночі, що терміново втекли, бо нас повідомили про пожежу. Передати ці слова ми намовили Флока. 

Серед ночі ми тихо пройшли до стійл та посідлали коней. Але наш план не був розрахований на втручання одного набридливого капітана, який був вірний Ханджі, який нас обовʼязково видасть.  

— Кудись зібрались?

Фелікс уже сидів верхи, але я не ризикувала відриватись від землі. Нам лишалось сподіватись тільки на імʼя Єви, що воно якось захистить нас, покриє. 

— Це не твоє діло. Їдь, — просичала я до Фелікса, — я дожену. 

Леві дозволив Феліксу піти, що мене здивувало. 

— Це не зійде вам з рук так легко, як Єві. 

Він казав правду. Єва подбала, щоб за неї було кому заступитись. За нас міг спробувати заступитись хіба що Піксис, але як його авторитет тут допоможе? Нас і справді ніхто не покриє. 

— Якщо ти справді так хвилюєшся за нас, можеш просто удати, що нічого не бачив. 

По тому, як він відвів погляд, не було зрозуміло чи дослухається він до мене. Ця його загадковість зазвичай була байдужа мені, але зараз дратувала, адже була недоречна та невчасна. 

— Не повертайте її. Вона тут зайва. 

Серйозно? Він справді ось так легко змириться із тим, що вона пускає усе за вітром? Цікаво, Єва знала, здогадувалась про це? 

— Не тобі вирішувати.

— І не вам її силувати. 

Я була про нього кращої думки. А ще я була кращої думки про вміння Єви добирати друзів. Не витримавши байдужості в його очах, я сіла в сідло та поквапилась наздогнати Фелікса. 

Фелікс разом з Емі чекав на мене під будинком Єви. Щойно я порівнялась із ними, ми рушили до селища, в якому мала бути Єва. Нам довелось їхати повільно, щоб в темряві коні не позвертали собі ноги, тому на місці ми були лише ближче до обіду. Мене досі вражав той факт, що вона могла пройти таку дорогу пішки ще й під зливою. 

На подвірʼї потрібного будинку перед ночвами сидів Люк. Його рукави були засотані, а волосся дивовижним чином було прилизане дозаду, щоб не заважало. Він уже не дивився на нас з острахом, він дивився на нас з утомою. 

— Що Єва знову накоїла? 

— Вона тут? 

Люк підвівся, покидаючи прання. Мені здавалось, що тепер він буде вищий за Фелікса. 

— Навіщо ви її шукаєте? 

Його питання змусило мене обережно посміхнутись. Це виглядало недолуго на практиці, але він намагався її захистити. Навіть її способи використовував для цього. 

Емі підійшла до нього і прошепотіла щось на вухо. Вона мала б розказати йому правду за нашим планом. 

— Чому я маю вам вірити? — він говорив ніби Єва, говорив з позиції сили, якої насправді не міг мати. 

— Думаєш, вони з Євою справді знайомі менш як рік? — прошепотів Фелікс мені на вухо.

— Це неможливо, — тихо відповіла я. 

Емі простягла Люку королівський лист, який він прочитав доволі швидко. 

— Я ніколи їй не нашкоджу, — додала лагідно Емі. 

Що б не було в тому листі, а Люк нам повірив. Ми лишили коней в стійлах, але до будинку, в якому Єва і була, поки не заходили.

— Вона може нас зараз почути? 

Люку це питання не сподобалось, він помітно засумував.

— Не може.

— Послухай, — звернувся до нього Фелікс, — те, що ми зараз говоритимемо Єві, здебільшого брехня. Тобі не варто перейматись, бо правда тобі відома. Гаразд?

Люк кивнув, а тоді провів нас до її кімнати. Я не знаю чого саме я очікувала, але точно не цього. Єва в ліжку нагадувала грудку снігу — її тіло було жалюгідними рештками від того, що було колись, її жахливо поменшало, а те, що лишилось було таким холодним, колючим і брудним, що не хотілось його чіпати. 

— До тебе прийшли, — оголосив Люк, відкриваючи вікно в кімнаті, щоб пустити трохи свіжого повітря.

