Крихітка

Минуло два тижні, як відлік до зцілення розбитого серця Чіміна було розпочато, і його терапія в турботливих руках коханої людини та мʼяких лапках Кіти проходила як не можна ефективніше. Чімін ніколи та нізащо не подумав би, що в цьому світі існує хтось, хто любив би обійми більше за нього, проте, таким загребущим і жадібним до обіймів ведмежам раптом виявився його хьон. 

З того часу, як Юнгі дізнався, що його почуття, які він так відчайдушно ховав від себе та всього світу, були взаємними, він більше не бажав відпускати Чіміна від себе ані на хвилину. А тому, щойно їх пари закінчувались і вони знову опинялися у рідних стінах своєї кімнати, молодший одразу ж ставав жертвою нестримних нападів ніжності свого хьона. Великі, теплі руки огортали його тіло немов намагались проковтнути заживо. Мін більше не міг уявити читання товстих монотомників з історії кіномистецтва без мʼякого, теплого тіла поруч, що так приємно давило своєю ледь відчутною вагою у його груди або просто сиділо поруч із ноутбуком та графічним планшетом на колінах, створюючи дизайн якогось чергового плакату чи логотипу. Мін не міг сконцентруватися на жодному слові, не запустивши пальці у каштанові пасма, та, здавалося, втрачав свідомість, якщо ненароком хвилину не вдихав улюблений пʼянкий запах шкіри юнака. 

Що ж до Чіміна, то кохати ідеального хьона на відстані було важко і боляче, проте, кохати його так близько та тісно виявилося просто поза межами всього розумного і реального. Хоч зовнішній вигляд Юнгі часто міг вводити інших в оману, Чімін завжди вважав, що його хьон це найтурботливіша і найтепліша людина у світі. Та він ніколи не уявляв, як це бути єдиним обʼєктом його нестримної любові та всеохоплюючої турботи — це просто блаженно. Чесно кажучи, Чіміну інколи здавалось, що він захлинеться у цих хвилях ніжності та нескінченного обожнювання — та йому гріх на таке жалітися. От на що йому і справді можна жалітися, так це на відсутність солодких, довгих поцілунків. 

Так, ви все вірно розчули, попри всю ніжність та інші приємні аспекти, його хьон виявився ще й жорстоким, дразливим створінням, яке мало сміливість та зухвалість відмовляти губам юнака, щойно ті наближались до нього надто близько. І, правду кажучи, це вже починало зводити Чіміна з розуму. Йому хотілось вити на місяць, як тільки ті заповітні губи знущально оминали його власні та торкались будь якої ділянки на його обличчі, окрім найпухкішої. 

Проте, оскільки Чімін був надто впертим, то все його накопичене невдоволення частіше за все доводилось вислуховувати не Юнгі, а байдужому до бід юнака коту, який лише втомлено закочував свої жовті котячі очиська і потім спокійно продовжував солодко муркотіти уві сні. А от найкращому другу Чіміна — Техьону — на жаль, пощастило менше, адже той не міг просто так ігнорувати скарги друга і залишити його вразливе серце без уваги. Звісно, він радів, що те вразливе серце врешті знайшло взаємність і перестало розпадатись на дрібні шматочки щодня, та він все одно трохи непокоївся про нього. А тому, в голові Чіміна щодня, без упину лунали слова найкращого друга: «Я справді радий за тебе, але тобі не здається дивним, що ви досі не цілувалися? І як щодо побачення? Як довго ви ще плануєте киснути в тих чотирьох стінах?» Тц, от і що йому робити..?! Він просто не зможе сам це запропонувати, він швидше власним язиком вдавиться, перш ніж його боягузлива сутність наважиться на подібні слова… 

Та коли минув ще один дуже довгий тиждень, як Чімін нічого окрім ескімо чмоків у носа та схвальних поцілунків у лоба не отримував — його впертість і боягузтво різко змінилися на злість і рішучість. 

– Побачення!!

Юнгі сидів за столом, мирно розписуючи розлогу рецензію на черговий кінофільм, коли раптом молодший став посеред кімнати, вигукнувши йому в спину.

– Ха..? – обернувся на кріслі Мін зі спантеличеним обличчям.

– Побачення. Я хочу, щоб ти взяв мене на побачення! – впевнено повторив хлопець. 

