Частина друга

Клавдій дивився вслід пані ректорці з тривогою. Мабуть, новини в листі були дійсно погані й він правильно зробив, що відбив таке цінне послання в тих трьох бовдурів! Як тільки її чорна спідниця остаточно зникла за рогом він полегшено зітхнув. Тепер можна було повертатися до гуртожитку з чистою совістю. Аби тільки знову не напоротись на те тріо молодиків. Вони точно не будуть люб’язними, особливо після того, як нікчемний першокурсник Клавдій побив їх своїм нікчемних щитком! На щастя, у вестибюлі на нього чекала тільки сестра Ядвіґа.

— Ну що, як там той працівник телепортаційної служби? — спитав він, відразу хапаючи її за руку і зазираючи до неї в очі.

— Жити буде, — стенула Ядвіґа плечима. — Я вже почала думати, що та стерва тебе живцем з’їла.

— Е ні, я ж неїстівний, — всміхнувся Клавдій. Хоча неприємний морозець поза спиною в нього таки пробіг…

Все-таки, в небезпечну історію вони потрапили з сестрицею. Все почалося в на подвір’ї перед виходом з бібліотеки. Вони з сестрою затрималися, тож коли вони вийшли, на вулиці майже не було людей: тільки компанія з трьох молодиків поспішно віддалялася, а не далеко від сходів валявся чоловік, який в майбутньому і став джерелом їх проблем… Ядвіґа, як володарка цілительського дару, відразу визначила що в бідолаги крововилив в серце. З якихось дивних причин… На додачу, чоловік постійно вказував на злощасну трійцю та бурмотів щось про те, що це вони з ним зробили, що вони забрали якесь важливе послання для пані Десад. «Я сама відведу його до лазарету», — сказала тоді Ядвіґа. Клавдій зрозумів натяк, тож миттю побіг до тих хлопців. На щастя, їх вдалося заскочити зненацька та відібрати послання…

До гуртожитку йшли мовчки, час від часу озираючись осіннім сквериком. Чи не вигулькнуть звідки ті негідники? Але сьогодні Творець більше не підкидав їм пригод. Напевно для того, щоб сповна відігратися на наступний день! Варто було Клавдію відкривши очі з першими променями сонця, він відразу почав у своїй кімнаті трьох сторонніх. О, він впізнав відразу впізнав своїх вчорашніх суперників. Блондин середньої статури та рудий коротун відразу перемістилися за спину ще сонного Клавдія та взяли його в захват. Третій — темноволосий, з божевільним поглядом, дістав звідкись кинджал.

— А непогано ти нам вчора напхав за коміра, — промовив він, обережно розрізаючи мало не єдину нічну сорочку Клавдія.

— Шмаркливий покидьку… — це вже зашипів рудик, затискаючи переляканому Клавдію рота. Тим часом лезо кинджала вже закінчило з одягом і потихеньку почало лоскотати шкіру.

— Просто тримайся якомога далі від тієї ректориши, нічого їй не кажи, інакше будеш винним, — повідомив блондин, з виглядом людини, котра дуже не бажає знаходитись в даній ситуації, але все одно робить це через якихось своїх тарганів.

— Пане Вишневецький! — у двері постукав наглядач чоловічої половини гуртожитку. Всі присутні в кімнаті завмерли. Першим оговтався чорнявий, легенько вщипнувши Клавдія в бік, мовляв, скажи щось йому!

— Щ-що сталося? — подав голос Клавдій, намагаючись звучати сонним. Наскільки це взагалі було можливим.

— Вас питає з десяток дівчат. Вони стверджують, що ваша сестра Ядвіґа перебуває в страшній істериці й тільки ви можете зарадити… — відказав наглядач.

Клавдій підняв сповнений жаху погляд на своїх кривдників. Невже вони… О так, блондин та чорнявий вже встигли обмінятися десятком стривожених поглядів, до рудого тільки починало доходити.

