Жінка позіхнула, відчуваючи, як спати чотири години перед робочим днем — було поганою ідеєю.
— Кагіура-чан, ось тобі ще задачка, — сказав чоловік та приніс папку-реєстратор, набитую під зав’язку документами.
— Так, так, як зроблю, я Вам повідомлю, — спокійно відповіла дівчина.
⟪Я знаю…Я знаю, що мені платять менше, чим навантажують, оскільки я несяюча…Чому світло від волосся, очей повинно вирішувати мою долю?⟫, — подумала вона та повернула погляд до екрану комп’ютера.
***
— Йодзіко-чан, давай візьмемо по лате, — радісно каже Хікарі.
⟪Навіть ім’я у моєї подруги говорить про її унікальне сяйво…Але вона дійсно зірочка⟫, — подумала Йодзіко і кивнула.
— Фумхіа-чан просила передати, що трохи затримується, — спокійно мовила Йодзіко та озирнулась.
Вона намагалась бути уважною, бо ніхто не знає, хто захоче обірвати блиск подруги, або прибрати її, як негідну бути поряд з Хікарі.
— Боже, я встигла! — крикнула дівчина з насичено червоним, майже вишневим волоссям. Вона була слабко-сяючою.
— Ого, вважай, ти ще вчасно, — зауважила Йодзіко.
— До речі, Йодзі-чан, а у тебе є якісь приколи з Європи? — цікавиться Хікарі.
— Поки немає, Марі-чан ще у відрядженні. Як прилетить назад, я повідомлю, — Йодзіко знизала плечима.
Кагіура озирнулась й побачила дивного поліцейського. В плані, він завжди виглядав знервованим та наче не зводив зачарованого погляду з Хікарі.
⟪Цей тіпок…⟫, — Йодзіко нахмурила брови.
Дівчата нарешті сіли за кутовим столиком в кафе, щоб подалі від людей, сторонніх вух та очей.
— Я вже не можу дочекатись, коли стану янголятком на сцені, — каже Хікарі та робить ковток солодкої кави через трубочку.
— Прикинь,як вони всі здивують, що у тебе буде два менеджера, — каже Фуміха та бере трохи ложкою взбитих вершків з парфе.
— А ще більше здивуються, коли Кірішіма і Карафуто поверне до нас дівчинка-айдол, а не військові, — Йодзіко шалено посміхнулась.
Хікарі розсміялась.
— Ти ще б сказала, щоб Хікарі-чан особисто москву підірвала, — зітхнула Фуміха.
— Звучить ще краще! — Йодзіко аж викрикнула.
Фуміха промовчала ьа продовжила їсти десерт.
⟪У мене погане передчуття за цього поліцеського… Якщо цей мутний тіпок щось зробить…Я його отрую⟫, — подумала Йодзіко та відвела погляд до стіни.
***
Якось Хікарі йшла, щоб знову зустріти дівчат після роботи, але не обачно підвернула ногу та впала, ледь забив коліно.
— В-ви в порядку? — обережно питає Юкіто та нахиляється, щоб подати руку.
— А?.. — спантеличилась Хікарі.
Проте чоловіка випередила Йодзіко, яка миттєво допомогла подрузі встати.
— Все добре? — питає Йодзіко та турботливо дивиться на Хікарі.
Хошіі кивнула.
— Посидити тут, будь ласка, — каже Йодзіко та хапає поліцейського за руку.
Юкіто завмирає й абсолютно не чинить опір, коли Йодзіко віддаляється максимально далеко до темного провулку.
— І так, лох, слухай сюди. — погрозливо каже Йодзіко. — Ще рза будеш пускати слину на Хікарі-чан, ти будеш казати як тобі ціанід калію на смак
— А е… — Юкіто відчув, як страх охопили його.
— Ніяких бе-ме і кукареку, просто мирно ідеш нахуй, і ми дружньо про тебе забуваємо, не йдеш — я створю тобі проблеми, — Йодзіко хмурить брови, погляд сповнений невимовного гніву.
— Я..Не хочу зашкодити в-вашій подрузі… — знервовано відповідає Юкіто, руки тремтять.
Йодзіко пильно слідкує за реакцією дорослого чоловіка, але не може відчути однозначної переваги. Щось не давало спокою, лише одне припущення.