Головна страва

Їх чарівна прогулянка невдовзі привела їх до дверей величезного кінокомплексу і Чімін перевів на старшого запитальний погляд, на що той лише кивнув вперед і провів обидвох всередину. Тепле повітря приємно огорнуло змерзлу шкіру, а запах попкорну швидко натягнув на обличчя широку усмішку та повернув у щасливі, дитячі спогади.

Чімін обожнював кінотеатри, він з дитинства ніколи не пропускав жодної примʼєри улюблених мультфільмів. Його батько завжди потурав захопленню хлопця і радо проводив з ним свій вільний день у просторих залах заповнених червоними оксамитовими кріслами та всеохоплюючим запахом попкорну. Проте, з переїздом до Сеулу у хлопця рідко зʼявлявся час на подібне дозвілля. Якось Техьон намагався витягнути його у якийсь кінотеатр, щоб трохи відволікти від навчання і своєї безутішної, і, як здавалось, односторонньої закоханості, але фільм виявився безнадійно нудним, а Чімін надто втомленим, а тому він все проспав майже від самого початку і до кінця.

Очі юнака мимоволі яскраво засяяли, розбігаючись по різнобарвному інтерʼєру кінокомплексу, що здавався невиправдано величезних масштабів. Високий купол над головами відвідувачів створював атмосферу нічного затишку і містичності: його глибока, темно-синя фарба була рясно всіяна різними зорями і сузірʼями, які спускались аж до самих стін, оббитих мʼяким аметистовим полотном, приємним на дотик і погляд. Де-не-де, вздовж стін були розкидані облаштовані фотозони із різноманітними героями кінофільмів. Всі працівники кінотеатру, і навіть охоронці, зараз були одягнені у тематичну різдвяну уніформу та радо вітали нових відвідувачів, пропонуючи їм подарункові браслетики з намистинами у вигляді червоно-білих мʼятних цукерок і мініатюрних оленів, які, ясна річ, Чімін з превеликою радістю прийняв у дарунок і одразу ж поспішав натягнути один з них на свою руку, але той відмовлявся співпрацювати, а тому Юнгі швидко допоміг юнаку защепити металевий ланцюжок на його тонкому запʼясті, після чого і Чімін клацнув металевим замком на руці старшого, щасливо розглядаючи їх парні браслети і неодмінно роблячи памʼятне фото. Трохи далі від входу в будівлю знаходилось кілька самообслуговуючих касових апаратів біло-бузкового кольору, поверх яких були накинуті червоні велюрові ковпаки з білими бомбонами на кінцях; а посередині величезного холлу розташувався широкий, круглий острівок з різноманітною їжею та напоями.

– Ми якраз вчасно, – тихо промовив Мін, швидко поглянувши на свій наручний годинник. – Ходімо, прикупимо чогось з собою, – він кивнув у напрямку острівку перед ними.

Чімін охоче погодився і прослідував за старшим, не в силах стримати широченної, дитячої усмішки на своєму обличчі. Очі хлопця розбігались від вибору смаків попкорну, які він навіть не підозрював, що можуть існувати. Йому хотілось спробувати все і одразу, і прохання старшого обирати все, чого йому тільки захочеться, зовсім не спрощували його складної ситуації. Однак, після довгих вагань, юнак все ж прийняв рішення на користь двох менших порцій попкорну, один зі смаком лимону та банану в карамелі, а інший — солоної полуниці в вершках. Юнгі ж вирішив не ризикувати і підстрахуватись порцією звичайного солоного попкорну. І коли в їх руках опинилось ще й по газованому солодкому напою, було вирішено врешті вирушити до зали, в якій вже за 10 хвилин мав би розпочатися показ фільму.

– Хьон, а що ми дивитимемось? – врешті поцікавився Чімін, розглядаючи афіші довкола.

– Побачиш, – усміхнувся старший і повів їх до найвіддаленіших зал, котрі зазвичай передбачались для показу старіших фільмів, прокатні дні котрих вже давно минули.

Але коли вони врешті опинилися поруч з потрібними дверима і Юнгі вручив працівниці їх квитки, у очі Чіміна впала чорна афіша з тонкою фігурою його улюбленого персонажа на фоні величезного повного місяця — він не зміг стримати радісного зойку.

– Чорт, хьон, як ти… я навіть не знав, що його досі десь показують, – очі юнака світились у темному коридорі, що вів до зали з сидіннями.

– Звісно показують, Чімін-а, це ж класика, особливо в святковий період, – усміхнувся Мін, поглядом розшукуючи їх місця посеред невеличкої зали, що складалась всього з 10 радів, і яка, на щастя, не була забита. Окрім них всередині сиділа лише одна молода пара і сімʼя з двома дітьми.

Вони зупинились на східцях восьмого ряду, з якого відкривався найкращий вигляд на широкий екран, і розмістилися в центрі, впавши в обійми великих, мʼяких крісел. Вже наступної миті світло в залі згасло і повітря залило холодним сяйвом екрану, на якому почали проноситись перші трейлери різних фільмів, що зараз були у кінопрокаті. Все тіло Чіміна бриніло від радості і нетерпіння, йому хотілось і кричати, і плакати, і сміятися. Юнак зовсім не знав куди себе діти, а тому швидко зайняв неспокійні руки попкорном, завзято розпробуючи на язиці незвичні смаки. Юнгі лише поглядав краєм ока на наелектризований клубочок під своїм боком і лагідно усміхався. Та щойно залу заповнила знайома потойбічна мелодія, а на екрані зʼявилися величезні червоні літери »The Nightmare Before Christmas» — очі Чіміна приворожено прилипли до екрану і навіть не кліпали. Юнак швидко забув про напої та солодющий попкорн, всеціло зосередивши свою увагу на улюбленому анімаційному фільмі.

Хлопець на мить виринув зі свого трансу, коли його руки торкнулися довгі пальці, обережно погладивши мʼяку шкіру. Чімін поглянув на старшого, розплившись у ніжній усмішці і перевернув руку, відкриваючи свою долоню. Юнгі легко усміхнувся у відповідь, і, користуючись щедрим запрошенням, вклав свою руку у теплу долоньку юнака, міцно переплітаючи їх пальці. Чімін ніколи не відчував себе настільки щасливо, спокійно та безпечно. Ще зовсім нещодавно увесь його світ нагадував суцільну темряву з якої немає виходу, немає рятунку. Та зараз, зараз він пізнавав ту іншу частину темряви, знайомився з нею наново, тиснув їй руку і шанобливо кланявся. Ця притемнена зала, наповнена таємничими, тривожними мелодіями — зараз вона була найкомфортнішим місцем у світі. Чімін усміхнувся про себе від цієї думки і присунувся трішки ближче до старшого, вкладаючи голову на широке, мʼяке плече. Так само, як цю темну залу зараз заливало світлом його улюбленого мультфільму — його серце наливалось теплом від улюблених губ, що лагідно поцілували верхівку його голови і тільки міцніше стиснули руку юнака у своїй долоні.

