1. Пролог. Березень

Березень

«Пам’ять — дивна штука» , — подумав Ніл.

Він подивився в очі чоловіка, якого кохав, і побачив в них недовіру.

Він не відчував такого погляду від Ендрю майже 25 років. Це струснуло навіть більше, ніж він розраховував; адреналін підняв у ньому щось, чого він не відчував роками.

Ніл Джостен хотів тікати. Він відчував свербіж під шкірою, усвідомлення того, що він може запхати свій паспорт у сумку і виїхати з країни та ніколи не повернутися, втішало його. Він майже чув у своїй голові голос Ендрю, який кепкував з нього, називав його кроликом, розповідав, що він отримав такий дикий погляд, який означав, що він документує виходи з кімнати.

Ніл знав, що зараз у нього саме такий вираз, знав, що Ендрю не стане на нього кричати. Тому що перед Нілом Джостеном сиділа людина, яка більше не впізнавала його.

— Містере Міньярде, — промовив лікар м’яким і заспокійливим тоном. — Чи можете ви сказати мені, хто це? — показав на Ніла, все ще дивлячись на Ендрю.

Ендрю подивився на Ніла, його погляд був незмінним.  

— Я не знаю, — зрештою відповів він.

Перед Нілом Джостеном сидів чоловік, який більше не впізнав його.

 

***

Того ранку Кевін Дей, Аарон Міньярд і Нікі Геммік отримали однакове повідомлення від Ніла: «Терміново. Приходь якнайшвидше» .

Через кілька часових поясів Нікі завмер, перевіряючи свій телефон під час роботи.  

— От курва, — пробурмотів він і подзвонив Еріку, одночасно шукаючи авіаквитки до Нью-Йорка, — Еріку, — стиснув міцно телефон.

— Нікі? З тобою все добре?

— Еріку.

— Щось з Ендрю?

— Я… я не знаю, — занепокоєння та паніка були відчутні в словах Нікі. — Ніл не відповідає на дзвінки, а Ендрю не відповідає на повідомлення. Я…

— Нікі, — обережно перервав його Ерік. — Мені потрібно, щоб ти дихав. Можеш це зробити? Глибокий вдих.

Нікі втягнув повітря, намагаючись не тремтіти.  

— Мені потрібно туди, Еріку.

Ерік хвилину мовчав.  

— Купуй квитки. Я спакую тобі сумку.

Нікі схлипнув в трубку.

За три штати Аарон раптово зупинився, йдучи до машини, і побіг назад до свого будинку. Він розбудив свою дружину і тицьнув телефон їй в обличчя, щойно вона сіла, протираючи сонні очі. Сон Кейтлін як рукою зняло, вона схопила чоловіка за плечі, поки він сидів на ліжку.

— Як ти думаєш, це пов’язано з травмою?

Аарон мовчав, міцно стиснувши кулаки.

— Аароне, — вмовляла Кейтлін, притягнувши його до себе. Він уткнувся головою в її шию, стиснув щелепу й намагався не плакати. Минулого місяця було досить важко, коли він дізнався, що Ендрю отримав удар по голові під час тренування.

— Ми вже не молоді, — кинув Аарон слова на Ендрю в ту секунду, коли той розплющив очі, лежачи в лікарняному ліжку, викликавши люті погляди Ніла та Кейтлін. — Ти не можеш отак от потрапити в лікарню, ти мене чуєш? —  він схопився за край ліжка Ендрю, усвідомлюючи, як його голос набув істеричної нотки.

А потім несподівано, неймовірно, Ендрю простягнув руку, взяв руку Аарона та стиснув її. І Аарон знав, що той мав на увазі. Це були 30 років невимовлених речей, укладених у жест. І чоловік схлипнув, розлютивши Нікі та Кевіна, на зло Ендрю.

Тепер він стояв посеред своєї спальні, намагаючись не розсипатися по частинах.

