Я побачила його краєм ока,
Проїжджаючи навкруги:
Весь осяяний, світлоокий,
вились стрічки за ним легкі.
І блаватовий плащ, здавалося,
був уламком весняних небес.
Я завмерла, чомусь всміхаючись,
І меча відпустивши ефес.
Зазвучав раптом ріг і флояри
Крізь нездішні його слова,
І повітря ефіром стало,
І нетвердою стала земля.
І підкорена його взору
(Зоревий непрозорий лід),
Я стояла, а спів навколо
Заплітався, як вішній цвіт,
І мене заключав у кайдани,
В свій невидимий біжкий полон.
Я стояла — відкрита рана,
Опустивши коліна в льон:
Мені світ раптом став замалим…
