2. Квітень

Коли Ендрю отримав перше фото поштою, він кинув його об стіну.

Від удару скло розлетілося. Він стиснув кулаки й відмовився дивитися на Аарона й Нікі, які забігли до кімнати. Ендрю залишився на своєму місці, навіть коли Нікі прибрав скло.

– Я думаю, що раму можна врятувати, – сказав Нікі Аарону, який притулився до стіни з боку Ендрю.

– Ви засуджуєте мене? – запитав Ендрю, все ще розглядаючи стіл перед собою.

Аарон засміявся. Це був такий дивовижний звук, що Ендрю злякано підвів очі.

– Що? – запитав він, не в змозі відвести погляд від свого близнюка. Їхні риси обличчя настільки сильно були схожі: похмуре чоло, зморшки від сміху, які рідко з’являлися. Ендрю таємно відчув полегшення. Можливо, пам’ять покинула його, але його сім’я була поруч – знайома, та, на яку можна покластися та часом дратівлива.

– Що? – кинув він, і Аарон похитав головою. – Я завжди засуджував тебе, маленьке лайно. Ендрю щетинився, але Аарон продовжив м’якшим голосом: – І я завжди буду.

Ендрю відчув, як почуття провини важко лягло в його грудях.

– Тобі не потрібно.

– Я знаю, – глузував Аарон, – але я хочу. Є різниця.

– Пф, – Ендрю знову перевів погляд на стіл. Аарон зітхнув:

– Знаєш, – сказав він, відштовхнувшись від стіни, – ти все ще такий упертий засранець, яким був у 18. Нічого не змінилося.

Ендрю стиснув губи.

– Нічого?

Аарон закотив очі:

– Звичайно, у твоєму волоссі набагато більше сивини. І суглоби, напевно, скриплять вранці, і ти втомлений більше ніж зазвичай, і…

– Аарон, – протягнув Ендрю, – ти перелічуєш все, що сам маєш і відчуваєш?

Аарон закотив очі.

– Тому, – усміхнувся Ендрю, – що в мене немає сивини.

Аарон засміявся і плюхнувся на сидіння біля нього.

– Замовкни, Ендрю.

– Крім того, я майже впевнений, що я старший за тебе, тож припини називати мене маленьким лайном.

– Ти НЕ старший за мене.

– Ох, серйозно, – вигукнув Нікі, повертаючись до кімнати. – Ви обидва ЩЕ не розібралися з цим лайном?

Близнюки замовкли.

– Ми над цим працюємо, – сказав Аарон, і Нікі зареготав.

– Добре, я маю прийняти робочий дзвінок, – сказав Нікі, – Ендрю, звертайся, якщо тобі щось знадобиться.

– Гей, а я? – Аарон закричав, а Нікі посміхнувся: – Візьми трохи відповідальності на себе, Аарон. Ти старший за свого брата.

– Я знав це! – переможно вигукнув Аарон, а Ендрю кинув на нього знуджений погляд.

– Тобі 43 роки, Аарон. Поводься пристойно.

І, на його подив, Аарон знову засміявся.

І тут Ендрю відчув, як почуття провини все глибше впирається в його груди. Нікі й Аарон тимчасово переїхали до нього додому, тому що він їх попросив про це. Ендрю дізнався, що в Аарона є сім’я, донька та дружина, про які він мав би пам’ятати, але не міг. А у Нікі був Ерік, якого він, здавалося, знав, але не міг згадати.

Сім’я.

«Пам’ять – це жахлива штука» , – подумав він, дивлячись на фотографію, яку Нікі поклав на диван.

– Знаєш, – сказав Аарон, підводячись і витрушуючи рукави своєї сорочки, – можливо, тобі варто подивитися, що це таке.

Ендрю підвів голову, щоб поглянути на нього.

– Не кажи мені, що робити.

Аарон зітхнув:

– А ти досі той же мудак, – і додав: – Я не кажу тобі, що робити. Кажу, що варто. Знову ж таки, є різниця.

Ендрю підвівся і пішов до своєї кімнати, грюкнувши за собою дверима.

Коли Ендрю попросив Ніла Джостена залишити його – їхній – дім, він очікував бійки, чи переговорів, чи якоїсь вимоги. Він думав, що Джостен попросить щось натомість, але до того часу, як він повернувся з лікарні, Джостена ніби тут ніколи не було.

Ендрю підійшов до шафи, відчинив її і побачив, що його одяг розвішаний акуратними рядами. Він намагався знайти сліди свого партнера, якого він більше не пам’ятав, але Ніл забрав усе, що йому належало, і пішов.

«Ти попросив його» , – прошепотів тихий голос у нього в голові, але він заглушив його.

Ендрю відчув головний біль. Він заплющив очі й намагався не потрапити в нескінченні спіралі думок, які загрожували затягнути його вниз.

– Чортів негідник, – прогарчав він і повернувся до вітальні, сівши на диван. Він підняв фотографію й перегорнув її.

«Після новорічної вечері з Кевіном, Деном і Метом. Йшов дощ, і ми промокли, тому що я наполіг, щоб ми йшли пішки і не брали машину. Ти був розлючений, але також не хотів пропустити фотосесію».

