Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
У маєтку запала ніч. Не тривожна, як раніше, не мовчазна через напругу. Вона була глибока, тиха, наче весь світ завмер у повазі до того, що мало статись.
Гаррі стояв на балконі, загорнутий у темно-зелену мантію, дивився на небо. Зірки ледь тремтіли, мов нагадування: тут усе по-справжньому.
Том підійшов тихо, ніби не хотів злякати думки. Не заговорив одразу. Просто став поруч. Гаррі відчув його ауру ще до того, як той торкнувся — глибоку, гарячу, трохи обпікаючу.
— Я ще ніколи не хотів нічого так, як хочу тебе, — м’яко сказав Том, і Гаррі здригнувся, але не відійшов. — Але я не торкнусь тебе, якщо ти не скажеш «так».
Тиша. Довга. Повільна.
Гаррі обернувся. В його очах був вогонь і спокій водночас.
— Я готовий. Але не просто до тебе. До всього, що ми є.
Том наблизився. Ніяких заклять. Ніякої грубості. Він поклав руки на його обличчя, притис чоло до чола.
— Ти впевнений?
— Так. Я хочу тебе. Не тому, що ти альфа. А тому що я твій.
Том повільно нахилився і поцілував його. Перший поцілунок не був шаленим — він був глибоким. Гаррі відповів одразу, наче чекав цього все життя. Їхні дихання переплелися. Долоні ковзнули по тілу. Магія навколо загусла, повітря стало теплим і щільним, як оксамит.
У спальні світло згасло самостійно. Не треба було заклять. Вони лягли на шовкові простирадла, і Том торкнувся Гаррі так, наче торкається святині. Без поспіху, з кожним жестом, який питав: «чи ти ще зі мною?»
І Гаррі кожен раз відповідав — шепотом, рухом, тремтінням.
Коли їхні тіла злилися, магія навколо спалахнула. Але вона не рвала — вона благословляла. Гаррі вперше дозволив комусь бути настільки близько. І Том прийняв це як найвищу довіру.
Це було не просто фізичне. Це було поєднання двох душ, що довго тікали одне від одного, а тепер — злилися навік.
Після — Гаррі лежав у його обіймах, притиснувшись до грудей, слухаючи серцебиття.
— Ти не втік, — прошепотів Том.
— І вже не втечу, — відповів Гаррі. — Бо тут — мій дім.