☽☽☽

Час пролетів непомітно. На екрані стрімко пролітали титри, жовті лампи на стелі почали підсвічувати оксамитові крісла і довколишні стіни, а попереду чулось якесь вовтуження, голоси і скрип крісел. Чіміну не хотілось вірити, що все закінчилось. Йому хотілось провести тут вічність, хотілось зістаритись та померти в руках коханої людини під милу серцю, ностальгічну мелодію. Але у Юнгі були „трохи“ інші плани на своє та їх спільне життя, а тому голову хлопця турботливо відірвали від свого плеча і допомогли піднятися з теплого, мʼякого крісла, виводячи за руку із зали.

Тут, по той бік дверей, тепер все раптом здавалось якимось сірим і понурим, проте, хлопця вчасно вирвала із цих невтішних думок любляча усмішка, яка вмить нагадала, що поки він поруч із власником цієї усмішки — світ завжди наповнюватимуть кольори і музика.

Та варто їм було всього на кілька хвилин розлучитися і відійти у вбиральню, голову Чіміна знову заполонили різні дурниці і почуття провини — здавалося, на відстані від Юнгі він вʼянув немов квітка без живильних променів сонця.

– Вибач, хьон, – винувато стиснув губи юнак.

– Що? За що ти вибачаєшся? – насторожився Юнгі.

– Ти стільки всього накупив, а я навіть половини не зʼїв…

– Пф, Чімін-а, не лякай мене так, – з полегшенням видихнув старший. – Я купив це не для того, щоб ти просто безтямно забивав свій шлунок, а для того, щоб ти спробував те, чого тобі хотілось і просто насолодився вечором, – Юнгі взяв обидві руки юнака у свої та заглянув йому у очі. – Ти ж насолодився?

Чімін миттєво збадьорився, не в силах протистояти власній усмішці, що підбиралась до куточків його губ варто було Юнгі так ніжно поглянути на нього.

– Так! Це було просто неймовірно! – хлопець не втримався, щасливо кинувшись в обійми старшому і міцно притиснувся до його грудей. – Дякую, хьон!

Юнгі лагідно усміхнувся, радіючи такій щирій реакції хлопця і обійняв його у відповідь, вкладаючи щоку на медові пасма.

– Я радий, – тихо промовив він, – мені також сподобалось, Чіміні, – Юнгі міцніше стиснув хлопця у руках. – І більше ніколи не переймайся щодо таких дурниць. Це навіть добре, що в твоєму шлунку ще залишилось вільне місце.

– Гм? – не зрозумів хлопець. – Добре?

– Мгм, не перебʼєш апетит перед головною стравою.

– Щ-що? – ще більше спантеличився Чімін, відхиляючись узад і заглядаючи у вічі Юнгі.

Проте Юнгі лише загадково усміхнувся і запропонував свою руку, повівши спантеличеного юнака за собою.

– Х-хьон? Куди ми йдемо? Вихід у іншому боці… – дріботів за старшим Чімін, проминаючи поглядом двері до виходу з кінокомплексу, коли його натомість завели у двері ліфту.

Мін швидко натиснув кнопку останнього поверху і повернувся обличчям до хлопця.

– Яке ж побачення без смачної вечері, гм? – легко усміхнувся Юнгі.

– Щ-що? В-вечері? – губи юнака ледь затрусилися, такого розвитку вечора він геть не очікував і подумки вже знаходився на півшляху до гуртожитку і, швидше за все, дуже невдоволеного, покинутого кота.

Але у відповідь хлопець отримав лише чергову порцію прекрасної, таємничої усмішки і підозрілу тишу. За дві хвилини пролунав пронизливий дзиньк і двері ліфту відчинилися, впускаючи всередину приємний прохолодний бриз і привідкриваючи вигляд на вечірню терасу. Чімін витріщив очі перед себе і завмер на місці. Перед ним постала арка обплетена зеленими пагонами і маленькими рожевими трояндами. Трохи попереду виднівся продовгуватий острівець із баром, декорований різдвяними золотими гірляндами. Руку хлопця мʼяко підхопили і, перш ніж дверцята ліфту знову надумали зачинитися, його вивели із тісної кабінки. Десь там, на далекому рівні свідомості, Чімін чув, як Юнгі вітався з персоналом закладу і озвучував своє імʼя, після чого привітна, усміхнена хостес проводила їх до заброньованого столику. Чімін заворожено хапав поглядом кожен клаптик простору, немов рибка, що безпомічно глипала ротом. І тільки коли його гарячу долоню випустили у прохолодне повітря, він на мить прийшов до тями. Юнгі слідував кожному правилу у неписаному кодексі джентльмена, галантно проводячи юнака до крісла і допомагаючи йому із сидінням. Він допоміг йому зняти обʼємну куртку і одразу ж підчепив зі спинки крісла теплу, шерстяну накидку, старанно вкутуючи у неї хлопця. Вже за мить Мін сидів навпроти нього, вклавши обличчя у руки, немов у квітковий горшочок, і вичікувально вглядався у досі шоковані очі юнака.

Продовгуваті обігрівальні лампи за їх спинами мʼяко підсвічували обличчя і зігрівали простір довкола. Їх столик знаходився на самому краю, біля перил тераси, з якої відкривався неймовірний вигляд на вечірнє місто, залите теплими вогнями ліхтарів, холоднуватим сяйвом екранних вивісок та червоними фарами машин. Особливістю цього відкритого кафе були незчисленні кущі з рожевими та червоними трояндами, які розташовувались по периметру всієї тераси та між столиками, таким чином виступаючи ще й природною перегородкою, даючи певне відчуття приватності.

– Замовимо щось? – запропонував Юнгі.

– Х-аа? – ледь витягнув із себе запитальний звук молодший.

Мін лагідно усміхнувся:

– Заглянь в меню і дай знати, чого б ти хотів.