Тоді вона крутнулась, швидко окинула нас наляканим поглядом. Ніби пересвідчившись, що ми не такі страшні, вона повернулась до початкової пози, ігноруючи нас. Вона чекала на когось іншого? На кого? Вона чекала, що їй завдадуть шкоди? 

— Єво, це дуже важливо.

Емі виглядала впевненою. Вона одразу сказала нам, що знає що треба робити, як говорити із Євою, щоб вона нас почула. Але упевненість Емі розбилась об її спину. 

— Тут немає ані Єви, ані Липи, ані ще когось, ким я колись була. Кого б ви не шукали, ви не за адресою.

Її голос був жахливим, було враження, що вона зірвала його. Люк узяв кухоль води з тумби, хотів націлитись на неї, але вона випередила:

— Коли мені набридне лежати в мокрому ліжку, я піду до твого. Коли усі ліжка будуть вологими в цьому будинку, я піду до іншого. Вперед, якщо тебе це влаштовує.

Я забрала у Люка кухоль. План був повернути Єву, а не відігнати її ще далі. Саме тому я наблизилась до ліжка і вхопила Єву за плечі, намагаючись або стягнути її з ліжка, або якось посадити. Вона мляво відбивалась, шкрябалась, але це було легко ігнорувати. Я очікувала, що вона мені череп розтрощить за таке. 

— Єво, Вайореля вбили, — відрізала Емі, намагаючись заволодіти її увагою. 

Єва тепер сиділа на ліжку, звісивши ноги — це був мій максимум. 

— Я більше не служу в Поліції.

— Його убила Ерата.

Двері власної кімнати їй здавались набагато цікавішими за цю розмову. Єва раптом відірвалася від рук Емі, яка сіла поруч, і підійшла до столу, почала щось шукати. За мить знайшла. Це були її відмички. Мабуть, вона хотіла якось випхати нас та зіпсувати замок у дверях, намертво їх закрити… Перш ніж я встигла щось зробити, Фелікс відштовхнув її, забираючи рештки координації разом з відмичками. За мить відмички полетіли у вікно. За таке Єва мала б роздерти йому горлянку, але вона лише простежила очима за своєю останньою надією і знову сіла на ліжко. 

— Не дуріть мені голову. Якби Ерата його вбила, ви б тут не стояли. Вона не лишає свідків чи доказів проти себе. 

Емі показала їй сережку того Вайореля. Єва неохоче перебрала її у свої руки, крутячи перед очима. 

— Люди можуть помирати. В цьому не обов’язково має бути винна Ерата. 

— Вона завищує витрати у звітах для тебе, решту забирає собі. Вайорель дізнався про це, тому вона його вбила. Я бачила цифри, я бачила усе, що вона зробила… Вона сама займається освоєнням земель “Марії” та… 

— Я просила її про це. Вона займається освоєнням за моєю вказівкою.

Такої гидкої усмішки на вустах Єви я ще не бачила. Було враження, що вона просто розучилась посміхатись, забула якими мʼязами їй треба смикати для цього. 

— Я не думаю що вона робить усе за твоїм планом… Єво, вона погрожувала мені. Я не можу повернутись, розумієш? Мені потрібен твій захист.

— У мене навіть зброї немає, щоб тебе захищати… Лишайся тут, якщо ти аж так боїшся. Люк лишатиме тобі свічку на ніч і, можливо, читатиме перед сном.

— Це не смішно, — Емі з усіх сил намагалась вдавати страх, обурення, будь-яку емоцію, на яку могла б зреагувати Єва, але це було марно.

— А ви смішні. Вломилися, розповідаєте якісь нісенітниці й думаєте що я геть дурна… Я знаю Ерату більше, ніж тебе, Феліксе. Що ти задумав? Познущатись? Молодець, у тебе вийшло. 

Краєм ока я помітила, що Люк позадкував. 

— Я лише намагаюсь допомогти Емі.

— То зроби це своїми руками, хоч щось самостійно зроби… Якщо це все, то дайте мені спокій. Я не в настрої для жартів.

— Ти готова втратити усе через… поганий настрій?

Я встала ближче до Фелікса. Він завжди любив провокувати людей, вдвічі більших за нього. І хто його потім рятував? Звісно ж я. І хто потім дбав про навіть найменші мої подряпини? Звісно ж він. 