— Скажіть їм що я скоро буду! — крикнув Клавдій, викликаючи поглянувши на кривдників. Але ті, здавалося зовсім забули про нього. Не змовляючись, вони полишили його, рудий зробив якісь нехитрі маніпуляції та затягнув своїх дружків до порталу.

Як тільки троє негідників випарувалися, Клавдій поспішно натягнув на себе першу ліпшу сорочку та вилетів з кімнати. Під дверима гуртожитку дійсно зібралося не менше десяти дівчат. Взявши Клавдія під своєрідний конвой, вони завели його на свою половину під невдоволений погляд наглядачки, де вже було чутно певні звуки. А коли його підвели до дверей сестриної кімнати, Клавдій вже міг сповна розчути всі завивання Ядвіґи, від яких в нього краялося серце.

— Вона не хотіла бачити нікого, окрім тебе, — пояснила йому ледь знайома одногрупниця. Клавдій на це тільки зітхнув.

— Ядвіґо, це я… — сказав він, постукавши. Завивання змовкли. В кімнаті щось пересунули, дзеленькнули защіпки та засуви.

— Можеш заходити… — почувся змучений голос Ядвіґи. — Але не смій нікого більше пускати!

Клавдій розумів що з його сестрою трапилось дещо жахливе. Тож він не дуже здивувався, коли побачив сестру в протилежному від дверей кутку. Не шокувала його і відрізана коса, що гадюкою лежала посеред перевернутої догори дриґом кімнати. Сама Ядвіґа сиділа до нього спиною, згорбившись над люстерком. Клавдій зробив кілька кроків в її напрямку.
Його погляд вже встиг зачепитися за кілька темних плям на подушці та скривавлений кинджал…

— Та якого! — Ядвіґа різко обернулась, змусивши брата нервово сковтнути. — Чому, чому я не можу залікувати цей кошмар?!

Дійсно, виглядала вона жахливо. Праве око назавжди втрачено, щока перетворилась на скривавлену ганчірку… Клавдій не знав що сказати. Що зробити. Єдине, що прийшло в його дурну голову — обійняти сестру. Так він і зробив: опустився на коліна навпроти та пригорнув її до себе. Так вони просиділи кілька митей, поки Ядвіґа не вирішила відсторонитись.

— Ой, в тебе теж кров… — у її вцілілому оці промайнув проблиск розуму. — До тебе теж ці козли заходили?

— Так, — Клавдій з жахом подивився вниз. На його сорочці дійсно почали розквітати криваві плями. — Погрожували, наказали триматися по далі від ректорки Десад.

— Козляри… — Ядвіґа різко підвелася. — Ось так і допомогай людям! Все… Пішло все до демона!

— Про що ти говориш? — обережно спитав Клавдій, дивлячись як сестра підіймає покинутий покидьками кинджал.

— Поки ще рано, я збігаю викину цю штуку. А потім посиджу тут кілька днів, поки не залікую собі обличчя, — вона кинула на нього короткий погляд. — А ти, будь ласочка, тримай рот на замку. З цього часу ми не будемо ні в що втручатися!

Сказавши це, Ядвіґа полізла через вікно на вулицю. А Клавдій так і залишився сидіти посеред кімнати як останній дурень. Немов у тумані, він покинув кімнату, сказав обступившим його дівчатам якусь дурницю та пішов до себе. Але нормально зібратись з думками йому не дали — вже через годину всіх без виключення викликали на термінові збори перед заняттями. І знову це було пов’язано з пані ректоркою! Клавдій мимоволі принишк, коли вона увійшла до аудиторії та окинула всіх присутніх своїм холодним поглядом. Сьогодні пані Десад виглядала особливо суворо: світле волосся було зібрано в ідеальну дульку на маківці, чорна сукня в порівнянні з вчорашньою була значно закритішою, простішою та навіть дешевшою. І без того малоемоційне лялькове обличчя здавалося ще відстороненішим, ніж зазвичай.

— Доброго ранку, шановні, — почала свою промову пані ректорка. — Сьогодні до нашого навчального закладу завітав особливий гість — детектив з королівської служби безпеки, пан Захаріаш Возняк.

