Розділ 14. "Чаювання"

Розділ 14. «Чаювання»
Ранок для Івана також видався напрочуд дивним. Після вечірки, а правильніше день народження Грішника, він хотів відіспатися, щоб добре спланувати свій наступний день. Але його розбудив гучний стукіт в двері. Для нього він виявився гучнішим за шторм, який не давав спати Іван-о-Будді ще три години до прибуття якогось незнайомця, який в свою чергу намірився припинити його «задоволення» від бурі. Іван встав з плитчастої підлоги, де вирішив одразу лягти спати, щоб не йти до свого ліжка. Дуже далеко воно виявилося від дверей. Тому, коли Іван покинув свою зручну позу для сну, йому довелося пройти менш ніж два кроки до головного входу в його домівку. Без всякої обережності, він відчиняє старі, трухляві двері, за якими стояв промокший Данилко.
- «Що трапилося з тобою» - запитав його великий проповідник без всякого признаку щойно зниклого сну.
- «Мій будинок знесло якоюсь жовтою блискавкою. Можна я переночую в тебе?» - промовив спокійно Данилко, мов нічого страшного і не траплялось з ним за останні дві години. Через це, Іван стояв в ступорі деяку мить.
- «Чому я питаю?!» - запитав сам себе Данилко. - «Не відповідай. Я вже вирішив, що переночую в тебе. Тому ти не зможеш вмовити мене йти до Дарини.» 
З цими словами, Данилко Грішник відпихнув Івана від дверей, щоб пройти в коридор.
- «Добре.» - промовив Іван без всякого сумніву того, що це не його Данилко. Пройшовши повз Данилка, Іван-о-Будда підійшов до кухні й відчинивши двері побачив суворе, безсумнівне обличчя Джо-Дарини, через яке в неї з’являлося подвійне підборіддя (по вертикалі). Іван відскочив від дверей та впав на підлогу зачепившись за Данилка, який також впав після такого поштовху.
- «Хто сказав ЧАЙ?» - почувся голос Дарини, через який в обох хлопців проповзли мурашки по шкірі. 
- «Я вже заварила. Проходьте!» - повернувши свою руку, вказуючи на стіл з трьома чашечками чаю на блюдечках, спокійно промовила Дарина.
- «Взагалі-то, це мій будинок. Чому ти не попередила, що прийдеш?! В тебе також дім знесло?» - трішки розлючено промовив Іван, на що Джо-Дарина безсумнівним образом обличчя відповіла, що їм потрібно поговорити.
Вони всілись за стіл. Хто зі стрибка, хто на корточки, а Іван, знаючи свій статус серед усіх своїх друзів, вирішив сісти, як інтелектуальна людина. 
- «Грішник!» - розлючено промовила до Данилка вбивця картоплі Дарина. - «Що з твоїм нарядом? Чому такий мокрий хлопчик завітав до великого проповідника в такому вигляді? Дивитися боляче!» - обурилася на Данилка Дарина, після того, як він вчора називав Івана не професіоналом фокусів.
- «Ти через те, що я вчора з неповагою ставився до Івана?» - догадуючись запитав він. - «Я взагалі вас не запрошував!» - прокричав Грішний.
- «А ми не винні в тому, що ми твої друзі. Потрібно було самому запрошувати нас!» - продовжила таким же тоном Дарина.
- «Не кричіть, дівчата!» - промовив спокійно Іван. - «Зараз ще ніч, а ми ще й гучний дощ перекрикуємо. Трішки тихіше й все буде добре.» - сподівався на своїх друзів проповідник.
- «А ти чому такий спокійний?!» - з цікавістю запитали Івана в унісон, на що не було ніякої відповіді пару секунд. Дарина взяла чашку чаю захватом правої руки, як роблять най-аристократичні аристократи й почала пити вже прохолодний напій.
- «Гидота, а не чай! Як-би я принесла свій, так би не потравилася цим бур’яном!» - прокричала Дарина. Трішки заспокоївшись, дівчина вирішила розбавити розмову, розповівши Івану причину свого візиту. - «Добре. Я ще б трішки й забула, за чим прийшла до тебе, Іван-о-Будда.» - промовила Дарина, не звертаючи на те, що  весь чай, який пила, вилила на стіну. Великий проповідник дивився на Дарину з увагою, чекаючи на те, що скаже його подруга.
- «По статті 31 закону Іван-о-Буддистів я маю право боротися з тобою за посаду головного в групі Іван-о-Буддистів, якщо більшість з всієї групи проголосують за зміну правління!» - швидко промовила з серйозним обличчям, від чого Данилко виблював весь чай на Івана.