— Я вже втратила.

— Ти поки не тиняєшся на вулиці, не тікаєш від друзів і не інсценуєш свою смерть.

Її очі, що зараз здавались більше червоними, небезпечно блиснули. Я поклала Феліксу руку на плече, намагаючись сказати, що далі заходити небезпечно, треба зупинитись тут. Маніпуляція Віктором була дієвою, але і ціну високу мала. Навіть в цьому стані Єва не пробачить такі слова. Після того, що Фелікс мене розповів про їхню розмову в Ланґрасі… Як би сильно шкода мені її не було, але все-таки я її боялась. 

— Годі мною маніпулювати. Усе, що ти отримаєш в перспективі — коліном в пику. 

— То ти справді хочеш закінчити, як він? Ти готова погубити усіх зі свого оточення заради такого спокою? Це хороший фінал по-твоєму? 

Емі та Люк мали занадто хороший інстинкт самозбереження, тому кудись відійшли. Певною мірою я їм заздрила. 

— Ти все життя шкодуватимеш, мріятимеш щось змінити, доки тебе не приріжуть, наче свиню на забій. Я і за тобою потім бігатиму? Ти теж проситимеш не розповідати нічого Люку, так? Я можу пробачити йому. Але якщо ти після його прикладу покинеш мене теж, тобі я не пробачу. Тебе не буде кому ховати. 

Вона виглядала так, ніби от-от заплаче. Я почувалась винною перед Євою, бо маю те, чого вже ніколи не матиме вона. Мені вдалось зберегти своє перше кохання не лише у спогадах, але не їй. 

— Ти такий паскудний, Шавлію… — вона опустила погляд, повертаючи огидну посмішку на обличчя. — Відверто брешеш мені в очі та ображаєшся, що я не вірю. Настільки ображаєшся, що колеш мене в найслабше місце. Хіба це чесно? 

— Не думаєш, що про чесність не тобі говорити? — спитала я якомога лагідніше, щоб не образити її ще дужче. 

— Можливо… Я не повернусь до Розвідки чи куди ви там мене запрошуєте. Я серйозно. Дайте мені почати нове життя, де я матиму так мало, що й не буде чого втрачати. 

Її бажання дивувало. Чи лишилось в цьому тілі хоч щось від тої Єви, яку ми колись знали? Хоч дрібочка життя в ній лишилась? 

— Ми прийшли дати тобі таке життя. Треба тільки забрати його, а щоб забрати треба встати з ліжка, вийти з кімнати, з будинку… 

Єва дивилась на нас таким поглядом, ніби дитина, що вперше почула про існування математики чи абетки — вона була здивована, нажахана і захоплена водночас. Щоправда, жах в її очах брав гору.    

— Що від мене хоче Ерата? Тільки без брехні. Ви не перебрешете мене. 

Я притислась спиною до дверей і повільно зʼїхала на підлогу. Фелікс вперся попереком в комод. Нарешті можна було розслабитись і не очікувати бійки. Звісно, вона може знову брехати… Але від усього не вбережешся. 

— Тебе шукає королева. Хоче передати титул Брена тобі. Спочатку Ераті надійшов лист, але ти не давала їй інструкцій на такий випадок. Потім урядовці перевернули догори дриґом Розвідку, шукаючи тебе. Тоді знов повернулися до Ерати й досі їй набридають. 

Єва вагалась. Її погляд швидко бігав кімнатою в пошуках хоч якихось аргументів.

— Піди та отримай той титул. Зміни маску на розкішні сукні й забудься в танцях з прекрасними паничами, які мріють отримати твоє майно. Хіба це не те нове життя? Створи нову Єву Вайс.

Мені здавалось, що це переконає її. Але вона боязко дивилась на мене з недовірою. Я ніяк не могла зрозуміти чи подобаються їй мої слова, чи ні. 

— Я… — вона перебирала власні пальці. Тільки зараз я помітила, що кожен ніготь був обгорнутий чимось білим, що вона намагалась здерти. — Я хочу вибачитись… за те, що отруїла вас.

Мої брови поповзли вгору. Я не очікувала, що вона настільки цим перейматиметься, що взагалі памʼятає це. Від того часу утекло стільки води, стільки нових проблем зʼявилось, що це здавалось іншим життям. 