Чімін хотів би скинутися з цієї тераси, чесно кажучи, бо він не впевнений, що його слабке серце було здатне впоратися з усіма тими почуттями, які його зараз переповнювали… Але довелося на мить зібрати залишки свого здорового глузду і сил та потягнутися пальцями до меню.

Зараз його мисленнєвий процес нагадував липку жуйку, яка заторможувала кожну думку і плутала сигнали, що надходили з його живота. Він не знав, хотів він зараз вкласти в рота їжу, чи радше ті привабливі рожеві губи навпроти (проте, було б непогано отримати і те, і інше). Чімін знав свого хьона надто добре, і він чудово розумів, що якщо він сам не тикне пальцем на щось, то це зроблять за нього, а тому, він похапки пробігся очима по меню і обрав перше, що привернуло його сплутану увагу.

– Панкейки на вечерю, гм? Цікавий вибір, – усміхнувся Юнгі, але не став відмовляти хлопця, сьогодні він міг обирати все, що йому хочеться.

– Це не просто панкейки, вони з сиропом шипшини і справжніми зацукрованими трояндами! – миттю заперечив Чімін, оживившись від зауваження старшого.

– Гаразд-гаразд, багато цукру, як скажеш… – не зміг приховати веселої посмішки Юнгі. – Як щодо напоїв?

– Ем… – замислився юнак.

– Відгуки кажуть, у них відмінне біле вино, – запропонував старший, спостерігаючи за нерішучістю юнака.

– Ох, так, звучить чудово, хьон! – засвітився хлопець.

Юнгі вдоволено відклав меню убік та натиснув кнопку виклику персоналу. Вже за хвилину енергійна дівчина записувала у свій блокнот замовлення пари і просила зачекати 15 хвилин на страви, поки невдовзі вона піднесла до їх столику два келихи вина і скляну пляшку звичайної води.

Вони знову залишились наодинці і Чіміна охопила нова хвиля тривожних думок, хлопець зробив один жадібний ковток вина, який на мить обпік його язик, вже згодом залишаючи по собі ніжний виноградно-квітковий присмак.

– Чімін-а, все гаразд? – занепокоївся старший, помітивши зміни у настрої юнака і стрімко зникаюче вино з його келиху.

– А-а, ахха, так, так, все гаразд, хьон, – нервував хлопець, – я просто, просто… Це справді чудово, цей вечір, ти… я ніколи і не мріяв про таке, просто…

– Хей, – покликав тихий, лагідний голос, – хей, Чіміні, все добре, поглянь на мене, – ніжно промовив Юнгі, потягнувшись вперед та накривши руку хлопця своєю. – Скажи хьону, що тебе зараз непокоїть?

Від ніжного дотику і люблячого голосу Чімін трохи розслабився, ледь прикушуючи нижню губу.

– Я-я… коли я сказав, що я хочу побачення, я не думав… не думав, що воно буде ТАКИМ, і…

– Таким? – перепитав старший.

– Таким чудовим, і неймовірним, і казковим, і… – не міг підібрати слів Чімін, викликаючи поблажливу, люблячу усмішку на обличчі Міна. – Я просто… це так багато, і я не хотів тебе змушувати, я…

– Які дурниці, – перебив хлопця Юнгі, – ти не змушував мене нічого робити.

– Ні, але я… я вимагав і… я не думаю, що я заслуго…

– Ти заслуговуєш на увесь світ, Чімін, – різко обірвав молодшого Мін, не бажаючи слухати, як хлопець знову себе знецінює; він був ладен повторювати це стільки, скільки буде потрібно, щоб Чімін справді повірив, що він вартий лише найкращого. – І це найменше, що я можу для тебе зробити. Я хочу, щоб ти був щасливим, хочу бачити твою щиру усмішку, хочу чути твій дзвінкий сміх, хочу бути твоєю опорою, хочу допомагати тобі у всьому, хочу бути поруч. І я більше не хочу бути причиною твоїх сліз. Ніколи. Я тут, Чіміні. Завжди був, є і буду.

Губи юнака затрусились, у горлі пересохло і язик забився десь глибоко у шлунок. Він глипав очима і не наважувався видати і звуку.

– І щоб ти знав, – вирішив додати Юнгі, – я планував запросити тебе на це побачення наступного тижня, та після твоїх слів я просто вирішив змістити його на сьогодні.

– Ох..? – ще більше розширив очі юнак. – Т-ти, ти справді планував це?

– Мгм.

– Чорт, хьон, тепер я відчуваю себе ще більшим ідіотом, – Чімін засоромлено притиснувся чолом до столу, намагаючись злитися з ним у одне ціле.

Мін пирснув повітрям, відпускаючи лагідний смішок і спостерігаючи за розпачем юнака навпроти. Він відірвав свою руку від руки Чіміна і натомість переніс її на медово-каштанові пасма, ніжно погладжуючи його заклопотану всякими дурницями голову.

– Не страшно, Чімін-а, я люблю тебе і таким, – грайливо відповів Мін, пестячи шовкове волосся.

– Щ-що?? – хлопець різко відірвав чоло від стола і натомість вклав на нього своє підборіддя; чорні зіниці розширилися і заблистіли, зазираючи угору на радісне обличчя старшого. – Т-ти, ти сказав… що ти сказав..??

– Мм? – не зрозумів Юнгі. – Аа… так — я люблю тебе.

Преспокійно випалив Мін, немов бажав «Доброго вечора».

– Тц, хьон… – прошипів Чімін, міцно стиснувши губи, і знову буцнувся чолом об деревʼяну поверхню. – Ти просто…

– Що? Це ж очевидно, – одночасно дивувався і забавлявся реакцією юнака Мін.

– Можливо, це очевидно тобі, – бурмотів у стола Чімін, – але мені ти цього не казав раніше… Як я можу знати щось напевне, поки ти цього не озвучиш?

– Хм, це слушно, – врешті згодився з логікою молодшого Юнгі і спустив руку з волосся хлопця до його щоки, легко погладжуючи її великим пальцем і спонукаючи підняти голову.

Чімін слухняно підвів голову догори, піддаючись ласці свого хьона і ледь падаючи щокою у його теплу долоню. Чорні очі навпроти велично височіли над ним, та в них не було ані краплі зверхності чи пихатості — лише безкрайня ласка та тепло.

– Я кохаю тебе, Чіміні. 

