Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Ґреґ ще раз оглянув викладені на тарілці вареники. Здається, ця партія не підгоріла… Заспокоївшись, він полив їх тим дивним соусом під назвою сметана та прикрасив фінальну композицію зеленню. Виглядало незвично, пахло теж, принаймні для нього. Рецепт страви та банку сметани йому дав один добрий ануб — пан Аристарх, перед тим дуже люб’язно вислухавши ниття за стосунки.
— А сам ти їсти будеш чи як? — знайомий голос змусив Ґреґа мало не випусти тарілку зі стравою. Озирнувшись, він побачив в кутку кухні того, хто не полишав його думок останній рік… Того, хто принципово ігнорував існування дверей!
— Ні-ні, це все тобі, Каю! — натягнувши на обличчя найжиттєрадіснішу посмішку, Ґреґ круто розвернувся та таки доніс страву до підготовленого місця за столом.
Але Кай не поспішав сідати на спеціально роздобути високий стільчик. Натомість він продовжував висіти у своєму закутку та дуже уважно роздивлявся зашарілого Ґреґа. Воно і не дивно — на честь сьогоднішньої вечері Ґреґ був одягнений в саму білизну, мереживні панчохи та фартух.
— Звабити мене вирішив… — похитав головою Кай. — А пан Атер хоч знає на кого марнує дорогоцінні продукти правнучок?
— Він заразом з Дарсі та тітонькою Ханде пішов на якусь оперу, щиро впевнений що я займаюсь навчанням, — розвів руками Ґреґ.
— Ну, частка правди в цьому є, — Кай нарешті перемістився на приготоване місце. Тепер його увагою заволоділи вареники. Найбільшого він вже встиг нанизати на виделку. — Навчився ж ти готувати ці штуки…
Кай взявся неспішно їсти вареники. Ґреґ, щоб не стовбичити посеред приміщення звабливим деревцем, і собі вирішив присісти. Влаштувався він навпроти, поклав лікті на стіл, сперся підборіддям на зціплені в замок руки. Від одного погляду на Кая, на те як виважено він поглинав вареники, хотілось посміхатися. А ще більше Ґреґу хотілося захопити цього рогатика в міцні обійми та зацілувати в щічки… На жаль, через дуже жахливі життєві обставини, Кай терпіти не міг доторків та навіть для інтиму мав чималенький список вимог та обмежень, з якими ти або погоджуєшся, або йдеш куди по далі.
— Непогана річ, до речі… Що це? — Кай вказав виделкою на черговий вареник.
— Та то анубська національна страва… — взявся пояснювати Ґреґ. Але Кай раптом весь пересмикнувся, випустивши виделку на підлогу.
— Анубська, кажеш… — голос його зробився підозріло спокійним.
— А що, ти маєш щось проти анубів? — спитав Ґреґ, вже відчуваючи не один табунець сиріт, що пробігти поза спиною. Він не міг зрозуміти: Кай зараз сердиться чи ні? Але, в будь-якому випадку, виделку треба було підняти та замінити.
— Вони ще ті збочені любителі молочки, — проказав Кай, однак продовжуючи доїдати вареники. Вже за допомогою левітації. — Ось ця біла жижа підозріло смердить. З чого вона зроблена?
— Я не знаю… — Ґреґ так і завмер на колінах з виделкою в руці.
Цікава поза, ще й в такій близькості від Кая. Але зараз його думки повністю зайняла злощасна баночка, подарована паном Аристархом. Всі надписи на ній були невідомою йому анубською мовою. Певно, робили свої для своїх, тож він не став розбиратись. А дарма…
— От же срака! — Кай схопився за живіт. А в наступну мить він мов випарувався. Ґреґ не встиг навіть адекватно реагувати. Але, судячи з душороздираючих звуків, що долинами аж з туалету, перемістився він не далеко. Картаючи себе на кожному кроці, Ґреґ пішов по домашню аптечку. Навіщо він додав до страви той недо-соус? Можна ж було здогадатись, що ануби не бачать життя без молока, а в Кая, не дивлячись на тяжке життя, не з’явилась магічним чином переносимість лактози! І навіщо тоді Кай все доїв, навіть після того, як відчув недобре? Саме це він і запитав у Кая, коли той припинив обніматись з унітазом та відчинив йому двері.
— Як це навіщо? — відповів Кай. — Щоб добро не пропало!
— Ти гірший від прадідуся Лі… — пробурчав Ґреґ, передаючи йому склянку з цілющою настоянкою. — Бо молодший від нього разів в тридцять, а вже мислиш як дід.
— От за «діда» та цю довбану страву тобі доведеться понести покарання, — відказав Кай, відпивши настоянки та хтиво стрільнувши своїми бурштиновими очима.
— Справедливо, — розвів руками Ґреґ. Покарання він стовідсотково заслуговував. Вони повернулися на кухню. Позбавившись від спорожнілої склянки, Кай взявся вивчати майбутнє місце подій. Він ретельно оглянув плитку на підлозі («Її буде легко відмити!»), стіл («Металічний, те що треба!») і таке інше.
— Фартушок можеш залишити, він не заважатиме, а тобі не буде холодно від металу, — розмірковував в голос Кай, кружляючи довкола столу. А потім наказав: — А тепер лягай!
