Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
М’яке світло над робочою поверхнею кухні розтікалось по кімнаті, створюючи свою затишну атмосферу, що поєднувалась з легким ароматом цитрусу та зеленого чаю. Лів повільно сьорбала з чашки теплий напій, насолоджуючись, як тіло наповнюється спокоєм від цього невеличкого медитативного ритуалу. В її навушниках лунала музика з якогось випадкового плей-листа, який вона обрала, тикнувши в екран телефона пальцем навмання. Це була саме та рідкісна мить, коли дівчина зітхала з полегшенням. Хто зна, заспокійливі властивості мав чай, чи звичайне самонавіювання, але, поки воно працювало, доти у неї була готовність тим користуватись. Тим більше, це допомагало забути про звичку тягнутися до вейпа чи сигарет, яка іноді повертається ближче до зимових свят.
Ох, зимові свята… чудовий час подарунків, вечірок, сімейних застіль та бажання кардинально змінити своє життя. А ще сварок, напруженої присутності не найприємніших людей з твого минулого, невимовного стресу та застарілих образ і травм, що готові фонтаном вирватись на волю, після першої ж тригерної фрази. Особливо тоді, коли половина твоєї родини вмикає режим тотальної ревності до інших родичів, з якими ти справді воліла б провести ці дні біля камінного вогнища. І, якби ж це все цим і закінчувалось. Але ж ні…
Потім, твоя матуся просить приділити свою увагу і тим токсичним маніпуляторам, бо: «Ну, вони ж також твоя сім’я. І вони також тебе люблять». І все одно, що, для них, ти все життя була розчаруванням родини. Не надто серйозна, не вийшла заміж, у свої двадцять шість, досі не народила сина та доньку. Не маєш стабільної роботи, на якій ти працюєш ледь не цілодобово. Боги, а як же жити без іпотеки та кредитів? Ти що, хочеш спокійного та щасливого життя у творчій професії?
І це лише найменша частинка. О, Лів, безумовно, обожнювала свою родину. Але на відстані.
Раптом, блимаюче світло кухні вивело дівчину з глибоких роздумів. Погляд спрямувався на джерело дивини. Брова злегка вигнулась, але, в загальному, тіло не рухалось, очікуючи, чим закінчаться ці перебої. А лампочки ж, за кілька митей, просто згасли. Як перестав працювати і холодильник, що означало — справа в лічильниках, які знаходились у підвалі. І це в кращому випадку.
Очі Лів звелись до стелі, а з грудей вирвалось розчароване зітхання. Отакої! Такого вона точно не планувала на сьогодні! Чорт забирай, це тепер доведеться спускатись в сирий підвал, щоб виключити імовірність вибитих запобіжників, через перенавантаження напруги. І, хоча сам факт цього був вже дивним, робити було нічого.
Вона ліниво піднялась з дивану, у вітальній зоні кухні-студії, взяла куртку і ключі з гачка, біля вхідних дверей, та вийшла в під’їзд, приділивши особливу увагу замиканню своєї квартири. Обережність ніколи не була лишньою. Холодна темінь коридору відразу охопила дівчину. По шкірі пробіг липкий підступний морозець, повітря зупинилось десь посеред горла. Тут було куди моторошніше, в порівнянні з домівкою.
«Це запобіжники на весь будинок спрацювали, чи на станції аварія?»
Лів зняла навушники. Атмосфера була гнітючою. Бажання чути та моніторити навколишню обстановку, навіть з увімкненим на телефоні ліхтариком, було очевидним. Та не встигла її нога ступити і на першу сходинку, як під’їзд осяяло яскравим світлом. Очі зажмурились від такого різкого спалаху, а ніс поморщився від дискомфорту. Десь унизу, гримнули важкі підвальні двері. Все вказувало на те, що хтось вже встиг перевірити та полагодити електрику.
«Боги, яке щастя…»
Дівчина миттєво відчула полегшення від усвідомлення, що їй не доведеться цього робити. Поки у самому під’їзді не пролунали кроки, а потім, акуратна голова маленької бабуськи не вигулькнула з нижнього поверху.
— О, Лів, доброго вечора, дорогенька! Також вирішила піти перевірити, хто там такий жартівник, що знеструмив весь дім?
Лів кивнула. Вона гадки не мала, як звати цю жіночку, але пам’ятала, що це якась близька подруга її бабусі, ще з часів, як дідусь викладав в університеті.
— То це не просто неполадки?
— Щоб відразу в усіх? Доню, я стара, та не дурна.
Кутики губ смикнулись, натякаючи на легку посмішку, а сусідка перейшла на невдоволене бурмотіння, прямуючи до своєї квартири.
— Коротше кажучи, якщо дізнаєшся, хто це витворив – повідом. В мене для тієї людини буде приготоване особливе покарання. Змушувати отак мене бігати увечері в підвал….
Далі її вже не було чутно, адже вона просто закрила за собою двері.
Лів також не стала затримуватись більше в під’їзді та повернулась до себе. Тепер, можна було навіть піти до кімнати і, можливо, хоч фільм подивитись.