Ось так легко чиєсь розбите серце здатне зцілитися. Всього завдяки кільком щирим словам. Особливим словам. Словам, промовленим з такою впевненістю, лагідним, мʼяким голосом, солодким як самий цукор — солодшим за нього. Липкий, плинний сироп, який немов густа патока міцно склеює гострі шматочки серця між собою — і воно знову бʼється — голосно, нестямно, жваво.

Чімін хотів щось відповісти, хотів щось сказати, та його думки стрибали одна поперед одну і змушували його рот лише дурнувато відкриватися та закриватися. А вже наступної миті, поруч з ними почувся тихий тупіт і перед столиком зʼявилась офіціантка із величезним підносом. Чімін відскочив від столу та руки Юнгі, врешті випроставши спину у кріслі. Він чемно вклав руки на коліна і спостерігав, як на столі зʼявляються тарілки із замовленими стравами. Вони подякували дівчині і за столиком знову запанувала тиша. Чімін блукав поглядом по широкій тарілці, не наважуючись радіти чи проявляти будь-які емоції.

– Гм, мушу визнати, виглядає непогано, – раптом сказав Юнгі та грайливо посміхнувся, розглядаючи гірку панкейків на тарілці молодшого, – тепер я навіть трохи заздрю.

Чімін підняв погляд на страву старшого, яка виглядала немов не з цього світу і дразнила ніс своїм апетитним запахом. Юнгі не відмовляв своїй любові до мʼяса і замовив стейк Рібай та гарнір із овочами гриль і печеною картоплею з лимоном і спеціями. Молодший проковтнув слину і скептично поглянув на веселе обличчя Міна.

– Справді, хьон? Хочеш помінятися? – із викликом здійняв брову хлопець та схрестив руки на грудях.

– Я б із радістю, – удавано сумно зітхнув Мін, – та як же я можу відбирати таку поживну, королівську вечерю у свого чарівного хлопця.

– Їж свій стейк, поки він на тарілці, а не на твоїй голові, – фиркнув Чімін і закотив очі.

– Із превеликим задоволенням, – дразливо усміхнувся Юнгі, кидаючи ще один іронічний погляд на панкейки Чіміна.

Чімін тихо цикнув собі під носа і підсунувся ближче до столу, уважно роздивляючись гарно викладені цукрові троянди довкола панкейків. Можливо, лише зовсім трішки, його приваблював той дражливий запах стейку, який зараз так завзято розрізав Юнгі прямо перед його носом, та все ж він не шкодував про своє замовлення, бо панкейки і справді виглядали неймовірно. Товсті, пухкі, ідеально круглої форми, достатньо підрумʼянені, зі шматочком масла на горі, і взагалі немов зійшли з картинки кулінарної книги. А рожеві троянди поруч, залиті крихким карамелізованим цукром і посипані золотистими кулінарними блискітками взагалі видавалися просто вологою мрією будь-якого фуд-блогера. Рука Чіміна потягнулась до білого соусника і піднесла його до носа хлопця, солодкий аромат шипшинового сиропу вмить збадьорив всі смакові рецептори юнака і змусив ті танцювати у нетерпінні. Чімін усміхнувся про себе і обережно схилив соусник у повітрі носиком донизу, щедро поливаючи соковиті панкейки червонуватим сиропом, який апетитно стікав донизу і утворював липку калюжу довкола. Він не стримався і потягнувся до свого телефону, зробивши кілька памʼятних фото цього кулінарного шедевру. Чімін ще раз окинув оком той дурний, спокусливий стейк навпроти і тихо здихнув, взявши до рук ножа з виделкою.

І щойно він зібрався розрізати свою ідеальну гірку панкейків, перед його носом зʼявився щедрий шматок стейку, нанизаний на виделку та легко змочений у червоному соусі. Чімін швидко підвів погляд до Юнгі і завмер на мить із німими знаками питання у очах.

– Скуштуй.

– Щ-що… але це твій, я…

– Чімін-а, – перебив його Юнгі, – давай, скажи «Аа», будь чемним хлопчиком.

Щоки хлопця вмить злилися із кольором липкого шипшинового сиропу, який зараз ліниво розтікався по його тарілці, а очі ледь затремтіли. Низький голос дзвінко відлунював у вухах, а грайлива посмішка навпроти змушувала нервово проковтнути слину. Чімін не міг пручатися ані проханню хьона, ані своєму власному тілу, яке слухняно відкрило рота і затамувало подих. По його губах ковзнув ароматний шматочок стейку і він відкрив рота ще трішки ширше, тепер відчуваючи солоний присмак та важкість на своєму язиці. Його зуби інстинктивно примкнулися, стукаючи по металевій виделці, яка тепер поволі залишала його ротову порожнину, наостанок ковзаючи по губах і залишаючи на них легке відчуття прохолоди. Несміливо, повільно, він почав жувати, щиросердно намагаючись сконцентруватись на смаку, а не на тих важких, темних очах навпроти, які пильно стежили за кожним порухом мʼязів на його обличчі. Хлопець проковтнув старанно пережований стейк і присоромлено відвів погляд.

– Д-дякую, хьон…

– Ще дещо.

– Гм..? – не встиг запитати Чімін, як перед його губами знову зʼявилась виделка, тепер зі шматочком духмяної запеченої картоплі, яка дразнила ніс ароматом лимону та розмарину.

– Аааам, – награно протягнув Мін, натякаючи хлопцеві, що він повинен зробити.

Чімін зиркнув на старшого, вдаючи ображену гуску, яка от-от була готова зашипіти, але щойно Юнгі грайливо здійняв брови і легко усміхнувся — Чімін проковтнув все як чемний хлопчик, яким він і є, не забувши опісля ввічливо подякувати.

– Молодець, – похвалив хлопця Юнгі і повернувся очима до своєї тарілки, як нічого не трапилося.

– Іноді ти буваєш таким жорстоким, хьон… – буркнув Пак, роблячи спраглий ковток вина.

– Правильне слово — щедрим, Чімін-а, – усміхнувся Юнгі, з апетитом закладаючи за обидві щоки свій стейк.

– Мгм… – закотив очі Чімін і врешті взявся за панкейки.

Перший шматочок пухкого тіста хутко полетів до рота і у грудях юнака розлилося тепло — це було просто блаженно. Ніколи до цього він не смакував подібних панкейків і дуже сумнівався, що скуштує ще, адже той перший шматок завжди особливий і найсмачніший. Карамелізовані троянди приємно тріскотіли під ножем і лоскотали цікавість. Смак був незвичним, немов його улюблений трояндовий чай помножений втричі і приправлений щедрою порцією солодких, збитих вершків, бо, як виявилось, ними і були начинені рожеві бутони. Обличчя Чіміна сяяло яскравіше полярної зорі, позаяк цукор швидко розносився по тілу і бадьорив кожен нерв хлопця.

