Дім

З тренувальної кімнати лине музика, що змішується зі звуком ритмічних кроків і важкого дихання. Група людей синхронно виконують рухи та постійно спостерігають за реакцією хореографа Лі.

Лі Мінхо- один з найкращих хореографів країни, у чию студію завжди стоїть черга, яка ніколи не закінчується. Його хореографії виконують, як популярні айдоли, так і професійні танцівники. Він професіонал своєї справи, який прискіпливо відбирає групу для тренування і вичавлює всі соки зі своїх підопічних.

-Все, досить! -Мінхо кричить і плескає в долоні, -Гарна робота, побачимось у понеділок.

Танцюристи видихають з полегшенням і загнано дихають, але с горем пополам роблять уклін і дякують за тренування. Лі киває на це і швидко виходить з танцювальної зали. Прямує коридорами до роздягальні, одягає пальто з кишені якого дістає телефон.

Чанні💕

Вечеря майже готова, ми чекаємо на тебе~

*фото*

Мінхо не може стримати посмішки, коли бачить на екрані двох хлопчиків, що широко посміхаються, а на їх носиках і щічках красується білий крем. Схоже вони сьогодні все-таки приготували капкейки, на це живіт Лі відчайдушно забурчав. Треба поспішати додому.

Дорога додому була на диво швидкою, тому вже через пів години Мінхо стояв біля дверей рідної квартири. Він не встиг подзвонити у дзвінок, як почулось клацання і двері відчинив хлопчик років семи.

-Тато, ти повернувся!-кричить хлопчик і майже збиває Лі з ніг.

-Так, Чоніні, тато вже вдома-він сміється у відповідь і хапає хлопчика на руки, щоб притиснути його до себе.

Після теплих обіймів і поцілунків Чонін дозволяє татові зняти одяг та взуття. Вони разом прямують на приємний запах, що відчувається з кухні.

На кухні вирує приємний аромат карі, який Мінхо обожнює, та чутно тихий спів його чоловіка, який поєднується з нерозбірливим дитячим бормотінням. Маленький Синмін старанно розмальовує цуцика синім олівцем, а його батько клопотить біля плити.

-Чанні, Синмінні, я вдома!

Хлопчик з синім олівцем обережно зістрибує зі стільчика й обіймає ноги Лі. Його маленький Синмін завжди висить на ньому й обожнює, коли тато гладить по голові, що і робить Мінхо.

Чан посміхається дивлячись на цю картину та дарує ніжний поцілунок у губи. Кожний раз коли його чоловік так робить у грудях Лі розливається тепло та спокій. Це означає, що він вдома.

-А мене?!-невдоволено кричить Чонін, кумедно надуваючи щічки.

Батько хіхікає і цьомає сина у чоло.

-Тепер коли всі залюблені, можна і поїсти. Хто мені допоможе накрити на стіл?

-Яяя! -хором викрикують дітлахи.

-Тоді до роботи, наш татко напевно страшенно голодний, треба його накормити.

Мінхо відправляють мити руки та запрошують сісти за стіл, що він беззаперечно виконує.

Дивлячись на цю сімейну рутину Лі згадує часи, коли залишився без дому назавжди. Батьки не прийняли його вибір щодо професії та орієнтації, у кінці скандалу йому наказали збирати речі і йти геть.

-Щоб я тебе тут більше ніколи не бачила, шуруй на всі чотири сторони. Боже, кого я виховала, ми ж робили все правильно!

Останні слова матері іноді все ще спливають у голові, але не зачіпають. Після цього від Мінхо відвернулись майже всі друзі, окрім Хана. Хан був наче молодший брат, який завжди на твоїй стороні, тому Лі було байдуже на інших «друзів», що кинули його. Завдяки другу він і познайомився з Чаном.

Чан-це уособлення тепла і затишку. Його обійми зігріють у будь-яку не погоду, а сміх настільки заразний, що можна хіхікати поки не лопнешь. Цей хлопець з неслухняними кучерями й чарівною посмішкою став домом для Мінхо.

-Про що задумався?-тихо питає Чан.

Вони вже вклали дітей спати та зробили всі хатні справи, тепер все ще їм залишається-насолоджуватися один одним.

Голова Чана лежить на стегнах Мінхо, який перебирає його волосся та масажує вуха.

-Згадав ті часи, коли в моєму житті ще не було вас.

-Котику…

-Я так люблю вас. Люблю тебе-Лі дивиться у самі очі та ніжно посміхається.

Чан віддзеркалює посмішку коханого та піднімається зі стегон. Тепер вони сидять навпроти один одного, між ними майже немає простору.

-Я теж тебе дуже сильно люблю, котику. І ти завжди можеш поділитися зі мною всім.

Губи зустрічаються у ніжному поцілунку і не розлучаються допоки дихання не збивається.Чан завжди цілується обережно, ніжно, наче Мінхо найцінніший скарб, який ні в якому разі не можна пошкодити. Він був таким скільки себе пам’ятає Лі, саме тому він зараз тут. У квартирі, на яку вони обидва довго збирали, а у сусідній кімнаті сплять дві найцінніші для них людини.

Мінхо не розуміє чим завдячує таким щастям, але ніколи не скаже цього Чану, тому що він точно відповість:

-Тому що ти заслуговуєш бути щасливим і я зроблю все для цього.