Збірка замальовок "Серпис"

Вода вийшла з берегів і залила сусідні галявини засіяні польовими квітами. Був теплий літній вечір після грозового тижня, нарешті дощі скінчилися і західне небо вкривали рожеві та помаранчеві хмари, мов цукрова вата, що наростає купами на лінії горизонту. Над водою, поміж віддзеркалення вечірнього небосхилу, час від часу височіли ромашки та цикорій. Босі ступні крокували у розливі річки, їх лоскотала трава, що гарно проглядалась повз. Над головою небо жевріло від заходу, а під ногами гладь поверхні віддзеркалювала кожну деталь цієї краси. І ось так, між запаху трав та відчуттям вологи єдине, що видавалося реальним – усвідомлення безкінечного польоту, немов краю між землею і небом ніколи не існувало.

Сон

В дитинстві часто снилася одна і та сама літня ніч. Яскраве багаття неподалік намету, тихе звучання струн під тендітними пальцями дівчини. Хто вона – не відаю, обличчя завжди наче застелено сяйвом туману, хоч і не видно які емоції на ньому, звук її голосу під час співу звучав ніби на вустах трималася лагідна усмішка. І та літня ніч, десь на поляні в горах: серпневе небо осипається зорепадами, неподалік чути дзвін джерела, а легені наповнені наче до самих країв свіжим повітрям. Прекрасний сон, та він марився тільки поки була мала, потім вже ніколи не бачила чарівну сцену. До сьогодні… Легені переповнює запах трав, джерело неподалік від намету відбиває переплетіння грайливих полум’яних стрічок, що танцюють довкола гілок. Нічне небо проливає серпневі зорепади. Згораючи в атмосфері Землі космічне сміття стає каталізатором дитячих бажань. Добрий друг подає акустичну гітару мені в руки.

Так ось воно що, хіба це не був звичайний сон? Посміхаюся думаючи про це і починаю спів. Можливо, це завжди були спогади про майбутнє? А, можливо, життя насправді просто затяжне видіння.

Привид

За пагорбом, початок якого за десяток метрів від старої криниці, була колись кремезна верба. Росла між трав, а далі лиш крутий схил берега вниз до річки. Гілля її спускалися до самої землі, широкий стовбур був нахилений у поклоні до східного сонця. Густа тінь збиралася навіть в самі спекотні дні під тим деревом, і коли хто виходив на пагорб, добре утамувавши спрагу прохолодною водою із криниці, ставав свідком захопливого краєвиду. Місцеві вірили, що загублені душі приходять туди перед самим світанком. Вірили, що як тільки сонце торкалося маківки пагорбу, ті хто втратив напрямок в тіні безкінечної ночі знову ставали на свій довгий шлях, проте відтепер він навіть у пітьмі сяяв росою трав. І та роса мов павутиння до самого горизонту вела їх вже вірним шляхом. Смілива молодь приходила до світанку сподіваючись зустрітися з невідомим привидом та побачити все на власні очі.

Але єдине, що вони бачили – квіти, немов повторюючи чиїсь кроки розквітали від верхівки пагорбу і далі вниз до берегу, а потім через річку поки не зникали за горизонтом.

Благословення Велеса

Місцеві казали, що землі ці були під наглядом самого Велеса. Рідко хто з тутешніх не мав в родині вмілого торговця чи талановитого митця. Якщо таке і траплялося, то в тої родини була гарна здорова худоба і кожен день їх починався з горнятка свіжого молока. Поля край поселення оживали щодня, на них пасли корів та кіз, і часто чути було пастуший спів. Та не тільки багатством одним відомий був бог скотарства. Життя і смерть – сторони однієї монети. Хоч смерть невід’ємно крокувала з богом, адже був він володар підземного царства, люди сприймали це як природній хід речей і дуже шанували свого покровителя, не зважаючи: дав він здоров’я скоту чи забрав життя тих, чий останній час таки настав. Тутешні жителі приходили подякувати будь то новонароджене теля чи прощання з членом родини. Капище Велеса самотньо стояло поодаль від храмів інших богів пантеону. Коли інші увінчані квітами та дарами з плодів, біля статуї цього бога можна ж було знайти чашу крові від забитої нещодавно худоби. Так і жили, не знаючи коли якій бік монети впаде на їх долю, але вдячні за цю гармонію.