Дедлайн

     – Дедлайн, дедлайн, дедлайн, – бурмотів собі під носа Мерфі. 

В кімнаті плавав аромат зів’ялих квітів, що мирно стояли в потертій вазі. Підлога застелена творчим хаосом. Розкидані аркуші, чашка з недопитою кавою в куту кімнати, дві чорних та одна зелена шкарпетка біля ліжка. Навкруги Кая, немов ритуальні свічки, вежами височіли брудні тарілки. 

Грюкнули двері, й з коридору долинув звук кроків. Схоже до нього завітали гості. Не відриваючись від такого манливого екрана ноутбука, хлопець відчув чуже дихання за два метри від нього. 

     – О Локі! – пройшовся поглядом по кімнаті Джи. – Ти хоч їв щось за час створення цього безладу? 

Дискрет акуратно прошмигнув на кухню крізь пастки з неприборканих літаючих пакетів й поставив тяжкі сумки з продуктами. Останній раз Шин був у хлопця тиждень тому. Хоч і минув час, але емпат все одно незмінно сидів на тому ж місці, що й сім діб назад, занурившись в гори документів. 

     – Інспекція? – спитав у закляклого Мерфі парубок, обпершись на одвірок. 

     – Мг, розслідування по справі вбитих візуалів. Треба закінчити звіт до завтрашнього ранку.  

Згорбившись сильніше, інсайдер забарабанив по клавіатурі. Спина боліла нестерпно від сидіння в такому неприродному положенні. Змінивши ноги в позі лотоса, хлопець потягнувся за недопитою кавою. На щастя, він встиг побачити, що в рідині вже спокійно плавала комаха, перш ніж ковтнути. 

Джи часом дивувався, як змінився Кай після закінчення університету. Ніби перед ним зовсім інша людина або, як полюбляв казати сам емпат: «Фрея вселилась». Зосереджений, з цікавістю допомагає Каміллі в справах інсайдерів і лише інколи огризається.  

Гублячись в своїх дедлайнах, Мерфі навіть зробив дублікат ключа від своєї квартири: «Якщо помру від перевтоми, то ти знатимеш». Дискрет був звісно вдячний за таку довіру, але не хотів смерті юнака, тому навідувався щотижня з їжею. Піклуватись про молодшого, здається, вже увійшло в звичку.  

     – Джи, – Кай відставив в бік свій кабінет, що був лише ноутом, – я дуже вдячний тобі.  

     – Хех, та що там, мені не важко, – почухавши потилицю, мовив парубок. 

Чути слова подяки він аж ніяк не звик. Хоч і звучали вони вже частіше і, бувало, навіть з усмішкою.  

Переступивши через ту непарну кількість шкарпеток, емпат підійшов до дверей, де вже стояв ледь почервонілий Шин. З розпушеним хвостиком на маківці, замурзаною футболкою, розтягнутих, але на вигляд таких затишних, штанах. Раптом в дискрета проскакнула думка: 

«Такий милий.» 

Від своїх же думок юнак зашарівся та прикусив губу. Опустивши в підлогу очі, він побачив стопи емпата.  

     – Дякую, – підняв двома пальцями підборіддя інсайдер.  

Наблизившись до рум’яного обличчя, Кай притиснувся своїми губами до інших. Теплий, немов чашка щойно зробленого какао, затишний, як обійми з котом, поцілунок. Вливаючи в цю коротку мить всю ласкавість, щирість та максимум своїх почуттів. 

     – Завжди буду радий тобі допомогти.