Розділ 5: Збір "під-вершини" Іван-о-Буддизму

Розділ 5: Збір «під-вершини» Іван-о-Буддизму
   Ввечері 6-го жовтня Джо-Дарина приймала душ, а після, пішла читати книжку. Раптом, вона почула чийсь серйозний, нелюб’язний шепіт із-за вікна, під яким дівчина пила чай: - «Що читаєш?»
- {Взагалі не так, як в книжці.} - подумала Дарина, не відвертаючи свій погляд від книжки. Незважаючи на невідомість співрозмовника Джо-Дарина відповіла на запитання: - «Сутінки, як завжди. А хто тут?» - миттєво перепитала Дарина невідомого. В кімнаті несподівано відключилося світло, а сама сутність невідомої людини перемістилась в кімнату.
- «Ти проповідувала 30 людей, як домовлялись? - поцікавилася сутність. Дарина включила світло й спокійно підійшовши до сутності, зняла капюшон з невідомого.
- «Від кого ти ховаєшся, Іване?» - запитала того Дарина.
- «Я вже не можу виходити на вулицю з відкритим лицем. Я лише хотів, щоб Данилко з тією дівчиною потоваришували, й можливо, у висновку Данилко б порозумнішав. А вона тепер стежить за мною. Мабуть, вона вже хоче мене вбити за їхнє знайомство.»
 - «Добре. Давай до справи. Що ти хотів?» - перебила хлопця Джо-Дарина Буддизм. Тільки годину тому вона думала, що проведе цей вечір в спокої за своєю улюбленою книгою, а тепер прийдеться вислуховувати свого «наставника».
 - «Мені потрібно зібрати групу з трьох людей, як мінімум, щоб ритуал спрацював» - оговтавшись, продовжив хлопець.
 - «Що ти вже надумав робити?» - Дарина вже почала нервувати. Невже вона про щось вже забула. Який ще ритуал? Але дівчина просто вирішила вислухати великого проповідника до кінця, щоб той сам їй нагадав, про що йдеться мова.
 - «Вже скоро я втілю свій план в реальність!» - мрійливо мовляв Іван-о-Будда.
 - «Тобто нам потрібно провести якийсь ритуал задля благополучності твого плану?» - уточнила Джо-Дарина, відсьорбнувши чаю з чашечки, яку вона тримала у своїх долонях.
 - «Так. Три людини на один ритуал, не враховуючи тебе й мене, звісно. Цей ритуал являється типу бар’єром. Я розписував слова цього ритуалу цілий вечір й мені не дає спокою те, що для того, щоб його встановити, мені знадобиться аж три людини. Нажаль, Катерина не хоче зачитувати ні жодну із моїх проповідей. Сказала, що там якась чепуха написана. Думаю, Кирила зможу підключити, якщо зможу відволікти його від комп’ютера. Потрібно ретельно підготуватися до нашої місії.»
- {Знову цей Кирило. При його згадці мені весь час на душі стає соромно тільки із-за того факту, що я не відібрала у нього весь його маєток.} - згадувала дівчина, аж раптом повернулася до головної суті розмови.
 - «Стоп! Яка ще місія?» - трішки злякано перепитала хлопця дівчина.
 - «Ми її розробляли цілий місяць. Ти що, справді забула?» - Іван-о-Будда навіть трішки розгнівався.
 - «Я думала, ще рік до неї…» - оправдовувалася Джо-Дарина. 
 - «Не гріши в мене тут! Завтра біля АТБ в 16.00 з двома кандидатами.» - мовив Іван й обернувся до вікна, з якого потрапив у приміщення.
- «Іване.. Ми зараз в Чехії.» - виправила хлопця Дарина, крутячи своїм вказівним пальцем навколо віска. Напевно, дівчина догадувалася, що їхній великий проповідник переплутав назви супермаркетів із різних країн.
 - «Ой. Тоді біля Біли.» - схвильовано виправився хлопець. - «Буду чекати.»