Юнгі із усмішкою спостерігав за таким завзяттям хлопця і не смів тривожити його ейфорійний, блаженний стан. Тарілки і келихи швидко пустіли, натомість настрій і животи повнішали. Мін замовив їм ще по келиху вина і відкинувся на спинку крісла, перевівши погляд на нічне місто, вдумливо розглядаючи потік машин та людей вдалині. Його відволік солодкий трояндовий запах, який раптом опинився поруч із носом. Юнгі повернув голову вперед і побачив перед собою нанизаний на виделку шматочок панкейку, вимочений у сиропі разом із цукровою трояндою; він запитально здійняв брову.

– Аааааамм, – протягнув Чімін, відлунюючи слова старшого, – будь чемним хлопчиком, хьон, відкрий ротика.

Юнгі вдивлявся у зухвалі очі навпроти, які одночасно горіли жагою своєї дрібʼязкової помсти та щирим бажанням поділитися незабутнім, смачним десертом. Мін лукаво посміхнувся, прикусивши нижню губу, а потім здійняв свою руку, схопивши Чіміна за запʼястя руки, що висіла у повітрі та тримала виделку. Він легко нахилив голову вперед, привідкриваючи губи, та повільно увібрав до рота солодкий шматочок, просуваючись губами по виделці вперед трішки більше потрібного. Не відводячи погляду від хлопця та утримуючи його руку на одному місці, він із дзвінким чмоком випустив виделку із рота, немов то був чупа-чупс якийсь, і вдоволено усміхнувся, перш ніж відпустити запʼястя юнака і почати пережовувати солодкий панкейк.

Чімін сидів там, закамʼянівши, немов на нього щойно Медуза Горгона поглянула, не в змозі одразу опустити руку, що так і зависла у повітрі. Але зовсім скоро вона сама почала тремтіти, слабнучи та благаючи хлопця змилуватись, і він хутко повернув виделку на тарілку, врешті безсило скинувши руку на своє стегно.

– Гмм, непогано. Як на мене, трохи засолодко, але не смертельно, – постановив Мін, врешті завершивши своє скрупульозне дегустування.

За мить на їх столі зʼявилося ще по одному келиху вина і зникли пусті тарілки. Вони мовчки відпили зі своїх келихів; щоки Чіміна все ще румʼяніли, відголошуючи нещодавній «панкейковий інцидент», через що юнак нервово переминав пухкі губи між собою, більше не наважуючись на жодні слова, натомість займаючи рот виноградним ферментованим напоєм.

– Не голодний? Хочеш ще чогось? – поцікавився Юнгі, перебиваючи тишу.

Чімін заперечувально захитав головою; його розум поволі знову заполоняли набридливі, шумні думки.

– Чіміні, – лагідно покликав Юнгі, – щось не так?

– А-н, ні, хьон, – одразу ж заперечив молодший, не бажаючи тривожити Міна своїм непостійним настроєм.

– Я ж знаю, що ти знову про щось думаєш, Чімін-а. Ти завжди можеш поділитися зі мною своїми думками, не намагайся постійно впоратись з усім сам.

Насправді, Чіміна багато що непокоїло, багато різних речей… Перед ним і справді лежав ще довгий шлях до „позитивного мислення“, проте, на щастя, Юнгі не стомлювався йому нагадувати, що він більше не був забовʼязаний йти цим шляхом один. Тепер він міг покластися на старшого, міг довірити йому всі свої сумніви та тривоги, так само, як і теплі усмішки та люблячі погляди.

– Я-я… – нерішуче почав Чімін, – я просто такий… такий щасливий, хьон, – сумно усміхнувся юнак. – І разом з тим… разом з тим наляканий… що все це може зникнути будь-якої миті. Або, що все це взагалі лише в моїй уяві… – хлопець похилив голову, очікуючи почути стомлене зітхання старшого.

Але, натомість, він почув лише як Мін встає з-за столу і тягне своє крісло ближче. Чімін здивовано повернув голову на звук і побачив, як старший всівся прямо поруч з ним, беручи його руки в свої та притягуючи їх до губ, залишаючи ніжний, теплий поцілунок на мʼякій шкірі.

– Це тобі також здається вигадкою? – тихо запитав Юнгі, розсипаючи поцілунки по руках хлопця. – Я нікуди не зникну. Я все ще тут, Чіміні. І буду поруч так довго, як тільки ти цього забажаєш.

Юнгі приклав свою щоку до рук хлопця, на мить затихнувши та заплющивши очі, купаючись в теплі та солодкому трояндовому ароматі.

– Мені це також потрібно, – раптом продовжив Юнгі, схвильовано прикушуючи свою губу. – Ти потрібен. Так близько і так довго, як це тільки можливо.

Тихий шепіт звучав так вразливо, так щиро. Він вібрував шкірою і проникав у кістки. Чімін так занурився у власні страхи, що і зовсім забув, що вони можуть виникати не лише у нього. Хлопець обхопив гарячі щоки старшого обидвома долонями і підвів його обличчя догори, зустрічаючи чорні, тремтливі очі своїми теплими карими, рішучими.

– Я кохаю тебе, Юнгі! Більш за все на світі кохаю. Так сильно, що інколи хочеться вилізти з власної шкіри. Ти моє все. Мій цілий світ. Мій дім.

Чорні очі навпроти на мить перестали труситися і завмерли, повільно розпливаючись по білій склері у одну суцільну темну, блискучу пляму. Юнгі потягнувся рукою до щоки хлопця, лагідно погладжуючи його мʼяку скулу та запускаючи пальці у мʼяке волосся поруч з вухом.

– Клянусь, якщо ти мене зараз не поцілуєш, я заберу свої слова назад, – жалібно проскавулів Чімін, не в силах більше терпіти цю напругу, яку, немов навмисне, утримував Юнгі.

– Хіба поцілунок в губи це найважливіше, Пак Чімін? – прошепотів старший, не спускаючи очей із невдоволеного обличчя навпроти.

– Звісно! Якщо це не так, чому ти тоді постійно продовжуєш відкладати його немов якийсь останній десерт у своєму житті? – спалахнув хлопець, врешті даючи волю своєму накопиченому невдоволенню.