— Йди-но сюди, — Кейтлін обережно штовхнула його до шафи, помахавши телефоном. — Я забронювала тобі квиток. Пакуй свою сумку…

— Ти не їдеш?  — прохрипів він, і Кейтлін похитала головою.

— Ми не можемо залишити Талію. У неї школа. Крім того, — видихнула Кейтлін, — якби Ендрю був у небезпеці, Ніл би подзвонив.

Аарон стиснув щелепи від цієї думки. 

— Гаразд, — кивнув він. — Гаразд, —  а потім додав: — З тобою все буде добре?

Кейтлін закотила очі.  

— Зі мною все буде гаразд. Іди.

Аарон вийшов із кімнати й зазирнув у спальню дочки. Вона скрутилася навколо подушки, її світле волосся нагадувало морські хвилі. Аарон ледь стримував сльози.

— Твій дядько дурень, Таліє, — прошепотів він своїй 10-річній дівчинці, знаючи, що вона міцно спатиме ще принаймні дві години.

Мабуть, до того часу він побачить Ендрю.

Зітхнувши, він зачинив за собою двері.

 

***

 

За чотири милі Кевін прокинувся від безперервного дзижчання телефону. Він простогнав і повернувся до стіни, уткнувшись обличчям у подушку.

— Занадто, щоб його, рано, — пробурчав він собі під ніс, стримуючи позіхання. Він потягнувся, здригаючись, коли його суглоби хруснули, усвідомлюючи, що його тіло вже не те, що раніше, й відкинувши ковдру вбік, пробурмотів собі під ніс про старість, і пішов у душ, дозволивши гарячій воді обпекти його.

Через тридцять хвилин, коли сон повністю покинув тіло Кевіна і він почувався трохи живішим, він узяв телефон і завмер.

Ніл. 6:03 : надзвичайна ситуація. приходь якнайшвидше

Ніл : 4 пропущені дзвінки

Ніл. 6:25 : вдома, а не в лікарні

Ніл. 7:14 : Кевіне

Кевін вдягнув куртку і пробіг усі чотири милі до будинку Ніла та Ендрю. Він подзвонив і чекав. І чекав. І чекав.

Коли він врешті вирішив проникнути, Ніл, з розкуйовдженим волоссям та слідами від сліз на очах відчинив двері, схопившись за піджак Дея.

— Кевіне, — видихнув він, і у того ледь не підкосили коліна.

— Що…

— Ендрю…

Тіло Кевіна стало гарячим і холодним водночас.  

— Що з ним сталось?

Ніл конвульсивно ковтнув. Кевін угамував свою паніку, зайшов в будинок і зустрівся віч-на-віч із Ендрю. У руках він тримав фоторамку, розбите скло прорізало його долонь. Кевін замовк і озирнувся. Коти сиділи високо на кухонних полицях. Коридор до їхньої кімнати був розгромлений, вітальня та частина кухні теж.

— Ендрю?

Ендрю Міньярд подивився Кевіну прямо в очі й усміхнувся.  

— Кевіне Дею, — сказав він охрипшим голосом від цигарок. — Я не бачив тебе цілу вічність.

Кевін знав цю усмішку: її маніакальність, дикість і гострість, неначе лезо ножа, яке любив Ендрю. Він отримував ці усмішки багато років, перш ніж вони нарешті пом’якшилися. Тепер він відчував, ніби його знову роздирають. Дей обернувся, щоб поглянути на Ніла, його обличчя спохмурніло, і Ніл похитав головою, міцно склавши руки на грудях.

Кевін подивився на Ендрю.  

— Визнач вік, — прошепотів він.

Ендрю схилив голову і глянув на нього. У Кевіна було відчуття, що він під рентгенівськими променями. Так було завжди. І так завжди буде.

— 27 років, — сказав Ендрю.

Кевін подзвонив доктору Гріну.