Ґреґ підкорився. З гупаючим у вухах серцем він підійшов до столу та ліг на нього грудьми, не забувши відставати деяку іншу частину тіла. А оскільки стіл був достатньо довгим, він по старій пам’яті також витягнув вперед руки. Кай схвально кивнув та взявся начакловувати свою улюблену комбінацію заклинань. Ґреґ відчув як його передні кінцівки з усіх сторін злегка стискають невидимі щити. А згодом і жар, від якого вони й захищали. Його долоні повністю провалилися в розплавлену поверхню, котра вже за кілька митей знову затверділа. Тепер їх можна було звільнити тільки з волі Кая…
Останній, до речі, вже встиг переміститися Ґреґу за спину та почати стягувати з нього білизну. Робив це Кай повільно, ніжно погладжуючи великими пальцями ділянки, що відкривалися, немов знущаючись. Ґреґ, котрий і до цього ледве дихав від хвилювання, подумки розпрощався зі своїми сідницями. Зазвичай подібні напади ніжності від Кая перед покаранням означали що буде якась підстава.
— Ні, так не годиться, — Кай знову повернувся в його поле зору.
В цей момент він нагадував незадоволеного митця — стиснуті губи, насуплені брови, блукаючий погляд. Останній зачепився за щось, що перебувало в Ґреґа за спиною. Вже за мить Кай повернувся з мухобійкою, що якраз і мала висіти на тій стіні. Цей прилад сконструювала тітонька Ханде понад десять років тому з дерев’яного руків’я та спеціально купленого кінського волосу. І перш ніж Ґреґ встиг усвідомити, чим його зараз будуть бити, Кай продовжив парад дивних рішень. Поверхня столу знову розплавилася.
— А тепер, мій хороший, підніми праву руку та візьми цю штуку, — наказав Кай з самовдоволеною посмішкою.
— Ти ж не хочеш… — Ґреґ мимоволі затнувся, бо побачив в тих бурштинових очах відповідь. Ще і як «хоче».
— Ніхто не зможе покарати індивіда так, як він сам, — підморгнув Кай, передаючи у звільнену руку імпровізований батіг. — Ну ж бо, мій хороший, з тебе тридцять ляпанців, і ще плюс п’ять за зайві балачки.
Сказавши це все, він злетів до стелі та влігся на настінну шафу як знахабнілий котра. Звідти, напевно, було найзручніше спостерігати за моральними стражданнями партнера. Поки що. Наступні кілька митей Ґреґ вивертав руку з мухобійкою і так, і сяк, щоб і волос під час ударів покривав повністю сідниці, і кінцівка при цьому не була зігнута в три погибелі. Незручно було, і не тільки в фізичному плані. Ідея бити самого себе, ще й під уважним поглядом професійного рогатого вуаєриста… Була доволі хвилюючою та екстремальною водночас. І могла стати, ще екстремальнішою, якщо він не почне робити те, що від нього вимагалось. Закусивши губу, Ґреґ завдав собі удару. А потім ще один. Було не стільки боляче, скільки неприємно від відчуття, немов під шкірою повзають комахи. Клята регенерація активувалась навіть від таких дрібниць.
— Щось ти занадто себе жалієш, — похитав головою Кай. — Ще плюс п’ять ляпанців.
Ґреґ ображено засопів, але сили до ударів додав. Здавалося, він намагався прибити метафоричних комах, що оселилися в його сідницях. І згодом йому це почало вдаватися — пекучий біль заповнив все його єство, перекривши навіть сором та легке збудження. Рухи стали механічними та бездумними. Ґреґ перестав розуміти хто він і що тут взагалі робить…
— Мій хороший, мій дорогоцінний, — доторк гарячих вуст до шиї змусив Ґреґа трохи прийти до тями. Він все ще лежав на столі, м’яке місце злегка нило, обидві його руки вже були вільними, а в шию впивався поцілунками Кай. Заусміхавшись, Ґреґ тільки сильніше підставився під ці благословенні доторки. Але, як на зло, саме в цей момент Кай від нього відсторонився, невиразно вилаявшись. Одночасно гупнули кілька дверей: вхідні та ті, що вели на кухню.
— І як це розуміти, юначе? — голос прадідуся Лі змусив Ґреґа мало не впасти зі столу. Якби Кай не так міцно вчепився в його передпліччя, валятись би йому посеред кухні в непристойному вигляді.
— Ми мали б повернутися раніше, але вже на сходах Дарсі стало погано. Вона сказала, що ти ну дуже добре проводиш час зі своїм другом, і нам вас краще не турбувати, — зі своєю звичною безпосередністю взялася пояснювати тітонька Ханде. Ручка кухонних дверей безрезультатно смикнулася. — Ах, ось де ви!
— Ґреґу, тепер ти винен мені оплату психотерапевта! — озвалась Дарсі.
— На жаль, зараз ми не можемо дозволити собі подібних витрат, — це знову прадідусь Лі.
— Пане Атер, я ж не з вас її вимагаю, а з Ґреґа. В перспективі, — голос Дарсі набув ображеного звучання.
І поки родичі, як по крові, так і названі обмінювалися люб’язностями, Ґреґ та Кай з рекордною швидкістю встигли помити стіл, трохи забризкану підлогу, мухобійку та навіть тарілку з під вареників. Також Кай швиденько телепортувався за штанами, сорочкою та змінною білизною. Тож родичам Ґреґ відкрив у відносно пристойному вигляді, поки Кай готував на всіх чай. Заходячи, прадідусь, що спирався відразу на двох жінок тільки кинув на нього сповнений засудження погляд єдиного ока, тітонька Ханде приязно посміхнулася, а Дарсі нишком показала кулак. Схоже ті слова про психотерапевта не були жартом…