В Ендрю тремтіли руки. Фото було підписано: «Ніл Джостен, 1 січня 2029 року». Ендрю тупо зауважив, що це було лише три місяці тому. Його тіло пронизало гнівом, лютим і сирим. Він хотів зламати все, що попадалося йому на очі. Але Ендрю перевернув фото й перевів дух.

Це був дзеркальний знімок, зроблений у вбиральні. На ньому Ендрю тримав чорний телефон, голова трохи нахилена вправо, на обличчі виднілася лукава посмішка. Ніл усміхнувся їхньому відображенню, тьмяне світло кімнати зачіпало його шрами, його погляд дивився на Ендрю з огидною любов’ю. Їхні джинси були закатані до литок, волосся прилипло до чола.

Ендрю відчув, як тремтять його руки, навіть коли він стиснув фотографію, трохи зім’явши її.

«Ніле» , – прошепотів його внутрішній голос, коли його пальці проводили по ньому на фотографії.

«Ти був моїм партнером 25 років». Ендрю подивився на свій безіменний палець, на букву «N», витатуйовану прямими акуратними лініями.

«Я, в біса, нічого не пам’ятаю» , – протер він очі й дозволив фотографії впасти на підлогу.

– Ендрю. Ендрю, подивися на мене, – здалеку почув він Нікі. Тут був лише Нікі. І ще був Аарон. Тут були лише вони.

Він невиразно відчув, як вони підіймають його на ноги. Нікі швидко сказав йому, що з ним все гаразд, він був в порядку, і, чорт забирай, Ендрю це не лякає. Вони провели його до кімнати, і Аарон зсунув штори. Ендрю уткнувся обличчям у подушки. Вони пахли ним і ще чимось смутно знайомим, чого він не міг визначити. Це втішало.

Він був наче вдома.

***

Ніл відчув, як сльози течуть по його обличчю, коли він розглядав свої зчеплені руки, білі кісточки пальців, поношені черевики.

– Я не подумав про наслідки, перш ніж надіслати фото.

– Ніле, – м’яко позвав його Кевін, сідаючи поруч. – Ти так багато думав про це, що три дні не міг ані їсти, ані спати.

Нікі зітхнув і потягнувся до плеча Ніла, міцно стиснувши його, перш ніж відпустити.

– Ніле…

– Я сумую за ним, – прохрипів він, сердито змахуючи сльози.

Вони всі зібралися вдома у Кевіна, поки Ендрю був на прийомі у терапевта. Ніл переїхав до будинку Кевіна, розлючений їхньою пропозицією шукати житло.

«Це тимчасово, – лютував він , – тимчасово, розумієш? Я скоро повернуся додому, Кевіне».

І Кевін обійняв його, провів Ніла до його кімнати та змусив пообідати.

Тепер перед усіма людьми, яких він знав і любив, тимчасове здавалося нездійсненною мрією.

– Ніле, – сказав Аарон, – він ледь не втратив свідомість від напруги, коли побачив фотографію.

Ніл затнувся:

– Я не хотів його засмучувати.

– Я знаю, – терпляче сказав Аарон, наче розмовляв із Талією, а не з її набагато старшим дядьком. – Я намагаюся сказати, що це дуже незвично для всіх нас, особливо для Ендрю. Він намагається, він так старається. З нами, з його призначеннями на лікування і з тим, що затьмарює його спогади.

Ніл заплющив очі й знову впав на диван.

– Ніле, – Аарон нахилився вперед. – Я, ні, ми всі сподіваємося, що це тимчасове, а не щось постійне. Ендрю повернеться до нас, чуєш?

– Ти не можеш цього точно знати, – пригнічено відповів Ніл, але Аарон різко смикнув його руки. – Не втрачай надії, Джостене. Мій брат до біса розлютиться, якщо дізнається, що ти так швидко відмовився від нього.

– Я не здамся, – запротестував Ніл, але кинув їм слабку усмішку.

– Звичайно, ні, – глузував Нікі, – ти не знаєш, що це означає.

Цього разу і Аарон, і Кевін сміялися разом із Нілом.

– Отже, більше жодних фотографій?

– Більше жодних фотографій, поки він не скаже, – кивнув Аарон.

– Добре, – закотив очі Ніл. – Я не буду його турбувати.

– Пройшов лише місяць, – не люб’язно сказав йому Нікі. – Трохи терпіння, Ніле.

Кевін і Аарон пирхнули, Ніл зиркнув на них.

– А як він?

– Злий більшість часу. Але я бачу, що те, що ми з Нікі разом із ним, допомагає.

Ніл кивнув, задумливо.

– Поки що йому призначили направлення на терапію, і доктор Грін каже, що є шанс, що його спогади повернуться до нього. Але, – Аарон зробив павзу, щоб повільно вдихнути, – це займе час.

Ніл схилив голову і втомлено протер очі.

– Я можу зачекати. Я завжди чекаю.

Він удав, ніби не помітив погляду, який ті троє кинули на нього.