 

***

 

Тепер Ніл намагався стежити за своїм диханням, сидячи на дивані біля кабінету лікаря. Аарон увірвався без стуку, коли вони завершували прийом, і звернувся до лікаря, поставивши йому десятки запитань.

Кевін вийшов, щоб прийняти дзвінок, і Ніл не міг більше перебувати в кімнаті. Коли він йшов, то відчув гострий погляд Ендрю на своїй спині.

— Здається, у нього втрата пам’яті, містере Джостене. Це може бути наслідком його травми голови минулого місяця. Ми не впевнені, чи вдасться йому повернути всі спогади, але ми працюватимемо над цим.

“Пам’ять — дивна штука” , — подумав він, жорстоко розчавлюючи бублик, який Кевін сунув йому в руки, коли вони зайшли в лікарню. Він так багато хотів забути, Ендрю так багато хотів забути, але все, що він.. вони втратили, було для них надто цінним.

Ніл ледве помітив, як хтось відчинив двері в палату лікаря й зачинив їх за собою. Краєм ока він побачив пару чорних черевиків, що йшли в його напрямку.

Ендрю.

Ніл підняв очі й побачив на собі погляд Ендрю — непохитний, як завжди. Він відчув, як повітря вибило з його легенів. Ендрю подивився на нього, насупивши брови так, як Ніл ненавидів, і запитав:

— Хто я для тебе?

Був час, коли ще в Пальметто Ендрю запитав Ніла, як, на його думку, буде відчуватися падіння. Вони лежали на даху; було вже за північ, і вони лягли на бетон, палячи цигарку, дихаючи в присутності одне одного, поки ніч змінювалася світанком.

Ніл помітив, що Ендрю не сидів на карнизі так часто, як раніше.

— Чому?.. — запитав він, і Ендрю лише промимрив у відповідь.

Ніл тоді не мав відповіді.

Тепер він знав.

Коли Ендрю подивився на нього і запитав: «Хто я для тебе?» — Ніл відчув, ніби хтось вириває землю з-під ніг. Як іронічно, подумав Ніл, що Ендрю хотів це знати, але переживає він.

— Ти мій партнер, — спокійно відповів Ніл Міньярду, витримуючи його погляд, хоча спокою парубок не відчував. Ендрю спохмурнів і подивився на свої руки.

— У мене немає каблучки, — сказав він. Ніл похитав головою й схопився за металевий підлокітник стільця, відчуваючи, як затверділі шматки фарби, що розшаровуються, впиваються в його долоні.

— Ні, — відказав він. — Не маєш. Але у тебе є щось більш постійне.

Ендрю перевернув руку долонею вниз і нахмурився на пальці. Ніл спостерігав, як його обличчя змінилося від цікавості до розгубленості.  

— Що це значить?  — запитав він, піднявши свій безіменний палець там, де була намальована чорнилом літера «N», щоб витримати випробування й негаразди часу та пам’яті.

— Це означає, — відповів Ніл, глибоко вдихнувши, — що мене звуть Ніл Джостен, а ти, Ендрю Міньярде, є моїм партнером протягом останніх 25 років, — він подивився на палець Ендрю й продовжив: — Це більш довговічне ніж каблучка, чи не так?

Ендрю дивився на нього мить, потім дві. Зрештою сказав: 

— Я не пам’ятаю, як набив її.

Продовжив: 

— Я тебе не пам’ятаю.

І завершив: 

— Я тобі не довіряю .

У цей момент Аарон зайшов в кімнату, і той обернувся, щоб поглянути на нього. Аарон кивнув йому, а Ендрю насупився у відповідь.

— Ендрю, лікар хоче з тобою поговорити, — показав він, і Ендрю безмовно повернувся і пішов.

А Ніл. Ніл упав, хоча підлога під його ногами залишилася нерухомою.

— Джостене, — пробурмотів Аарон, важко сідаючи поруч. Він виглядав виснаженим, його волосся було млявим, а під очима висіли мішки.