– Хм… можливо тому, що ти виглядаєш неймовірно мило, коли не отримуєш те, чого так сильно бажаєш? – провокативно здійняв брову Мін.

– Пфф, і це вся твоя причина? – фиркнув юнак, не вірячи власним вухам. – Ти ж чудово знаєш, що я увесь цей час хотів отримати той довбаний поцілунок.

– Гмм, ти ж знаєш, що ти міг просто його попросити? – відповів Юнгі, відчуваючи, як його обличчя мстиво стискають маленькі сильні рученята.

– Аргхххх, повірити не можу! – гнівно зіхмурився Чімін. – Та хто просить про таке, це ж очевидно…

– Як я можу знати щось напевне, поки ти цього не озвучиш? – повернув Юнгі хлопцеві його ж власні слова.

– Тц, це що, тест якийсь? Ти хотів, щоб я попросив тебе про це? – продовжував дутися Чімін.

– Це не тест, Чімін. Я просто хочу, щоб ти відкрито говорив зі мною, – стримано відповів старший. – Хочу, щоб ти навчився озвучувати свої думки та бажання і не ховався від мене, – Юнгі ніжно погладив великим пальцем щоку хлопця, змушуючи повернути його погляд на себе. – Хочу, щоб в цих стосунках ти почував себе безпечно і навчився довіряти мені та покладатися на мене.

– Оо…

Обличчя Чіміна скривилося у напів болісній гримасі, слова старшого змусили його задуматись і відчути гострий щипок провини — який же він егоїст… Увесь цей час він просто чекав, поки все зроблять за нього, поки прочитають його думки, і злився щоразу, як „магії“ не траплялось. Інколи він геть забував, наскільки його хьон терпеливий, виважений та дорослий. Його дії ніколи не продиктовані злими чи мстивими намірами, і він ніколи б не змусив Чіміна навмисне страждати чи плакати. Увесь цей час він не стомлювався нагадувати йому, що він поруч і Чімін може розмовляти з ним на будь-які теми, і особливо на найважчі. Юнгі лише хотів, щоб він почувався в безпеці, відкрився йому. І він ніколи не тиснув на нього: ані розмовами, ані фізичною близькістю. За увесь цей час, Чіміну навіть на секунду не спадало на думку, що, можливо, у Юнгі також були всі ті бажання та потреби, що і у нього, але він поступився ними, терпеливо чекаючи на Чіміна, поки він сам буде готовий відкритися та поділитися своїми думками, адже саме вони, ще зовсім нещодавно, і привели хлопця у таке гірке, плачевне становище, в результаті штовхаючи його на безрозсудні слова та дії. Чорт, Пак Чімін, ти такий ідіот.

Чімін не помітив, як вздовж його щоки пробігла тиха сльоза і як старший швидко стер її своїм пальцем. Юнгі ніжно поцілував мокру шкіру і обійняв хлопця, вкладаючи його підборіддя на своє плече та лагідно накриваючи великою долонею потилицю хлопця, притискаючи його до себе ще ближче.

– Все гаразд, Чіміні, все гаразд, – тихо шепотів Мін, – я чекатиму стільки, скільки потрібно.

Юнак міцно стиснув губи, намагаючись стримати свої емоції та сльози, що так раптово почали нагромаджуватись у його очах.

– В-вибач, хьон… – тремтяче промовив молодший, – вибач, я такий егоїст… я-я намагатимусь стати краще. Я хочу, хочу ділитися з тобою тим, що мене турбує, просто… чорт, чому це так складно… – Юнгі не перебивав його, не заперечував, лише уважно слухав, лагідно погладжуючи юнака по спині та даючи йому можливість казати все, що прийде у голову. – Я довіряю тобі, я знаю, що ти… ти завжди підтримаєш мене і ніколи не насміхатимешся наді мною, – тіло хлопця ледь здригалось від емоцій, але він намагався зібратися з думками. – Я… мені, мені просто завжди здається, що варто тобі почути все те сміття, яким постійно забита моя голова, то ти відвернешся від мене. Що тобі просто набридне постійно чути про всі мої дурні страхи, сумніви і тривоги. Та разом з тим, я ненавиджу себе за те, що приховую цю жалюгідну частину себе, немов я обманюю тебе, показуючи лише хороше. Але, таким чином, мені здається, що я оберігаю тебе від цієї темної частини. Та, мабуть, і тут я думаю лише про себе і оберігаю лише себе… щоб ти… щоб ти не розчарувався в мені… – більше Чімін не міг себе стримувати і з його очей покотилися соромливі сльози, які мочили плече старшого через білосніжну сорочку. – Я-я, я так люблю тебе, хьон, інколи я не знаю, як мені впоратись з цими почуттями і вони перетворюються у щось жахливе, щось, що змушує мене ненавидіти себе за один лише той факт, що вони у мене є… Бо ти, ти здаєшся таким прекрасним… таким ідеальним, хьон… Мені здається, наче я не достойний навіть дихати одним повітрям з тобою. Мені так страшно, навіть зараз, особливо зараз… розчарувати тебе…

Хлопець різко замовк, власні слова, немов гірка отрута, розʼїдали його серце та мозок, які, як він думав, знайшли свій довгоочікуваний спокій у обіймах коханої людини. Але, як виявилось, жодна інша людина не здатна побороти його власних демонів, які так давно і міцно вкоренилися у його підсвідомості та керували кожним його кроком. Це була його власна боротьба — боротьба за власне серце та прихильність. І він знаходився лише на самому її початку.

Та навіть якщо інша людина і не здатна боротися та виграти цю битву замість нього, вона завжди може знаходитися поруч та підтримувати його на цьому нелегкому шляху. І Юнгі був тією людиною. Людиною, котра бачила у ньому все те прекрасне, чого ще поки не бачив сам Чімін. Людиною, котра щиро кохала його та любила кожну його частинку — гірку чи солодку — кожну. Юнгі ніколи не ділив людей на хороших та поганих, керуючись лише сухими фактами і причинно-наслідковим звʼязком. Зрештою, такою була природа всього у всесвіті — без світла не існує темряви та навпаки. Він ніколи не ідеалізував ані себе, ані інших. Люди не досконалі, ніколи не будуть, але деякі з них здатні настільки опанувати та прийняти свою недосконалість, що непомітно для себе та інших наближаються до того самого недосяжного ідеалу. І Чімін був для Юнгі тією людиною. Людиною повністю свідомою власних демонів, і разом з тим, людиною, котра відчайдушно тягнулась до світла. Він був тією доброю та щирою людиною, люблячою і теплою, красивою та, разом з тим, колючою. Немов троянда, несвідома власної краси, але знайома із жорстокістю довколишнього світу, вона була вимушена захищати свої тонкі пелюстки гострими шипами, не зі зла — а зі страху.

