- Забороняю перекладати роботу російською
- Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Темрява більше не скручувалась візерунками перед його очима, коли він вдивлявся в неї, та через пів години невпинного вдивляння, темрява подивилась на нього. І всміхнулась ніби старому приятелю.
Ночувати вирішили в покинутій хатині з самого краю напівнаселеного селища. Багаття, не змовляючись, розпалювати не стали – кепсько буде, якщо хтось побачить, що в покинутій хатині горить світло і там хтось є. Привертати до себе увагу – то останнє, чого б їм трьом хотілося б.
Пилип з Євою примостилися біля стіни. Аби не замерзнути уві сні до смерті, прийняли рішення перекидатись по черзі – першим на вовка обернувся Пилип, тож грів тепер хутряним боком спину Єви. Северин же зайняв позицію біля іншою стіни, так, щоб добре було видно дивом ціле вікно і двері, що ледве трималися. Втім, покладатися все одно приходилось більше на слух – за порогом була така завірюха, що нічого не було видно, хоч дивись, хоч не дивись.
Северину швидко набридло намагалися роздивитись бодай лінію дерев в якихось п’ятидесяти метрах від хатини, тож він відвів погляд. Всередині теж було майже нічого не видно – суцільна темрява. Йому здавалося, що він може розгледіти в пітьми обриси людсько-вовчого клубка, що собою являли Єва з Пилипом, проте він не був впевнений, що це не його власна уява.
Єву до них приставили всього пару тижнів назад, перед тим, як видали відпустку – з’їздіть в Київ, відпочиньте, розслабтеся, перш ніж розбрестись на службу по різним куреням. Та і от новеньку з собою візьміть, їй, мовляв, теж треба відпочити, таке пережила, ледве вирвалася із лап Вільної Зграї, око там залишила, придивіться, щоб нічого не накоїла. Северину вже тоді все це здалося дивним – Єва не була схожа на ту, хто ледве вирвався із лап ворога. Не була схожа на…брата Павича. Вона здавалася ніби в нормі. Не бурмотіла собі під носа нісенітниці, не тремтіла від будь-якого голосного звуку, не пускала слюну як божевільна. Балакуча була хіба як Пилип, тобто зовсім не балакуча, але теж, в рамках норми.
Перший тиждень подорожі пройшов відносно спокійно. Вона швидко знайшла спільну мову з Пилипом, Северин іноді здавався собі зайвим, п’ятим колесом, в компанії мовчазного брата Варгана та сестри Мари. Ті двоє ніби могли розуміти один одного без слів, чи то б пак читали думки один одного, а йому все ще потрібні були слова для спілкування, тому в нього з новоспеченою посестрою спілкування і не складалося. А потім їх мало не вполювала Вільна Зграя, і довелось тікати та ховатися по кутках. Вільних по їхні, чи то б пак по душу Єви, прислали стільки, що їм втрьох впоратись було неможливо. Звісно, вони вже запросили підкріплення, і мали вже завтра зустрітися з іншими, та до завтра ще треба було дожити. І не зійти з розуму і цій пітьмі.
Годинки через дві Северину вже почало здаватися, що темрява перед його очима закручується спіралями, та виє. Очевидно, що вив вітер за вікном, та здихатися нав’язливої думки про темряву все ніяк не вдавалося.
– Не замерз? – Северин впізнав голос Єви, та чуть не підскочив на місці. Так як же це? Він не те, що не побачив, навіть не почув як вона підкралася!
– Ні, – але розслабився очевидно занадто сильно, якщо навіть не почув, що хтось підкрадається, тож відповідь вийшла більш різкою, ніж було потрібно, втім злився Северин не на неї, а на себе.
– Хочеш, зміню тебе раніше, підеш поспиш?
– Ні, дякую, я досиджу своє. До того ж, наступна черга Варгана тут сидіти.
Єва все одно присіла поруч. Посиділи, вдивляючись в темряву на протилежній стіні. Помовчали. Северин трохи охолов і відчув навіть укол совісті за те, що був грубим. Знову спробував завести розмову:
– Сьогодні якось аж занадто темно, не думаєш?
– Боїшся темряви?
– Ні. Чого б це її боятися? – хіба тої, що є в кожному, всередині. Тої, що говорить з ними словами, коли вони в вовчій подобі. Тої, з якої зітканий Звір, напевно, боїться кожен, навіть якщо не зізнається ні собі, ні іншим. Тої темряви Северин таки боявся, не хотів закінчити як батько.
– Це правильно. Нічого її боятися. Темрява страшна, тільки якщо ти слабкий, якщо боїшся її. Вона це відчуває ніби, і тоді здавлює тебе з усіх боків так, що починаєш задихатися, – Северин повернув голову, намагаючись розгледіти Єву в темряві. Вона тільки що сказала більше, ніж за всі ці два тижні, але про що? Не схоже, що про це їхнє вимушене становище, не про сидіння в пітьмі в закинутій хаті.
– Але якщо її не боятися, темрява може стати твоїм другом.
Северин хотів би спитати все ж, до чого вона, але не встиг. Єва піднялася і повернулася до своєї стіни, тупаючи навмисно голосно. Северин залишився знов один у пітьмі, в тиші. Темрява більше не скручувалась візерунками перед його очима, коли він вдивлявся в неї, та через пів години невпинного вдивляння, темрява подивилась на нього. І всміхнулась ніби старому приятелю. Темрява укривала їх від ворогів, темрява захищала.