— Аароне, — тихо промовив Ніл, відхиляючи голову назад і зітхаючи. — Я не знаю, що робити.

— Я теж.

— Ти маєш бути лікарем. Ти маєш допомогти мені розібратися в цьому, — промовив Джостен, і раптово відчув гнів.

— Гей, Ніле, — Аарон поворухнувся на своєму сидінні так, щоб стати обличчям до нього. — Я не можу нічого тобі обіцяти, як і доктор Грін. Але ми спробуємо, гаразд? Ми зробимо все можливе.

Ніл стиснув міцно кулаки.  

— Цього буде достатньо?

— Не знаю, — заплющив очі Арон. А трохи пізніше додав: — Він теж мені дорогий, розумієш? І я його втрачаю. Я теж його втрачаю.

Ніл стримував сльози, дивлячись на підлогу.

— Я давно не бачив, щоб він дивився на мене з таким гнівом.

Ніл випустив смішок.

— Принаймні ти щось отримуєш. Я нічого не отримую.

Мовчання Аарона було гіршим, ніж могли бути слова.

Коли лікар викликав їх обох назад, Ніл відчув трепет. Він нишком глянув у бік Ендрю, але той дивився на його руки, простежуючи перехресні шрами, які розірвали його шкіру.

Ніл відчув легкий біль.

— Містере Джостене, містере Міньярде, — кивнув їм доктор Грін. — Я говорив з містером Міньярдом про види процедур — терапію та інше, що йому, можливо, доведеться пройти, щоб повернутись до колишнього стану.

Аарон і Ніл перезирнулися.

— Як ви знаєте, містер Міньярд, схоже, не пам’ятає минулих десь 27 років. Останнє, що він пам’ятає, це закінчення середньої школи. Це означає, що він пам’ятає свого близнюка, свого двоюрідного брата та безліч людей, з якими, здається, зараз не спілкується.

Ніл відчував лише біль, всеохоплюючий біль. Він пронизав його різко й люто, глибоко ранячи його так, що ніхто ніколи б не побачив.

— Перед тим, як я викладу наш план лікування містера Міньярда, у нього є прохання.

— Все гаразд?  — спитав Аарон, дивлячись на Ендрю, який не відповів навіть поглядом.

Лікар підвівся, взявши з собою телефон і блокнот.

— Я залишу вас трьох для обговорення. Повернуся за 15 хвилин.

— Ендрю, — промовив Аарон. — Що це?

Ендрю втягнув повітря, а Ніл завагався на місці, бо не знав, як допомогти Ендрю. Він не знав, як повернути його додому.  Він не знав, чи зможе колись.

— Я хочу, щоб ти з Нікі деякий час залишилися зі мною, — сказав він Аарону.

Аарон кивнув.  

— Це можна влаштувати.

Ніл зітхнув. Це було непогано. Йому може бути краще, коли його оточує сім’я.

— І, — продовжив Ендрю, ніби Аарон його не перебив. — Я хочу, щоб він пішов.

Ніл підняв очі вгору, подивився на Ендрю з недовірою.

— Я тебе не знаю. І, як я вже казав раніше, я тобі не довіряю, — сказав він Нілу. Він зневажливо клацнув пальцями на Аарона: — Він міг би, але я ні. І якщо ти мене взагалі знаєш, то повинен знати, що я ненавиджу незнайомців, які знаходяться поруч зі мною.

— Якщо я тебе взагалі знаю? —  Ніл задихався, відчуваючи запаморочення.

Ендрю похилив до нього голову.

Ніл побачив недовіру в його очах, у тому, як він стояв, наче охоронявся, у тому, як його вираз залишався закритим. Ніл шукав мерехтіння чогось, що завжди просило його залишитися.

Він нічого не знайшов.

Тому все, що він сказав, було: «добре» — і вийшов з кімнати, дозволивши дверям зачинитися за собою.