— Ти справді зараз переймаєшся цим? 

Я бачила сльози в її очах, коли вона підвела погляд на Фелікса. 

— Ти переніс отруту гірше, ніж мав. Я не врахувала індивідуальної чутливості… Я майже тебе вбила. 

— Ага, майже… Краще майже вбити, ніж майже врятувати. Не можна сказати, що ти зробила правильно, але ти точно не зробила нічого, за що слід вибачатись перед нами. 

— Ось це, — я вказала на одну з її подряпин на моїй руці, — мені болить зараз більше. 

— Ти знаєш, що я не люблю доторків.

І я знала чому вона їх не любить. Мені було соромно, що я забула про це. 

— Якщо ти згодна поїхати до Ерати, то поквапся. Нам треба повертатись до Розвідки. 

Я не думала, що це спрацює, але я помилялась. Єва збиралась незвично повільно, але все-таки збиралась. З її рухів пішла звична впевненість і плавність. Вона все робила незграбно, ніби тіло їй не належало. А ще вона схудла, її вилиці знову виділялись особливо сильно як і кістки кистей, ключиці. Я не була взагалі впевнена, що титул найсильнішої досі їй належить. Це лякало. Збори, щоправда, швидко застигли на кухні, коли Єва шукала найбільш підхожий ніж для себе.

— Я поїду з тобою, — заявив Люк.

— Я звʼяжу тебе ковдрою, якщо переступиш поріг будинку. 

Вона його все-таки не звʼязала, Люк поїхав з нею на одному коні. Єва більше не скидалась на героїню, вона скидалась на просту селючку, якій було важко навіть рівну поставу тримати. Вона не виглядала здоровою, але і поранень на ній я не бачила. Невже їй настільки болить душевно? Невже це проявилось тільки зараз? 

Ми розійшлись із нею, Люком та Емі біля вʼїзду до Тросту. Нам слід було розділитись, вʼїхати до міста хоча б з невеличкою різницею в часі, щоб до останнього підтримувати свою брехню. Коли вона обіймала мене з Феліксом, я не відчувала жодних парфумів. Це був перший раз від нашого дитинства, що вона не використала парфумів. Від неї пахло сном, втомою, травами та сирістю. 

 

За тиждень Ханджі надійшов лист від королеви. Розвідка запрошувалась на церемонію, що присвячена новому титулу Єви. Полковниця неймовірно лютувала. Це було грандіозне приниження для неї. Але так само це буде неабияке випробування для Єви. Ханджі вважає, що Єва робить усе це їй на зло, щоб просто познущатись, але правда інакша. Єва хапається за цей титул, як за рятівну соломинку, бо що ще їй лишилось? Вона лише намагалась зібрати якось до купи усі уламки свого життя. 

За Феліксом Ханджі стежила з особливою увагою, але про мене іноді забувала, тому я могла собі дозволити заглядати до Єви на годинку. З кожним моїм візитом вона усе менше походила на ту нещасну грудку снігу. До її рухів поверталась плавність, вона виглядала здоровішою, наново вчилась тримати поставу. Вона знову носила зброю при собі. Раніше я вважала це ознакою її поганого життя, але зараз зрозуміла, що це не найгірша її особливість, набагато гірше без неї. Якщо при ній є зброя, їй не байдуже на власне життя, їй є що захищати. А якщо нема, вона, мабуть, геть не думає про захист. 