– Хмм… побачення?

– Так!

– Добре. 

– Ем… добре? І це все?

– Я повинен сказати щось іще?

– Просто…. – запнувся зі спантеличення Чімін. – Просто ми завжди у цій кімнаті… і майже ніколи ніде не зустрічаємось поза її межами. І я подумав… було б непогано піти кудись разом. 

– Як роблять на побаченнях, наприклад? – посміхнувся Юнгі, із цікавістю спостерігаючи за войовничим настроєм юнака.

– Так!

– Окей.

– Пфт, хьон, якщо ти цього не хочеш, тоді не потрібно! – фиркнув Чімін, засмучений пласкою реакцією старшого, та відвернув голову вбік, міцно стиснувши руки в кулаки.

– Підійди.

– Щ-що? – розгубився хлопець, щойно його вух торкнувся суворий, низький голос.

– Підійди сюди, – спокійніше повторив Мін, не відводячи погляду від юнака, обличчя котрого різко змінилося із войовничого і ображеного на легко перелякане і жалісливе.

Чімін нервово проковтнув слину, все його тіло миттю налилось свинцем і спершу не сміло і поворохнутися, в той час як важкий погляд Юнгі тільки більше притискав його до землі. Вся його сутність зараз нікчемно скавчала і прагнула впасти колінами до підлоги, просячи пробачення за свою зухвалість і буквально за будь-що, за будь-який огріх, який на нього вирішать повісити. 

Юнгі нетерпляче підкликав хлопця одним коротким порухом пальців руки, яка розслаблено лежала на поруччі крісла, — і Чімін врешті відмер. Він напружено стиснув губи і ступив обережний крок вперед, докладаючи всіх зусиль, щоб якнайшвидше повернути собі контроль над своїм тілом і випадково не перечепитися за власну ногу. Проте, кожен наступний крок під інтенсивним поглядом Міна здавався важчим за попередній, наче він пробирався крізь сипкий пісок і тільки більше грузнув з кожним порухом. 

Щойно він опинився в 20-ти сантиметрах від Юнгі, його запʼястя обхопила велика, холодна долоня та підтягнула до себе ще ближче. Хлопець раптом опинився між широко розведених ніг Міна, поки його живіт пропалювали очі старшого, мимоволі змушуючи шлунок скручуватися у тугий вузол. Все тіло Чіміна почало легко тремтіти, відлунюючи той раптовий хаотичний землетрус, що зараз панував у його серці. І поки одна рука Юнгі все ще легко стискала запʼястя хлопця, інша потягнулась до його бедра на протилежному боці, підчіпляючи довгими пальцями тонку тканину білої футболки, яка ледь закотилась, коли Чімін різко зіскочив з ліжка, і яка весь цей час наполегливо дражнила уяву Міна, відкриваючи огляд на смагляву шкіру юнака. Юнгі підійняв футболку трішки вище, тягнучи її холодними пальцями вверх по талії Чіміна та змушуючи все його тіло моментально рясно покриватися мурахами. Чімін закляк на місці, обмежуючись лише короткими вдихами та видихами і не сміючи схиляти голову донизу, лише тишком підглядаючи наполоханими очима за діями Юнгі з-під прикритих повік. 

Мін прикусив щоку зсередини, роздумуючи про щось і ластячи поглядом мʼяку, медову шкіру, що все стрімкіше вкривалась мурахами. Він повільно нахилився вперед, спершу обережно торкаючись шкіри кінчиком прохолодного носа, а потім мʼяко прикладаючи губи до виразної бедрової кісточки, завмираючи так на мить, втягуючи носом запах пряної шкіри, а потім ще раз цілуючи, вкотре змушуючи тендітного юнака здригатися від шокових хвиль, що стрімко проносилися вздовж його хребта. Тіло Чіміна потрушувало, його зуби мало не цокали одне об одне у марних спробах заспокоїтись, опанувати себе. З його рота мимоволі вилетів тихий зойк, щойно рука Міна, котра ще донедавна тримала його запʼястя, раптом опинилась на поясі його темно-синіх джинсів і тонкі пальці заповзли під них, ледь відтягуючи цупку тканину донизу та ще більше оголюючи стегнову кісточку. Юнгі ледь привідкрив рота і грайливо надкусив гострий вигин, виманюючи з горла хлопця ще один, тепер голосніший зойк і змушуючи бідолаху вхопитися однією рукою за плече Міна, щоб раптом не завалитися спиною на землю. Старший посміхнувся про себе, задоволений реакцією хлопця, і вирішив винагородити його (..чи покарати..), ніжно провівши кінчиком язика по швидко зникаючих слідах від власних зубів, згладжуючи больові відчуття і свою провину. 