Проговоривши це, вона вказала на непримітного довгов’язого чоловіка, що напевно увійшов разом з нею. Клавдій навіть не помітив того Возняка, так замилувався пані Десад. Наступну годину він їм читав лекцію, з якої Клавдій виніс дві речі: по-перше, мстиві духи — дуже вибухово небезпечні, по-друге, у пані Десад згорів будинок саме через них. Навіщо студентам була потрібна та інформація?! Незрозуміло… Але тепер особисто в Клавдія виникло ще більше питань до трійки покидьків. Вони, до речі, спокійно сиділи собі на останньому ряду в кутку: чорнявий не зводив важкого погляду з пані Десад, блондин сидів відкинувшись на стільці з закоченими до стелі очима та зрідка штовхав рудого, котрий взагалі спав, поклавши голову і на парту.

— А вас, пане Вишневецький, попрошу буди в моєму кабінеті за десять хвилин, — крижаний голос пані ректорки відволік Клавдія від тієї жалюгідної картини. — Необхідно обговорити фінансові питання.

Одногрупники з розумінням загуділи, змушуючи Клавдія ще нижче опустити голову з почервонілими вухами. Які в демона фінансові питання?! Батько ж обіцяв піти в зав’язку з випивкою та оплачувати все вчасно. Це має бути помилка… Приблизно з такими думками Клавдій і покинув залу зібрань, навіть не озирнувшись на можливу трійку лиходіїв. В цей час в коридорах було пусто, тож єдиною його компанією була пані ректорка, що йшла по переду з суттєвим таким відривом. Ця відстань більш ніж влаштовувала Клавдія. Принаймні так його не їла пара червоних вампірячих очей. Але вічно ця ідилія тривати не могла.

Рівно за десять хвилин вони сиділи один навпроти одного в кабінеті пані ректорки. Для Клавдія ця місцина стала ще менш затишною з минулого разу. Портрет статного чоловіка за спиною ректорки перекосився. Половина книжок та тек з документами були викладені на підлозі кривими баштами…. Інша половина хоч і залишилась на полицях, але чомусь була повернута до них зрізами, а не корінцями. Довершувала загальну картину сама пані ректорка, що просто дивилася на нього мовчки.

— Я дуже вибачаюсь, але певно сталася якась помилка… — обережно почав Клавдій. — У вас немає бути ніяких фінансових питань до нас з сестрою.

— Ви праві, з оплатою навчання у вас все в порядку, — пані Десад несподівано посміхнулася: — Я вас надурила.

— Що?! — стрепенувся Клавдій.

— Краще поясніть мені, чому ви приховали обставини, за яких до вас потрапив мій лист, — підняла вона брову, не перестаючи посміхатись.

— Ви маєте на увазі інфаркт у того чоловіка? — уточнив Клавдій. А після схвального кивка від пані ректорки, продовжив: — Мені це не здалося таким вже важливим. Та й ви тоді були більше зацікавлені у самому листі.

— Справедливо. Більше нічого не хочете мені розповісти? — її погляд став жорстким. — Наприклад, чому ваша сестра не прийшла на зібрання?

— Їй погано. Вона не з’явитися ще кілька днів, — Клавдій трохи напружився.

— Чому вона не звернеться в лазарет? — спитала пані ректорка так, немов знала що насправді трапилось з Ядвіґою.

— Бо дурна, — бовкнув Клавдій, підводячись. — Я справді дуже вибачаюсь, але мені треба на заняття…

— Сядьте! — гримнула пані ректорка так, що той відразу сів назад на стілець та покірно склав руки на колінах. — Ну, а ви чому до лазарету не звернетесь?

— Ах це… — Клавдій опустив погляд на вже засохлі плями на сорочці. — Це я борщ на себе пролив.