…

На наступний день, Іван-о-Будда  підійшов на заплановане місце для розплановування подальших дій. Проходячи через підземний перехід, хлопець почав відчувати, що щось йде не так, хоча погода видавалася не такою вже й поганою. Світило сонце крізь густі хмари, які вкривали небо, мов кусочки сиру - ломтик хлібу (Не так густо і не так рідко).  Вже виходивши із-за кутка великої будівлі, на стіні якої були повішені великі, об’ємні літери, формуючи собою назву «Біла», Іван побачив танк з направленим дулом прямо на нього. Він не встиг усвідомити ситуацію, як танк вистрелив та на превеликий жаль, не влучив до цілі. Потім з кабіни показується голова Джо-Дарини Буддизм.
 - «Ой, пробач. Це в мене від нервів. Я не встигла допити чай із-за твоїх планів.» - Джо-Дарина дуже гнівалася. Авже-ж.. Ніхто не мав право перебивати чаювання самої дівчини з пекла.
 - «Могла б сказати, що в тебе не виходить на цю годину. Ти мене ще б трохи й вбила!» - Іван ще не відійшов від шоку, тому він не чув свої-ж слова ще деяку мить.
 - «Звідкіля я могла пам’ятати, що п’ю чай в цей час?!» - кричала дівчина, звинувачуючи великого проповідника у скоєному гріху. - «Добре..» - продовжила Дарина Буддизм. Спокій та серйозність знову повернулися до її мови. - «Давай до справи. Ти казав, що потрібно трьох людей для якогось там плану…»
 - «В тебе є хтось в претенденти?» - запитав Іван, підійшовши ближче до машини смерті.
Дарина, нахилившись над люком в кабіну, когось гукнула: «Виходь!»
З танку на половину свого зрісту вилізла дівчинка з вже пустою пляшкою в руках. Хоч дівчинка й виглядала на десятилітку, Іван знав, що то їх однолітка, адже вчилася в паралельному класі їх школи.
- «Ось. Її звати Анічка. Знайомтеся.» - посміхнулася Дарина.
 - «Я звісно не проти, але вона ж чешка!» - хутко промовив великий проповідник, вказуючи на неврахований Дариною факт. А людям не їх культури, Іван довіряти не міг.
 - «Слава Україні!» - заревіла Анічка з деяким акцентом.
 - «Залишилось знайти ще одного.» - без ніяких сумнівів, хлопець прийняв дівчинку в ряди Іван-о-Буддистів, які будуть проводити ритуал. Потім, він поліз до кишені свого осіннього, сірого пальта.
 - «Я що, не вважаюсь за одного з цих проповідників?» - запитала Дарина, зрозумівши, що Іван-о-Будда забув порахувати ненависницю картоплі разом із Анічкою.
 - «Ні. Я ж казав, що ми вдвох не рахуємося.» - відповів хлопець. Іван-о-Будда кинув папір з надрукованим текстом Джо-Дарині. - «Скажи своїй подружці, щоб вивчила цю проповідь за місяць. Якщо загубить - УБЮУ! Це дуже дорогий папір, а слова на ньому - безцінні.»
Дарина потискала папірець, як могла, й обернулася до Анічки: «Тримай!»
Пожмаканий кусок папіру полетів мимо рук нетрезвої дівчинки всередину кабіни, а за ним і сама Анічка. Почувши, як вона гепнулася об підлогу, Іван повернувся до розмови.
- «Обговоримо все в школі. До завтра! А ще, прибери цей танк звідсіля. А то ще люди не про те подумають.» - сказав Іван-о-Будда, приховуючи свої руки до кишень короткого пальта.
- «Добре. Не переживай.»
Вже було чутно сирени поліцейських машин, які надвигалися в сторону Біли. Обидва звернули на це свою увагу й Дарина поспішила до кабіни.
- «Через твої показухи, вже хтось поліції зателефонував. Навіщо ти взагалі його привезла?» - запитав Іван-о-Будда. Його сильно не турбувала ситуація з танком, як проблеми із поліцією.
 - «Я Анічку просто попросила підвезти. Ось вона і приїхала на своєму трандулєті.» - оправдовувалася Дарина перед тим, як зачинити люк. Танк рушив з місця й повернув свій курс на дивовижні сади міста Лятасишля, а дівчина вже зрозуміла, що Іван-о-Будда небезпечний тип, який не забуває про борги, якщо вони стосуються справ його групи. Дарина навіть забула про поліцію, яка могла з’явитися кожної секунди. 
— {Треба якомога швидше тікати від цього тирану.}