Юнгі провів поглядом по мокрій шкірі і лагідно усміхнувся, врешті спускаючи руку із талії юнака та прикриваючи його тіло футболкою. Він відкинувся спиною у крісло, повернувши свої руки на поручні, та поглянув вгору на Чіміна, що все так само нерухомо стояв між його ніг: обличчя рясно вкрите багрянцем, груди нерівномірно здіймаються від важких ударів серця.

– Гаразд, Пак Чімін, — буде тобі побачення, – тихо, хрипко промовив Юнгі, зухвало відтягуючи один куточок рота догори.

І поки юнак похапки намагався скласти до купи думки, котрі без дозволу, насмішливо розбігались у всіх можливих напрямках, Юнгі легко відʼїхав колесиками крісла назад і знову розвернувся до свого робочого стола, безтурботно вкладаючи руки на клавіатуру ноутбуку та заповнюючи тиху кімнату рівномірним цоканням клавіш. 

На обличчі Чіміна німий шок і мовчазне, безпомічне: «Якого дідька?!» Він губився між бажанням стукнути ту дурну, нахабну голову, потилиця якої зараз так невинно і безжурно проїдала очі Паку своїм спокоєм, і бажанням розплистися по підлозі рідкою, слизькою калюжею під ногами свого безсоромного хьона. 

Однак, його тіло обрало власний шлях, котрий пролягав у повністю протилежному напрямку. Юнак різко розвернувся на пʼятах і понісся до ванної кімнати, відчайдушно намагаючись привести свої почуття та думки до ладу, щедро вмиваючи палаюче обличчя льодяною водою. Йому хотілось закритись в тому тісному квадратному метрі назавжди і більше ніколи не бачити сонячного світла. 

☾☾☾

Проте, пари в університеті ніхто не відміняв. А тому, після попередньо безсонної ночі в безневинних обіймах свого безсердечного хьона, Чіміну довелося докласти великих зусиль і літр кави, щоб випадково не розбити чоло об парту. На щастя, це була пʼятниця, а тому юнаку не довелося страждати надто довго, і вже після третьої пари він швидко вискочив за двері аудиторії, радісно прямуючи у бік виходу з університету.

І варто було прекрасній, стрункій нозі Чіміна ступити за поріг будівлі, як крізь його череп провібрував знайомий хрипкий, оксамитовий голос:

– Хей, крихітко~~. 

Чімін мало не поперхнувся повітрям. Його голова різко повернулась у напрямку голосу і перед його очима постала розслаблена фігура Юнгі, котрий невимушено спирався плечем об стінку поруч: руки в кишенях чорних рваних джинсів; на ногах важкі, темні комбат-черевики затягнуті тугою шнурівкою; обʼємна, вугільно-чорна куртка привідкривала вигляд на помʼяту білосніжну сорочку з розстібнутим коміром, де з шиї звисав металевий кулон на сріблястому ланцюжку. А на десерт, легкий вітерець доносив солодко-терпкий запах чорного шоколаду та сандалового дерева з кардамоновими нотками, улюбленого одеколону старшого, заразом лоскочучи і носа, і серце Чіміна. 

Юнгі по-лисячи всміхався, потішно спостерігаючи за очима молодшого, які водночас розгублено і захоплено сканували його вздовж та поперек.

– Подобається, що бачиш? – посміхнувся Мін.

– Т-ти, – затинався хлопець, – як ти, коли ти… х-хьон..? – втомлено видихнув Чімін, здаючись своїм жалюгідним спробам сформувати будь-яке повноцінне речення.

– Мм, правильна реакція, – знову посміхнувся Юнгі і відштовхнувся плечем від стінки. 