Юнгі міцніше обійняв тендітного юнака у своїх руках, залишивши мʼякий поцілунок на його каштанових пасмах. Він мовчав, даючи хлопцеві змогу прожити всі ті емоції, які він ховав у собі. Понад усе, Юнгі прагнув створити для нього той безпечний, комфортний простір, де він міг би давати волю власним почуттям не даючи їм жодних імен. Не заперечувати їх, не перефарбовувати їх — просто прийняти їх такими, які вони є і знати, що від цього Місяць не звалиться на Землю, що від цього — між ними нічого не зміниться.

Під вухом Юнгі почувся тихий смішок, юнак зробив один глибокий вдих і повільно видихнув, приводячи своє тіло та розум до тями.

– Дякую, хьон… – промовив тремтливий голос, – що не перебивав і не переконував мене у зворотньому… Здається, тепер я розумію, що ти мав на увазі…

– Все добре, мій маленький, я завжди поруч.

– Мгххх, – раптом прошипів юнак, міцно притиснувшись чолом у плече Юнгі.

– Що?

– Сьогодні ти вже перевищив допустиму норму ласкавих імен…

– Гм, невже? Так і знав, що тобі це подобається, мій соромʼязливий трояндовий панкейк.

– Тццц, хьон! – ще більше стиснувся юнак.

– Так, мій янгол?

– Припини!

– Ти впевнений, що це саме те, чого ти хочеш, моя… солодка цукрова хмаринка? – усміхнувся Мін, відчуваючи, як черговий потік гарячого, скомпресованого повітря обпалює його шкіру через сорочку.

– Впевнений!

– Гаразд, як скажеш, – швидко погодився Мін.

– І, хьон…

– Мм?

– Тільки не припиняй назавжди, лише на деякий час, гаразд..? – тихо попросив Чімін, ніяково кусаючи щоку зсередини. – Я, ем, просто вирішив, що варто це уточнити…

– Звісно, Чіміні. Дякую за це важливе уточнення, я ціную це, – тепло усміхнувся Мін, схвально поцілувавши юнака у голову.

Тіло в руках Міна врешті трохи розслабилось, дихання та серцебиття повернулися до норми, емоції вщухли — Чіміну і справді було це потрібно. Ослаблені руки хлопця потягнулися довкола спини старшого і міцно стиснули його, немов намагалися вичавити із нього саму душу. Чімін широко усміхався у широке плече і тіснився якомога ближче, і Юнгі був зовсім не проти тимчасово побути його мʼякою іграшкою (а коли він був проти…).

– Дякую за цей чудовий вечір, хьон, – пошепки промовив хлопець, – я запамʼятаю його на все життя.

– Я також, Чіміні, – лагідно усміхнувся старший, – я радий, що тобі сподобалось.

– Ох, і це місце таке чудове, хочеться залишитись тут назавжди, – мрійливо зітхнув юнак.

– Ну, назавжди, мабуть, не вийде, але ми можемо сидіти тут поки не набридне, або поки нас не виженуть.

– Хах, це були б цікаві спогади, – усміхнувся юнак. – Але, думаю, Кіта нас не пробачить, якщо ми проведемо тут бодай одну лишню хвилину… ох! – раптом запанікував хлопець і відстрибнув з обіймів, перелякано заглядаючи у очі Юнгі. – Хьон, ти ж погодував його перед тим як прийшов забрати мене?!

– Спокійно, Пак Чімін, – поблажливо усміхнувся Мін, – все з ним гаразд. Я попросив Хосока зайти пізніше і додатково нагодувати те пухнасте нещастя.

– Ох, справді?.. – здивовано розширив повіки юнак. – Мабуть, він був не у захваті…

Чімін нервово стиснув губи. Їх відносини з найкращим друга Міна ніколи особливо не складались, та й зазвичай вони майже не пересікались. Здавалось, старший ніколи не горів бажанням спілкуватися з ним. Можливо, це тому, що на відміну від Юнгі, Хосок одразу був здатен бачити його приховану жалюгідну сутність, яка інколи грала з хлопцем у жорстокі ігри, змушуючи його прикидатися кимось іншим, кимось щасливим… Однак, після того випадку на балконі, коли він раптом розплакався на очах у Хосока і той зʼясував, що у Чіміна увесь цей час були почуття до його найкращого друга, напруга між ними трохи спала. Старший, здавалось, навіть був по-своєму радий, що ті двоє врешті поговорили і зізнались у своїх почуттях. Та все ж, Чіміну і досі було ніяково дивитись Хосоку у вічі.

– Не переймайся, його захват, як і настрій, дуже перемінливий, – відповів Юнгі, заспокійливо погладжуючи руку молодшого. – Я знаю, що він насправді обожнює котів, але ніколи у цьому не зізнається. Можу закластися — за нашої відсутності боки Кіти добряче обжамкали і навіть заспівали йому колискову на прощання, – пирснув сміхом Мін, уявляючи собі цю компроментуючу картину, якої його найкращий друг соромився би до кінця життя, якби його раптом застукали за подібним «некрутим» заняттям.

– Ох, ну гаразд… – полегшено видихнув Чімін.

– Хочеш ще чогось поїсти? – запропонував Мін, непокоячись про свого обезсиленого хлопця.

– Хьон, ти хочеш розгодувати мене як Колобка? – здійняв брову Чімін.

– Я хочу, щоб ти добре почувався, Чімін-а, – Юнгі відтягнув щоку хлопця двома пальцями. – Але, знаєш, я не проти, якщо на цих щічках зʼявиться трохи більше жирку.

– Пффф, – фиркнув Чімін, – цьому ніколи не бути! Вони й так достатньо круглі…

– Коли ти так дуєшся, мені хочеться відірвати їх і скласти собі у нагрудну кишеньку.

– Брр, хьон, це супер моторошно… – із жахом поглянув на старшого Чімін.

– Ну-ну, любов моя, я жартую, я не зроблю такого. Принаймні, поки ти живий, – додав Юнгі, змушуючи тіло молодшого інстинктивно відхилитися узад, тікаючи з-під його рук та божевільного погляду.

