У мене немає дому

Ед зібрав пісок у жменю. Кілька гострих уламків мушель неприємно дряпали шкіру. Випустивши пісок поміж пальцями, Едвард видихнув:

— У мене ніколи не було справжнього дому.

— Неправда. Твій дім — це море. Твій дім — це я…

Вони сиділи на піщаному березі, і вечірній легіт кидав в обличчя солений запах моря. Ед усміхнувся, та змовчав. Тільки-но він розповів Стіду про своє дитинство. Про те, як мріяв стати кимось величним, аби довести комусь та щось. І от, коли виріс, став страшним піратом з глибокою раною у серці. Та якби ж її залишив меч чи ніж, якби ж куля, так ні — людські слова та вчинки.

— Чуєш, Еде?

О, Стід, звісно, не міг зрозуміти його, хоч і намагався. Ед кивнув й пригорнувся до нього. З моря війнуло прохолодою, і Стід здригнувся. Едвард обійняв його, намагаючись зігріти, хоч сам потребував тепла зараз не менше. Стід відчував це, і його пальці стискали плечі Едварда міцніше, а погляд впивався в очі Еда. Там, у темних очах, загубився маленький хлопчик, якого не зламали труднощі, але… але він все ж боявся, перелякано озираючись назад.

— Ти маєш рацію, — врешті сказав Ед, пестливо торкаючись губами підборіддя Стіда, — мій дім там, де море і там, де ти.

— От бачиш. Я також живу там, де море і там, де ти.

Вітер стихнув, і море лагідними хвилями облизувало берег. Здалеку лунали голоси, наче хтось шукав капітанів. Та вони, розчинившись на мить в обіймах один одного, не зважали ні на що. Стід зігрівав, а Ед зігрівався. Щоправда, той маленький хлопчик нікуди не зник. І пам’ять не стерлась, і серце ніби у ковдру вкутали, та зірвати її було так просто, так легко!

— Ед.

— Га?

— Мені шкода, що в тебе було таке дитинство, — все-таки він не зміг стримати в собі цих слів.

— Так. Дякую.

Стід помовчав трохи, зніяковіло поглянув вбік. А потім, схопивши Еда за обидві руки, притулився до них чолом. Так просидів кілька хвилин, лише подихом полоскотавши шкіру.

— Стіде, поглянь на мене.

Ед провів долонею по розкуйовдженому, кошлатому волоссю. Колись Стід ретельно причісував його чи надягав перуки, та зараз не так сильно переймався. Звісно, це мало значення, однак не як колись. І він поглянув на Еда, ховаючи у погляді провину. Наче то він позбавив Едварда дома, відправив у море й змусив стати кровожерливим Чорною Бородою.

— Я не мав на меті якось нагадати про твоє походження. І прірву між нами, яка мала б бути, та ми перестрибнули її разом. Разом, взявшись за руки.

— Знаєш, — Стід приклав пальці Еда до губ, легенько поцілував, — я щасливий, бо ти поділився зі мною спогадами. Тепер вони стали спільними, звісно, у якомусь сенсі, але ж тепер я також запам’ятаю уривки з твого дитинства.

— Щось забагато пафосу, не знаходиш? — пожартував Ед, охопивши обома руками Стідове обличчя.

— Ти перший почав, — обурено нагадав Стід.

Ед притягнув його до себе й, потершись своїм носом об чужий, нарешті поцілував. Солоний поцілунок, окроплений бризом, ніжний й водночас глибокий, ніби саме море. Стід усміхнувся крізь нього. Ед упіймав ту усмішку, й вона заразила його. Зривати поцілунки разом з усмішкою, нехай трохи збентеженою, але правдивою, справжньою, так приємно!

— А ти вже думав, як ми проведемо старість? — раптом запитав Стід, зупинивши Еда.

— Невже ти гадаєш, що ми доживемо до старості?! Оце ти видав!

Він засміявся. Разом з ним сміявся маленький хлопчик, який вбив огидного батька, нещасний бідний хлопчик. Ніколи не вірив, що смерть буде тихою, у м’якому теплому ліжку. О, ні, за всі піратські гріхи смерть мала б прийти рано й вбити жорстоко.

— Звісно. Ми з тобою, в дідька, живучі!

Тепер засміявся Стід. Море підхопило його сміх й понесло ген за горизонт. Та Стід перервав сміх, й повернувшись до Едварда, серйозно без натяків на пафос чи жарти, мовив:

— У нас буде власний будинок на березі моря. Наш спільний дім. Звісно, після того, як ми, — він зіщулив очі й провів пальцем по шиї, — не вб’ємо кілька десятків паскудників і не розграбуємо їхні кораблі!

Маленький хлопчик всередині Еда недовірливо похитав головою, та все ж усміхнувся. Маленькому хлопчику хотілось вірити в чудеса. Едвард також усміхнувся. Він втратив дім, втратив корабель, він втратив багато чого, але знайшов Стіда.