Він розвернувся до широкого підвіконня поруч і підхопив з нього паперовий стаканчик із гарячим напоєм, одразу ж покрокувавши у бік Чіміна.

– Тримай, – простягнув напій Юнгі.

– Щ-що? Що це?.. 

– Любовне зілля~, – усміхнувся Мін, грайливо підіймаючи брову.

Очі Чіміна розширилися у німому шоці, а губи так і застрягли у дивній зигзагоподібній формі у на півшляху до відповіді.

– Чай це, Пак Чімін, розслабся.

– Ох… – вираз обличчя хлопця врешті трохи помʼякшав і він обережно потягнувся рукою до напою, нерішуче переймаючи його з руки старшого. 

Щойно рука Міна звільнилася, він зарився нею всередину глибокої кишені своєї куртки і дістав звідтіль шоколадний батончик у синюватій обгортці.

– Це також тобі, – усміхнувся Юнгі.

– Оо..? – Чімін був схожим на новонароджене дитя, спілкуючись з дорослим світом лише за допомогою коротких звуків та дивакуватих гримас.

– Поїж, тобі знадобляться сили.

– С-сили? Для чого..?

– Для нашого першого офіційного побачення, звісно ж, – лагідно усміхнувся Мін, знову ловлячи на собі шокований погляд. 

– Щ-що, але, хьон, я-я… 

– Чшш, – обірвав хлопця Юнгі, мʼяко прикладаючи вказівний палець до його губ. – Спокійно, моє лякливе зайченя,обіцяю — боляче не буде.

І поки Мін продовжував свої веселі тортури, Чімін молив всесвіт, аби не випаруватись в повітрі прямо тут і зараз, поки його слабке серце невтомно заганяло киплячу кров попід тонку шкіру і кожен напружений мʼяз. Він завмер, мало не випустивши із рук теплий напій та солодкий батончик, лише дурнувато кліпаючи очима. 

– Гаразд, поки достатньо, – врешті постановив Юнгі і приобняв Чіміна за талію. – Ходімо, – кивнув він вперед і повів юнака за собою, легко стискаючи вигин його талії у своїй руці через мʼяку куртку.

Не те, щоб у Чіміна був великий вибір (і не те, щоб він був сильно проти), а тому його мозок тимчасово переключився до базової примітивної праці: змушуючи легені дихати, серце битися, а ноги старанно пересуватися по цій грішній землі. Після, що здавалось, безкінечних пʼяти хвилин мовчання, операційна система Пака врешті розморозилась і почала подавати перші ознаки розумного життя у тій кістяній черепній коробці. Хлопець перевів погляд із повітря перед собою на стаканчик у своїй руці, а потім і на мирне обличчя свого хьона. 

– З поверненням, – одразу ж усміхнувся Мін, помітивши краєм ока підозрілу активність поруч з собою.

– Х-хьон… куди ми… – не встиг договорити хлопець, як його обірвали.

– Пий, поки ще теплий, і не розтопи шоколад у руці, – Юнгі кивнув на предмети в руках молодшого.

– А-а..? – знову розгубився юнак. – Т-так… – він механічно повернув голову перед себе і підніс напій до губ, роблячи обережний ковток. – Ох! Чайна троянда?! – швидко оживився Чімін, розпробувавши на язиці свій улюблений чай, який він востаннє, здається, куштував ще у бабусі, коли приїжджав до неї на літні канікули. – Звідки… звідки ти знаєш?!

Юнгі легко усміхнувся, милуючись чарівною реакцією хлопця.

– Я багато чого про тебе знаю, mi amor~.

– О-ох, – щоки юнака швидко набрали того ж трояндового відтінку, що і його чай, і він соромливо відвів очі, раптом звернувши увагу на батончик в своїй іншій руці, та знову вигукнув. – Milky Way?! Як ти… 

– Ти справді гадав, що за увесь цей час я недостатньо вивчив твої смаки? – здивовано хмикнув Юнгі.

– Просто… п-просто це не щось, що я коли-небудь згадував чи приносив в кімнату… 

– Ох, Пак Чімін, ти просто чарівний… – весело усміхнувся Юнгі. – Ти сильно помиляєшся, якщо гадаєш, що я спостерігав за тобою лише в кордонах нашої кімнати. І ще більше помиляєшся, якщо думаєш, що я б не приклав жодних зусиль, щоб дізнатись про такі елементарні уподобання свого хлопця перед побаченням.