- «Немає такого правила!!! І статті я ніяких ще не писав!!» - обурившись, відповів Іван. В його обличчі виднівся шок від настільки безглуздого, щойно вигаданого факту. Дарина, видно, мов-би не прийняла відмову свого друга, тож сиділа зі спокійною посмішкою, п’ючи свій заздалегідь приготовлений, домашній чай.
- «Це не можливо.» - більш спокійно прозніс Іван. - «Як ти уявляєш, як буде називатися наша группа? Джо-Дарино-Буддисти?» - мовив Іван, запитуючи Дарину. - «В мене язик не повернеться таке вимовити. Якщо я домовлюсь з тобою на таке самовбивство, то пообіцяй, що вб’єш мене.» - продовжив Іван, ставлячи чашку чая на стіл, як крапку в реченні.
- «Я знаю, що це звучить трішки нерозумно, але в мене інші уявлення про майбутнє нашої групи… Більшість Іван-о_Буддистів не можуть змиритися з тим, що ти не відкриваєшся народу, як і мені. Ми тільки догадуємося, що в тебе є здібність, але ніхто нічого не знає про неї. » - прознесла Дарина до всіх присутніх. Після деякої хвилини мовчання, Данилко вперше відчув себе лишнім в розмові. Великий проповідник дивився на чашку з чаєм, тримаючи її обома руками над столом.
- «Я не можу вам розкрити свою силу. Це може погано вплинути на нашу групу.» - спокійно мовив Іван, приховуючи свій погляд десь в гущі чаю.
- «І ти думаєш, ми можемо тобі після цього довіряти? Подумай краще, Іване. Якщо я стану головною проповідницею Іван-о-Буддизму, то легко й швидко подолаю всіх ворогів на нашому шляху і ти оком не встигнеш поворухнути, як території всієї Європи будуть належати нам!» - із захопленням, красномовно розповідала Дарина.
- «Справа зовсім не в територіях та швидкості захоплення довіри інших людей. Звісно, проповідувати людей Іван-о-Буддизму це важливо, але в нас насправді є інший, головний, так би мовлячи, план. Його головна ідея доступна тільки вершині нашої групи, а ви, нажаль, туди не входите.» - промовив Іван-о-Будда. Данилко в той час намагався зловити муху, яка літала над її головами. Він не розумів ні слова із серйозної розмови Дарини та Івана.
- «Тоді я також беру участь!» - сказав з передчуттям та радістю Данилко.
- «Тебе не питали! Тобі до нас з Іваном, як до найближчої чорної діри автобусом.» - промовила Дарина й на кінець засміялася зловісним сміхом, забувши все, про що казав до цього Іван. Великий проповідник просто вирішив повторити все, тільки більш легшими для обох словами.
- «Давайте будемо розсудливою групою. Якщо ми просто проведемо вибори по силі, то це може погано сказатися на її майбутньому.»
- «Ти сам до законів написав, що посада головного проповідника відбувається через дуель!» - сердито відповіла Дарина.
- {Ну не писав я цього ніде!!😭} - не міг стримати слів Іван. - «Ну добре, добре.» - промовив скрізь біль в серці Іван. - «Ми можемо провести дуель і якщо ти виграєш, то станеш головною нашої групи на деякий час.» -> {Дарина сильна й можливо навіть сильніша за мене. Але я ні в якому разі не можу їй програти. В інакшому випадку всі мої плани прийдеться перекласти на деякий час, а то взагалі буде вже пізно.}
- «Тоді завтра відбудеться дуель. - жорстоко промовила Джо-Дарина Буддизм, ненароком розбивши фарфорову чашечку з-під чаю об залізну кухонну мийку. - {Іншого найближчого по часу можливості дізнатися не має. Але виграти в цій схватці я не можу, адже мені не так сильно потрібна ця посада, як усвідомлення того, хто насправді стоїть бок о бік зі мною та моїми товаришами.}
- «Я завтра не можу бути на Дуелі, так як я…»
- «Я також» - перебив Івана Данилко Грішник.
Дарина стукнула грішного сковорідкою по потилиці, щоб той як мінімум втратив свідомість.
- «Я завтра не зможу, тому-що я на тиждень їду в Монако.» - продовжив Іван, стримуючи свій мізерний страх перед своєю подругою.
- «Кому ти там здався… Ну добре. Даю тобі тиждень. У суботу буде дуель. Не прийдеш - я тебе знайду і тобі буде непереливки!» - погрозила Іван-о-Будді Джо-Дарина Буддизм.