За декілька днів ми нарешті зустрілись в королівському палаці. Єва була одягнена в приталений червоний кунтуш, поли якого зручно розходились від талії. Кунтуш був вишитий бісером так, що нагадував бризки крові. Золоті ґудзики на ньому буди зрізані з весільного костюма її батька, як вона мені розказала. З військового на ній лишились тільки медалі, але це на перший погляд. Плечі кунтуша були загострені, імітуючи бойові наплічники. На зап’ястках Єви виблискували золоті наручі, доповнюючи броню. Талію охоплював розшитий золотими нитками широкий шкіряний пояс на шнурівці ззаду. Єва ж назвала цей пояс коротким корсетом, бо на ньому були лямки. В її “броні” ці лямки нагадували кобуру, ремені СПМ. Тонкі темні риски перехрещувались у неї на спині, а спереду рівно стікали її грудьми. Закінчував образ такого ж молочного кольору, як і штани, плащ на одне плече. Цей плащ, знову за її словами, теж належав Девіду Вайсу і був одягнутий ним лише на весілля. Плащ теж був гаптований золотими нитками та розшитий бісером — квіткові візерунки поєднувались зі стрілами, гербом Вайсів. Чорні чоботи геть не виділялись, нагадували її звичний робочий репертуар. Вони привертали до себе увагу хіба коли Єва крокувала в них — вони були достатньо дзвінкими. Підбори на них не пасували жінці, але серед чоловіків вони вже вважались зависокими. До цього вона вирішила додати ще свій пояс зі зброєю. Світле волосся частково було туго заплетене, лише ззаду воно було розпущеним. В коси їй вплели тонкі золоті нитки. Завдяки макіяжу вона виглядала не такою хворою, а дуже навіть привабливою. Підкреслено гострі риси обличчя виражали ворожість, якої її дуже бракувало останніми днями.

Звісно, їй слід було одягнути сукню, але жодна сукня не личила б їй так, як цей одяг. Сукня лише підкреслила б її вразливість. Натомість кунтуш, мисливський одяг, одяг військової знаті, додавав їй упевненості, загрозливості. Я була рада, що вона дослухалась до моєї поради. 

Люк, що стояв поруч, не сильно відставав від сестри, хоча і перевершити її не міг. На ньому був камзол темно-зеленого кольору з золотим гаптуванням по краях, мав такі ж самі гострі плечі, що й кунтуш Єви. З-під нього виглядала вишита білими нитками кремова сорочка з жабо та мереживними манжетами. До жабо була причеплена брошка у вигляді стріли. Занадто довгий камзол виправили широким шкіряним ременем, який зав’язали по-панськи. На пояс Єва почепила йому піхви з невеликим кинджалом. Завершувався образ стрічкою сяйливої на сонці тканини, що переходила з ніжно-рожевого в криваво-червоний колір Євиного кунтуша. До темно-сірих штанів усі слуги пропонували світлі туфлі, але Єва настояла на чоботах. Світлі кучері Люка були гладенько зачесані на правій стороні, звільняючи огляд на праве вухо Люка, в якому блищала золота сережка зі смарагдом. Єва зробила усе, щоб він виглядав якомога старшим. Це здавалось диким, але… такий Люк справді більше відповідав тутешньому середовищу, ніж звичайний. Перед ним зараз відчувався якийсь трепет, зараз йому зовсім не хотілось давати привід для образи. 

Ерата теж була поруч. Її руді кучері були зібрані гніздом на голові та обвʼязані якимось намистом. На ній була асиметрична фіолетова сукня, що геть не підходила для такого заходу. У Вишні були схожі костюми… 

Єва перемовлялась з Бреном, коли до залу увійшла королева. Усі присутні в тронній залі прихилили коліно. 

— Віднедавна землі муру “Марія” знову з нами. Цим возз’єднанням ми завдячуємо розвідникам, що пожертвували усім заради цієї перемоги. Завдяки Розвідці ми повернули справжній Південь, тож настав час змінити регента Півдня. 

Коли Хісторія підкликала до себе Фрідріха, я бачила як Єва знову розтирає кінчики пальців. Цього разу їй заважали чорні шкіряні рукавички. Тепер вона носила їх не для того, щоб приховати опіки — вона приховувала роздерту шкіру довкола нігтів. 

Фрідріх повернувся на своє місце вже без золотої стрічки, яка свідчила про його титул. Далі королева покликала до себе Єву. Перші її кроки видались непевними, але вона швидко згадала де знаходиться і ким прикидається. 

— Це справді вона! Це Єва!

— Та бути не може! 

На перешіптування загону Леві ми з Феліксом весело переглянулись. Як швидко ці діти звикнуть до її вибриків? Чи звикнуть вони взагалі? 

Єва опустилась на коліно перед королевою і поклала правицю на серце. Хісторія одягла на неї золоту стрічку, що декілька хвилин тому належала Брену. 

— Відтепер я проголошую Єву Вайс леді-регенткою Півдня. Моє рішення не підлягає оскарженню, допоки я цього не забажаю.