– Ем, гаразд, Юнгі-хьон, думаю, тобі вже достатньо вина…

– Гмм, шкода… я стаю більш тактильним, коли достатньо випʼю~, – театрально зітхнув Юнгі.

– ОФІЦІАНТ, нам ще вина!!! – блискавично вигукнув Чімін на межі своїх можливостей, змушуючи Юнгі залитися сміхом.

– Ти справді хочеш той поцілунок, гм? – посміхаючись хмикнув Мін.

– І не тільки його… – соромливо відвів погляд хлопець.

– Мгм, я бачу, – Юнгі вдоволено відкинувся на спинку крісла.

Виявилось, навіть через всі ті кущі троянд і цілу терасу, уважна дівчина, яка сьогодні була їх офіціанткою, розчула відчайдушний крик Чіміна і вже за хвилину зʼявилась перед їх шокованими обличчями з круглим підносом та двома келихами вина на ньому. Чімін ніяково вибачився за свою поведінку, на що дівчина лише усміхнулась та відмахнулась рукою, рада бачити щасливу, червоніючу пару перед собою. Щойно радісна дівчина покинула їх столик, молодший соромливо стиснувся у кріслі в калачик: піднявши стопи на широке сидіння, і сховав голову між колін, міцно обвивши ноги руками.

– Вибач, хьон… – тихо простогнав хлопець у свої коліна.

– Та годі тобі, це було весело, – не міг перестати усміхатися Юнгі, – будуть чудові спогади.

– Мхммм… – винувато протягнув хлопець. – Чорт, це ж все мабуть коштує цілий статок! – раптом подумав юнак, ще більше стиснувши свою нещасну голівоньку між колін.

– Не переймайся про це, додаткові витрати враховані у сьогоднішній бюджет.

– Ох-х..? – здивовано підійняв голову Чімін. – Але… звідки ти..?

– Не переймайся, Чімін-а, це не грязні, бандитські гроші. Все зароблено чесною фрілансерською працею. Копірайтерські навички завжди в попиті, – запевнив хлопця Мін, усміхнувшись.

– То… то ось чому ти останнім часом проводив більше часу над «домашніми завданнями»? – осяяло хлопця.

– Нехай це не хвилює твою прекрасну голівоньку, Чімін-а, – ласкаво відповів старший, намагаючись попередити виникнення почуття провини у хлопця, – просто дозволь мені попіклуватися про тебе, гаразд? Я буду дуже вдячний за таку можливість, – Юнгі ніжно поцілував руку юнака.

– Г-гаразд, – зашарівся Чімін.

– Мій слухняний хлопчик, – задоволено усміхнувся Юнгі, змушуючи Чіміна червоніти ще більше.

І, користуючись черговим німим шоковим станом свого хлопця, Мін спритно вклав у його руку келих з вином та підійняв свій, раптом проголошуючи тост:

– Тоді — за цей чудовий вечір, за наше перше побачення, – Юнгі нахилився вперед, залишивши ніжний поцілунок на щоці Чіміна та заглянув йому у вічі, – і за ці чудові щічки!

Мін дзвінко цокнув своїм келихом по келиху молодшого і зробив ковток вина, очікуючи, поки той зробить теж саме. Чімін, і досі шокований кожним словом та дією свого безтурботного і, очевидно, вже добре захмелілого хлопця, насилу притягнув келих до губ та зробив кілька спраглих ковтків, добряче змочуючи горло спиртовою рідиною.

☽☽☽

Ще за годину таких посиденьок, Чіміну стало зрозуміло, що варто закінчувати цей чарівний вечір, інакше його хьон зовсім втратить звʼязок із реальністю. Як виявилось, старший пʼянів значно швидше та ефективніше за нього, і щодо тактильності той також не збрехав, швидше, применшив… Юнгі в такому стані нагадував коалу, що липла до хлопця немов до найсоковитішого евкаліптового дерева на плантації. І не те, щоб Чімін був проти цього, дуже навіть навпаки, в обіймах старшого йому завжди було добре та спокійно, але коли ці обійми ставали настільки тісними та довгими — його мозок стрімко починав відмирати від недостачі кисню.

На щастя, після того як старший ополоснув обличчя холодною водою у вбиральні, він трохи повернувся до тями і навіть зумів стримати себе від чергових нападів ніжності, поки розраховувався за вечерю та викликав таксі. Усміхнена офіціантка побажала їм приємної ночі, не забувши подякувати за щедрі чайові, і провела гостей до ліфту, низько вклонившись на прощання. У тісній кабінці Чімін, очікувано, знову став жертвою напівсонних обіймів старшого. Хлопець із усмішкою прийняв свою нелегку долю та ніжно пестив спину Юнгі однією рукою, поки інша знайшла своє місце на його потилиці, занурившись пальцями у чорне волосся та притиснувши важку, втомлену голову до свого плеча.

Холодне повітря гамірливої вулиці приємно лоскотало шкіру і свідомість, та вже зовсім скоро вони опинились у теплому салоні авто і впали спинами у мʼякі сидіння. Юнгі липнув до тонкого плеча юнака, аж поки мʼязи його шиї зовсім не відмовили і важка голова не повисла у повітрі. Чімін ніжно усміхнувся, милуючись своїм чарівним пʼяним бойфрендом і допоміг йому вкластися на свої коліна. Мін мало не муркотів від задоволення, ластячись щокою до пружних стегон хлопця, обтягнутих у темно-сині джинси. Чімін запустив руку мʼяке вугляне волосся і ніжно масував скальп голови старшого, змушуючи його ще більше розслабитися та втопитися важким тілом у теплі шкіряні сидіння. Рука Юнгі обплела ноги хлопця довкола, немов мʼяку подушку, заповзши довгими пальцями під стегно юнака та насолоджуючись відчуттям тепла і важкості, що придавлювали його руку до сидіння авто. Чімін легко здригнувся, відчуваючи, як по тілу розбігаються солодкі мурахи. Він легко прикусив губу і відвернувся до вікна, намагаючись перемкнути свою увагу на мерехтливі вивіски назовні. Він був впевнений, що зараз міг би отримати від старшого будь що, чого б він тільки забажав, але йому зовсім не хотілось користуватись цим вразливим становищем і плямувати чудові спогади пʼяним поцілунком чи сексом. Зараз йому хотілось лише знаходитись якомога ближче та насолоджуватись тією щирою близькістю, яка панувала між ними увесь вечір…