— Пане Вишнивецький… — протягнула ректорка з такими тоном, що в Клавдія знову запалали вуха. Здавалося, в її очах змішалися образа та осуд зі всього світу. Не витримавши, Десад встала з-за столу та підійшла до співрозмовника впритул. — Ви за кого мене маєте?! Навіть останній селянин зможе розрізнити плями від борщу та плями крові! Роздягайтесь.

— Перепрошую?! — Клавдій мало не впав зі стільця від останньої фрази.

— Роздягайтесь, — повторила вона з кам’яним виразом на обличчі. — Хоч я і не спеціалізуюсь на живих, можливо, зможу чимось зарадити.

Тепер у Клавдія палали не тільки вуха, а й все обличчя. Але він таки розстібнув сорочку. Пані Десад схилилася над ним, прикипівши поглядом до серії порізів. Від неї відчутно пахло трав’яним екстрактом та холодом. Чи снігом… Клавдій так і не зміг визначити цей запах, йому завадили крижані руки ректорки, що опустились на його оголений торс. Вона обережно провела кінчиками пальців по особливо виразному краю порізу.

— Чому на вашому тілі вирізаний сигіл призову мстивого духа? — спитала пані Десад, закінчивши його мацати.

— Що… — заморгав Клавдій. — Це не просто набір ліній?

— Ні, — пані Десад випрямилась та в задумливості потерла кінчик носа. — Послухайте, пане Вишневецький… Якщо вам немає чого приховувати, а вам немає чого приховувати, ви маєте розказати мені, що трапилось. І з вами, і з вашою сестрою. Люди, що чинять подібні звірства, не мають лишатись безкарними! Я особисто потурбуюсь, щоб їх як мінімум вигнали з академії.

Клавдій тяжко зітхнув. Вона була права в тому сенсі, що їм з сестрою дійсно нема чого приховувати. Та й виглядала зараз пані ректора на диво доброзичливо, дивилась співчутливо…

— Я не знаю їхніх імен, тільки зовнішність, і можливо, типи сили, — почав Клавдій. Пані Десад повернулася за свій стіл. Вислухавши його розповідь до кінця, вона кивнула:

— Дуже схоже на пана Ібасану та його товаришів, — вона в задумливо ті потерла кінчик носа. — Можете йти.

На кого вона подумала, Клавдій не зрозумів. Та і йому було байдуже, аби тільки Ядвіґу вмовили перестати займатись дурнею… На заняття він так і не пішов, вирішивши спочатку сходити підлікувати порізи, а потім навідатись під вікна сестри. А після того, як його послали, повернувся в гуртожиток, для того, щоб виспатись перед завтрашнім днем. На диво, це виявилось правильним рішенням, бо вже на наступний день його допитував такий собі детектив Возняк. Вже після десятого переказу своїх дій в той що злощасний день, Клавдій про себе вирішив — пані Десад наймиліша на світі людина в порівнянні з цим демоном! Через три години його напівживого таки відпустили. Вже в коридорі Клавдій наштовхнувся на Ядвіґу, що виходила від іншого детектива. Він аж підскочив від радості, коли побачив її зцілене обличчя. А ось вона навіть не привіталась з ним, а мовчки розвернулася та пішла. Чому?! Все ж буде добре, ті виродки понесуть покарання…

Похитуючись не то від втоми, не то від туги через ситуацію з сестрою, він вийшов на вулицю та поплентався сквериком в іншу будівлю на заняття. Він і так чимало пропустив! І через свою цікавість, схоже, пропустить ще… Знайома фігура в чорній сукні й зі світлим ореолом волосся сиділа на одній з лавок, прямо під кленом. Туди Клавдій і звернув, геть забувши за навчання. Паді Десад, власною персоною, сиділа на лавочці та дивилася порожнім поглядом в порожнечу. Вітерець колихав її волосся, певно зіпсувавши укладку, до неприкритого плеча пристав листок. Але їй до того було байдуже. Не зреагувала вона і на пряме звертання. Відчуваючи, як шкіра починає вкриватись сиротами, Клавдій замахав рукою перед її носом. Знову нічого! Залишався останній варіант — прикласти два пальці до її крижаної шиї.

