Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Ніколас
Великих очікувань щодо табору я не мав: сувнівався, що хтось буде безкоштовно розбудовувати багато чого, коли збирається просто використати чужі життя задля збору данних для власного дослідження.
Табори не подобалися мені ще з дитинства через відсутність достньої кількості особистого простору та, можливо, мою гидливість до спільних душу та туалету для всіх дітей. Як я й гадав, в Афродіті умови були зовсім не кращі, навіть гірші: замість доміків — намети, душеві кабіни звісно спільні і, як і пральні машини, підключені не до водопостачання, а просто до озера неподалік (сподіваюся фільтри в них якісні). Добиратися до нього взагалі було дивно, бо нас спочатку зібрали у місті, що було за більше ніж сотню кілометрів від самого лісу, а потім везли у спільному автобусі по польовим дорогам невідомо куди. Я не знав кому дякувати за те, що ми взагалі туди доїхали.
По прибуттю не сталося нічого цікавого. В прямому сенсі нічого. Ми вигрузили речі по наметах, отримали деякий стаф та прослухали, що поки що не маємо надто сильно заглиблюватися у ліс.
Більша частина групи, яку складали підлітки, вже через декілька годин поділилася на менші відгрупування, але одне з них не розділялося від самого початку. За моїм припущенням це була та сама гучна компанія, до якої я доєднувався у дискорді: два хлопці і дві дівчини. Вони створювали враження досить гарних друзів, та щось з ними було не так. Хоча, скоріш за все, ці підозри — це лише мої професійні звички.
***
Перші декілька днів всі займалися тим, чим хотіли. На 12-ту годину четвертого дня не прокинулася тільки Дана. Марлена стояла на невеликій скельці понад озером, розглядаючи щось у воді, коли у підвернутих до колін джинсах поряд з нею пробіг Джеремі, зхопивши її за долоню і затягнувши з собою у воду, яка розлилася гучним плескотом.
— Якого біса, Джер?! — обурилася дівчина, знизу вверх дивлячись на хлопця, що, на відміну від неї, був у воді лише по коліно і сміявся. Вона зняла окуляри, та не знайшла чим їх протерти: одягнута поверх топа вільна зелена рубашка наскрізь промокла і прилипла до тіла.
— Цирк наче не повинен був сьогодні приїжджати, — присівши на краю скелі із цигаркою, прокоментував їх розвагу Вілл.
— Дуже смішно, — дівчина піднялася з води, підійшла до нього і простягнула свої окуляри. — Тримай.
Вже за хвилину Джеремі також був мокрий до нитки.
— Гаразд, гаразд, Марі, вибач, — сказав він, закинувши її на плече. — Тільки заспокойся.
— Негайно опусти мене, дурню!
Обидва хлопці залилися сміхом.
Марлена
Я завітала до Дани, аби подивитися, чи прокинулася вона, та попросити у неї рушника для волосся. На моє щастя, справжнє сонечко нашої компанії вже розплющило очки й дуже швидко простягнуло мені м’який жовтенький рушничок.
До моменту, коли ми вилізли з намету, я вже розповіла, який ідіот Джеремі, непогано пролаявшись; навіть Віллу дісталося за його бездіяльність. Я підхопила дівчину під руку і потягнула крізь невеликий натовп (хоча, зважаючи на наш зріст, я б не сказала, що він був невеликим: он які велетні стоять!). Я, навіть майже не обернулася коли, очікувано, штовхнула якогось хлопа, але всеж буркнула коротке «Вибач» перш ніж зникнути серед інших людей.
Ввечері цього ж дня я блукала краєм Афродіти біля озера, піднімаючи свою довгу спідницю, щоб не зачепитися за якусь гілку. Інші зараз розмовляли по телефону з Одеттою, а я відмовилася і обрала шукати щось в лісі, хоча за минулі три дні обдивилася всю дозволену тереторію і не знайшла нічого цікавого. Всі ці дні я чула розровіді інших про те, що вони бачили і не розуміла, як могла це пропустити. Може у них галюцінації? Я всеж об щось спіткнулася і обернулася, щоб подивитися, що це було, та не побачила не тільки камінця чи гілки, а й стежки, якою прийшла.
— Га? — я зупинилася. Вимкнула ліхтарик і ввімкнула знову, та стежку все ще не бачила. Зв’язку також не було і я пролаялася.
Я зробила декілька кроків в бік озера, повернулася до місця, на якому стояла до цього. Спробувала порахувати скільки могла пройти і як швидко повернуся, якщо просто піду у тому ж напрямку, з якого прийшла, та не змогла. Я просто бродила по колу туди-сюди, доки не побачила ще одну стежку, що звивалася поміж дерев і зникала десь в глибині лісу. Перед мною постав вибір: стояти та місці, чи рушити цією єдиною стежкою, доки не зникла й вона. Я ще раз роззирнулася навкруги й зробила крок вперед, а далі все як у тумані.