Обличчя Чіміна рясно вкрилося румʼянцем, простягаючись аж до самих кінчиків вух. Йому на мить відібрало мову і подих.

– Т-ти спостерігав за мною? М-ми… я-я… твій хлопець??

Юнгі раптом зупинив їх посеред тротуару і розвернувся всім тілом до молодшого.

– Чімін-а, – скептично здійняв одну брову Юнгі, – скажи, будь ласка, ким ти думаєш ти мені приходився всі ці три тижні?

– Я-я, ем… – геть розгубився Пак, ховаючи очі від прямого погляду Міна. – Ми, ми просто не обговорювали це, і я… не знаю… – зітхнув юнак. – Виходить, ми зустрічаємось, хьон?? По-справжньому??

– Хм, – хмикнув старший і вдумливо стиснув між пальців своє підборіддя. – Ну, мені здавалось, що це доволі очевидно, але якщо ти наполягаєш, я можу стати на одне коліно і урочисто запропонувати зустрічатися.

– Щ-що?? – запанікував хлопець. – Ні-ні, я просто, – нервово усміхнувся він, – я просто, просто… 

Цю раптову хвилю паніки швидко згасили холодні, мʼякі губи на розпаленій щоці юнака і тихий, пронизливий шепіт. Такий солодкий, такий коханий:

– Пак Чімін, чи згоден ти зустрічатися зі мною — три тижні тому, сьогодні і аж поки стихійне лихо або штамп в паспорті про наше одруження не розлучать нас?

Чи ж хіба може просте людське серце винести подібне? Чи ж може хіба язик поворохнутися і наважитись на бодай один жалюгідний звук, котрий, без сумніву, ніколи не буде достатнім, щоб передати всі ті нищівні почуття, які зараз всеціло заволодівали тендітним тілом? Шкіра Чіміна під коханими губами ледь затремтіла, даючи Юнгі знати все те, що йому було потрібно. Він лагідно вклав руку на бедро хлопця, ледь притягуючи його до себе та цілуючи гаряче чоло. 

– З твого дозволу, я прийму твоє мовчання за згоду, – тихо промовив старший, на що зрештою отримав один-єдиний короткий, стверджувальний кивок головою.

Мін лагідно усміхнувся та зробив маленький крок узад, він потягнувся до напою в руках хлопця і обережно витягнув його з ослабленої хватки. Чорні блискучі зіниці Чіміна швидко простежили за діями Юнгі і розширилися, щойно заповітні губи торкнулися білої, пластикової кришечки і зробили жадібний ковток насиченого, багряного напою. Хлопцю було одночасно і смішно, і солодко від такого дитячого жесту і його значення, але це був їх перший поцілунок — непрямий поцілунок. І зараз це не викликало в його грудях нічого окрім всеохоплюючого тепла та любові. 

Юнгі із ніжною усмішкою повернув напій хлопцеві та натомість вихопив з його руки батончик, розгорнувши чорну обгортку і вже за мить повернувши солодке його законному власнику, заохочуючи того врешті відкусити шматочок і миттєво збадьоритися від улюбленого смаку, що тепер мʼяко вкривав поверхню всього його язика. Мін повернув руку на талію молодшого і вони знову рушили з місця, горнучись одне до одного все ближче.

Їх затишна вуличка невдовзі звернула вбік і привела їх до широкої, красивої алеї, прикрашеної кольоровими гірляндами і великими скляними сніжинками. По стовпах червоно-білих ліхтарів стікали краплі блискучого, пластикового шоколаду, а ніжки деревʼяних лавочок уздовж всієї алеї прикрашали червоні ельфійські чобітці із золотими дзвіночками на носиках. Чімін раніше не бував тут у передріздвяний період, а тому зараз розглядав все величезними очима, змушуючи Юнгі робити спільне фото мало не біля кожного стовпа, але не те, щоб старший був цим незадоволений. Мін був ладен втілити будь-яке бажання хлопця, лише тільки щоб той продовжував так щасливо усміхатися. Щоб його очі продовжували так яскраво, щиро сяяти — він зробить все, щоб з них більше ніколи не лилися гіркі, терпкі сльози.