— Пане Вишневецький… — вона ошелешено моргнула, а потім оскалилася, продемонструвавши пару загрозливих ікол. — Що ви робите?

— Пульс міряю…

— Вампіру?! — з її горла виринув дивний звук, а потім ще один, і ще… Тільки через кілька митей до Клавдія дійшло — це сміх. Вона над ним сміється!

— Ну, так. Я, між іншим, за вас злякався! — він замислився на мить, підбираючи вдале слово, щоб не впасти ще більше в її очах. — Раптом ви самовпокоїлись?

— Не переймайтесь, пане Вишневецький, — пані Десад перестала сміятися, але її губи все ще були розтягнуті в посмішці. — Я не збираюсь найближчим часом «самовпокоюватись». Всього лиш візьму першу за двісті років відпустку на кілька днів.

— Звучить непогано… — і собі усміхнувся Клавдій.

— Можливо, сквер поміж корпусами Академії не є найкращим місцем для рефлексій, — вона підвелася. — А вам не час на заняття?

— Ні, в мене сьогодні вільний день, — стрепенувся Клавдій. Пані ректорка підняла брови та склала руки на грудях, тож він поспішив додати: — І я б хотів дещо обговорити з вами.

— Гаразд, — кивнула пані Десад. — В такому випадку не бажаєте прогулятися за межі Академії?

— Залюбки, — нервово усміхнувся Клавдій. Це було трохи підозрілим. Але з іншого боку, вона втратила дім, вчора копирсалася в їхній з сестрою справі… Звісно, воно вже почало позначатися на її особистості! В на диво затишному мовчанні вони покинули територію академії та стали на краю схилу, під деревом. Краєвид звідти був дивовижним: вкриті хвойними деревами схили, поміж якими, прямо під ними, розташувалися крихітна Долинка. Довершувало картину світло сіре небо, котре не гнітило, а навпаки додавало умиротворення.

— Тож, що ви хотіли обговорити? — поцікавилась пані Десад, продовжуючи вдивлятись в далечінь.

— Про нападників…

— Ми це з паном Возняком обговорили ще вчора. Головними підозрюваними є троє третьокурсників: Ірату Ібасана, Ліф Дельда та Антел Лемар. Вже найближчим часом їм виснуть звинувачення як за напад на вас з сестрою, так і за спалення мого будинку… — пані Десад ненадовго замовкла. — Але я не розумію…

— Чого ви не розумієте? — Клавдій випрямився, та подався трохи вперед намагаючись краще роздивитись вираз на її обличчі.

— Навіщо вони це зробили?! Пан Ібасана — доволі здібний студент, з тягою до знань. У нього ніколи не було проблем на моїх заняттях, — зітхнула пані ректорка, нарешті повернувшись до нього лицем. Те все ще залишалось невиразним, тільки в очах проступала тінь смутку. — Пан Лемар та пан Дельда взагалі вчилися на інших факультетах і зі мною майже не перетиналися… Які в них могли буди до мене претензії?

— Деякі люди просто покидьки… — обережно проказав Клавдій. Він не знав як ще підбадьорити пані ректорку. І поки його розум гаряче працював, рука майже рефлекторно смикнулась в напрямку руки пані ректорки.

— Нічого не буває просто в цьому житті. У всього є першопричина, — вона усміхнулась, помітивши його порив, та сама взяла його за руку. — Амелінда.

— Що, вибачте?

— Наші відносини явно почали виходити за межі «викладач-студент», — стенула вона плечима. — Тож я пропоную хоча б на цей день перейти на імена. Що думаєте, Клавдіє?

— Добре… — кивнув Клавдій, подумки проклинаючи свій кровообіг, що знову його підвів. І що в ім’я Творця вона має на увазі під: «відносини почали виходити за межі викладач-студент»?! Те, що вона поділилася з ним особистими переживаннями, чи… Але закінчити думку в Клавдія не вийшло. Хвиля всеохопного головного болю вмить забрала його з собою в пітьму.