Не встигла вона до кінця відчинити двері спальні, як те, що розгорнулось перед очима змусило її завмерти на місці. І зробила це не тільки дівчина. Людина, чи, точніше, божевільний, який переодягнувся в персонажа однієї з ігор, що вона грала, тепер стояв перед нею і, здавалось, також злякався, не сподіваючись бути заскоченим отак зненацька. Тільки от, Лів, через кілька секунд цілковитої тиші, оговталась трохи швидше. Вирішивши не розбиратись, що конкретно перед нею, дівчина гримнула дверима (які, на щастя, відчинялись на неї, а отже, у неї була фора) та підтримувала їх з іншого боку, поки незнайомець вирішив вивести її на розмову і, з усіх сил, намагався дістатись незнайомої йому дівчини.
— Ти ще хто такий?! Я дзвоню копам!
— Хто я?! Ти це серйозно?! Ти витягнула мене з тієї триклятої петлі, а тепер запитуєш, хто я?! — здавалось, чоловік звучить не менш налякано за Лів, хоч як старанно він намагався це приховати.
— Якої ще, збіса, петлі? Я вперше бачу тебе!
Астаріон не здавався і продовжував намагатись зірвати двері з завіси, щоб дістатись дівчини.
— Святі пекла! Не приймай мене за дурника! Я впізнаю твій голос! Ти була там, коли я проживав ці тисячі циклів, замкнений у петлі! Ти говорила до мене, ніби богиня з іншого світу!
Господарка оселі очікувала почути будь-яке виправдання, але якась фантастична маячня? Серйозно?
— Про які ще цикли ти мені тут затираєш, довбаний ти псих!?
— Впусти мене, дурне створіння!
— Ще чого?! Злетівший з розуму косплеєр в образі Астаріона не буде диктувати свої правила в моїй квартирі!
— Я не зрозумів половини твоїх слів, але ти точно назвала моє ім’я!
— Не заливай мені тут!
На декілька митей запанувала тиша за дверима в кімнату, після чого, незнайомець знову звернувся:
— Гаразд! Давай спокійно поговоримо.
— Чувак, ти в образі Астаріона. І ти з’явився тут нізвідки. Я НЕ вірю, що ми спокійно поговоримо.
— Бачиш, ти мене знаєш.
— Я знаю персонажа, в якого ти переодягнувся, але не тебе!
— Та ти знущаєшся з мене! — зі спальні почулось роздратоване зітхання — Гаразд, ну, і що ти робитимеш?
— Я викличу копів, нехай вони розбираються з божевільним, який вторгся до мене додому.
— Я не вторгся! Чорт… Гаразд, не знаю, хто такі копи, але я передам тобі усе, що схоже на зброю і обіцяю не використовувати магію.
Лів пирхнула. Ну, так, він виростає магію! Звичайно! Іґніс закастує!
— Гаразд, усю зброю склади на порозі.
Дівчина відчинила двері відступила на безпечну відстань від дверей, все ще тримаючи напоготові номер 911.
Астаріон обережно склав кинджали, лук, стріли і все, потенційно небезпечне, на поріг спальні. Лів, з легким подивом, відмітила, що тут, буквально, рівно те, що вона залишала в інвентарі Астаріона, під час останнього запуску гри. Та, там було не так багато, можливо, звичайний збіг.
— Чудово. А тепер відійди до протилежної стіни.
Коли чоловік послухав її наказ, дівчина повільно підійшла і, взявши один з кинджалів, сама зайшла у кімнату під супровід тихого цокання язиком по піднебінню.
— Ох, люба, хіба це по-чесному?
— Тут я буду вирішувати, що чесно, а що ні.
Астаріон підняв руки, продемонструвавши покору.
— Гаразд, нехай буде, як ти скажеш.
Іронія в його голосі точно не передалася Лів. Вона не поділяла його зацікавлення в ситуації. Це і не дивно. Не кожного дня в тебе вдома нізвідки з’являється ТАКИЙ незнайомець.
— Ще раз запитую, ти хто такий?
Очі вампіра звелись до стелі.
— Ти ж сама вже назвала моє ім’я. Я Астаріон.
— Ага, а я Абсолют.
— Ні, ти не Асолют.
— А ти не Астаріон.
Кімнатою пронеслось роздратоване гарчання.
— Чому, з усіх Голосів, мене, схоже, закинуло до найнестерпнішої? Чорт забирай, та я з легкістю можу спалити тебе вогнем, чи випити усю твою кров!
— Ну, то вперед.
Очі Астаріона відразу небезпечно загорілись. Він зробив рух руками і вимовив «Іґніс», але… не відбулось абсолютно нічого! Абсолютно нічого! Тільки тиша і напружене очікування.
— Що за…?
— Це мало супроводжуватись якимось перекотиполем, чи співом цвіркунів?
— Що ти зробила зі мною, суча донька!?
— Просто нагадую, що озброєна тут зараз лише я.
— Мені все одно, я висмокчу усю твою кляту кров! Це буде моєю помстою за стільки циклів страждань!
І знову згадка про якісь цикли, суть яких зовсім незрозуміла.
— Ти про що, взагалі?
— Щось мені підказує, що ти прекрасно знаєш, про що я.
— Якщо чесно, ні.
Лів зміряла поглядом чоловіка. На диво, попри всі інші його емоції, вона розпізнала одну, яку також зараз відчувала – розгубленість. Можливо, їй лише здалось. А, може, він псих і сам не зрозумів, як заліз до неї через вікно.
Як тільки вона відразу не здогадалась! Погляд дівчини відразу кинувся до віконної рами. Та ні, вона щільно все закривала. І сама шиба ціла. В будь-якому разі, якщо прибулець і справді не сповна розуму, з ним варто бути максимально обережним. І, хай яким якісним і правдоподібним не був його «косплей», це людина, від якої точно не варто було очікувати нічого хорошого. Ситуацію потрібно було, обережно, підлаштувати під себе.
— Гаразд, ось, як ми зробимо: ти вип’єш трохи моєї крові. Приблизно, склянку об’ємом двісті–двісті п’ятдесят мілілітрів. Припустимо, тобі вдасться, без лишніх проблем, прокусити мою шкіру. Якщо тобі не стане погано, я посмію повірити в те, що ти — вампір.
Брова Астаріона здивовано вигнулась. Здавалось, він відчув підставу, але вирішив обережно промацати обстановку.
— А твоя кров отруйна?
— Ні, просто, звичайні люди не можуть пити кров собі подібних. Простіше кажучи, зробивши те, що я сказала, ти, або доведеш свою правоту, або, можливо, серйозно отруєшся.
В кімнаті запанувала хвилинна тиша. Ніздрі Астаріона на мить розширились, погляд бігав по силуету Лів, пальці, ледь помітно, смикались, ніби він стримував рух їй назустріч. Магія вже не спрацювала, що, якщо і вампіризм тут має свої особливості? Але просто стояння на місці та перегукування погрозами нічого не дасть. Він може ризикнути, а може переконати її, що просто піде. Чи, що ще легше, вб’є її. Рефлекси в нього точно більш відточені. Але чи отримає він тоді свої відповіді?
— Гаразд, нехай буде по-твоєму. Знову.
Лів кивнула головою та протягнула Астаріону свою руку.
— Але кусай зап’ястя.
— Навіть не дасиш насолодитись твоєю шийкою?
Отримавши, у відповідь на свою іронію, лише морозне мовчання, очі вампіра звелись до неба. Він акуратно взяв її руку в свою, трохи стиснувши пальцями тонку кисть. Його ікла акуратно торкнулись тонкої, як шовк, шкіри дівчини, ніби промацували найсоковитіші судини, поки різко і, на диво, легко не увійшли в плоть, викликавши миттєві рефлекси Лів. Вона зашипіла, від раптового, гострого болю, а м’язи відразу напружилися, бажаючи позбутися подразника. Тільки от, тепер, Астаріон тримав міцно, трохи натискаючи, що викликало додатковий дискомфорт. Його губи, здавалось, вже намертво присмокталися до її кисті. Гострі, неприємні відчуття перетекли в тягучий біль, який обпікав плоть з середини. Легке оніміння місця укусу виникало, коли вампір висмоктував тягучу теплу субстанцію. Серце почало пришвидшуватись від сильного викиду адреналіну, сприяючи, відповідно, швидкому потоку крові. Очі трохи запекли, коли в них зібрались сльози, готуючись витекти рікою. Важко було сказати, скільки життєвого соку вже віддала Лів вампіру, але, відчувши, що пальці її руки почали холонути та німіти, вона трохи запанікувала. В голові прояснилось. Дівчина глянула на Астаріона, який, схоже, надто сильно захопився трапезою.
— Досить!
Різкий вигук хвилею болісного дзвону врізався в барабанні перетинки вампіра. Це трохи повернуло йому відчуття міри. Він відпустив руку дівчини. Його погляд ще був прикутий до двох багряних ран, з яких ще трохи текли тоненькі цівочки липкої рідини.
— Ніколи ще поглинання чужої крові не відчувалось настільки реальним…
Важко було зрозуміти, що відчував Астаріон промовляючи ці слова. Можливо, розгубленість в суміші з інтригою? Лів, з напругою в погляді, спостерігала за дуже неоднозначними емоціями вампіра, які вже за кілька секунд повністю вивітрились, залишивши на його обличчі лише задоволення. Рубінові очі, які вже точно не здавалися неприродніми, спрямувались на трохи наляканий лик дівчини. Раптово, в них дуже несподівано заграло бешкетництво.
— Боляче, еге ж? А в шию було б ще й приємно.
Лів трохи розгубилась від такої зміни настрою чоловіка. Щоправда, це і допомогло їй прийти до тями та впорядкувати свої думки.
— Не треба мені такого «щастя».
— Відмовляєшся від задоволення? Я от випив би ще твоєї крові. Вона виявилась достатньо п’янкою.
— Щось ти надто веселий, як для того, хто не розуміє, що відбувається…