Ця кав’ярня точно не могла з’явитися тут за ніч. Ба більше: вони навіть співробітників найняли буквально за кілька годин, детектив Вілер майже впевнена в цьому! Чи неможливо це? Безперечно. Тільки ніхто з місцевих чомусь не вірить в те, що кав’ярня буквально взялася з-під землі і Ненсі це бісить.
Добре, що в Вілер та Голанд є чудовий очільник, який в разі чого обов’язково візьме на себе всі пояснення, навіть якщо Джім Гопер насправді брати на себе нічого не захоче. Мабуть, він зараз єдиний, хто розуміє всю делікатність і складність цієї справи. Розслідувати виникнення кав’ярень – це вам не дівчаток з надздібностями виховувати.
Тільки от виховання – не розслідування, в глухий кут не зайде, хоча теж іноді дратує. Якби Ненсі довелось обрати, що з цього бісить найсильніше: вона, безперечно, вказала б на друге, так як з першим владнати їй завжди вдавалось. Така вже доля старших сестер…
А доля старших колег – суцільні страждання через кляту кав’ярню.
– Та годі тобі киснути, Вілер, – Барбара лагідно штурхає Ненс в плече і та сіпається, ледве не випустив нотатник з рук.
– Який «годі киснути»? – здається, обуренню дівчини немає меж і воно от-от плюсне на Голанд шиплячим кип’ятком чи навіть кислотою, – Тільки уяви – в центрі Гокінса по перше зникає магазинчик з квітами, по друге з’являється кав’ярня і це за одну ніч!
Голанд чує: Ненсі мало не плаче і як ображене дитя звучить. А все тому, що записи в потертому записникові не співпадають з реальністю, представленою на домовленостях і інших паперах з довгими нудними назвами та печатками з різних установ, яких навіть більше, ніж домівок в Гокінсі. Якщо дивитися документально, кав’ярня вже є на цій вулиці років сім, не менше. Хазяїн нічого на прямі запитання не відповідає, тільки головою хитає на будь-які запитання Вілер і папірці підсовує, в яких все магічним чином оформлене як треба. А місцевого баристу марно питати. Молодий «волохатий» парубок-панк в футболці з чортами тільки плечима знизує, мовляв, працюю тут і все, трудові і інші документи оформлені, детективе Вілер. Нічим не допомагає, а потім ще й язика показує та дражниться, от же волохатий і язикатий хвесь!
– Хочеш, ще раз того Едді спитаємо? – Барб гладить по плечу Ненс, мовби заспокоює, і поправляє окуляри, – Може, якийсь інший підхід треба?
– Та ну… Якщо він на прямі запитання не хоче відповідати, то який сенс питати щось приховано? – Ненсі кутається в пальто і здригається від осінньої мряки. А в диявольській кав’ярні, певне, тепло. Ще й на дошці біля дверей привітні написи кольоровою крейдою всередину заманюють.
«Усім чудовим панянкам кава безкоштовна!» – проголошує перший рожевий напис.
«Жартую. Будете як і всі платити, ці кавові зерна за посмішку не купиш» – додається напис дрібніший і майже змитий дощем.
«Не будь таким занудою!».
«Ти чула про таку штуку як капіталізм?».
– Знущаються… Точно знущаються! – Ненсі силується розвернутися на підборах і піти геть, та тільки щось примушує залишитись. Точніше – хтось і цей «хтось» зараз протирає стіл аж біля вікна, – Стій, я не пригадую цю дівчину…
– Хочеш спробувати розпитати її? – Барб озирається і Ненсі поряд вже немає. Почувши звук дзвіночка, Голанд закочує очі.
Повинен же Ватсон ходити скрізь зі своїм Шерлоком? Повинен. От і Барб хвостиком за Ненсі заходить, скептичним поглядом зирить на тістечка за склом. А за стійкою дівчина з невимовно зухвалим обличчям і точно новенька тут: ані Голанд, ані Вілер не пригадують в цій кав’ярні лискучого значка з написом «Робін».
«Тільки НЕ починай когось питати» – хочеться сказати Барбарі, та тільки хіба втримаєш Ненсі? Вона вже з виглядом голодної гієни дивиться своїми очицями на цю Робін і благо, що їх розділяє стійка та прилавок з тістечками, а ще, можливо, детективна честь і етикет пані Вілер.
– Що леді хоче замовити для своєї чудової колеги? – ненав’язливо питає Робін і з байдужим виглядом протирає ганчіркою світло-сіру порцеляну чашки. Ненсі тільки-тільки відкриває рота, як…
– Лате та подвійний еспресо, будь ласка, еспресо без цукру, – замість подруги відповідає Барб і потайки тримає Ненсі за кофту, бо здається, та зараз кинеться на загадкову Робін, вхопить за кофту і буде трясти, доки всю душу не витрухне. «Стоп, а може це та сама Робін, про яку Гопер казав?» – замислюється на секунду Голанд.
– Добре, очікуйте.
Доки та порається з кавовим автоматом, Барб обережно відводить Вілер до столика, накритого в’язаною скатертиною з якогось магазину антикварних товарів. Звичайно, що вона заляпана кавою: не дуже обережна і обачна публика тут з’являється.
– Блін, вже запізно заказ міняти, треба було взяти тобі зелений чай, а не еспресо, – трохи винуватим тоном говорить Голанд і переставляє маленький вазон з пластиковою квіткою подалі від себе, – Для нервової системи надлишок кофеїну – шкідливо…
– Робота в мене шкідлива, ось що! – гримає Ненсі нетерпляче й палко. Помітив в очах Барбари напругу, дівчина мало по лобі себе не ляскає від бентеги, – Вибач, я просто…
– Та нічого страшного, думаю. Сама така ж ходжу, – Барб ніби незацікавлено змахує з чорного твідового пальто неіснуючу порошинку і поправляє окуляри. Ненс знає: та теж напружена, не менше від неї.
– Цей… Дякую, що погодилась зі мною розслідувати це діло, Барб, – мабуть вперше за весь вечір Вілер посміхається і Голанд мало не втрачає мову від такого виняткового (і дуже красивого) явища.
Вони й не помічають, як над ними нависає Робін з тацею і загадковою посмішкою.
– Лате та подвійний еспресо, паняночки, – урочисто і зухвало промовляє вона і присідає поруч. На мовчазне обурення Ненсі Робін непомітно для всього залу відсуває вбік фланелеву сорочку, під якою блищить поліцейський значок, – Сьогодні, біля Гокінс-Пост. Дев’ята.
Ненсі похапцем записує адресу в невеличкий блокнот і замислюється. А якщо і Робін – підстава, просто як ця кав’ярня? Чи не значить це, що вони пропускають ще одну загадку? Може, Робін просто бреше?
– Вона не бреше, – шепоче Барб і робить з задоволеною посмішкою ковток гарячого лате. Вона сумнівалася, але зараз це стає очевидним, як день, – Я не казала цього, але в пані Баклі тут завдання.
– Стоп, «пані Баклі»?! Завдання?! Чому я дізнаюсь про це в останню чергу, Голанд? – обурено шепоче Ненсі і ховає записник.
– Гопер сказав їй не розкриватись, для цього й мовчали. А потім я забігалася і забула тобі сказати, вибач.
– Вибачайся деінде! Перед нами зараз наш цінний кадр, який тут під прикриттям…
– Ви це будете просто посеред кав’ярні обговорювати? – ніби випадково цікавиться Робін. Барб кидає в її бік лукавий погляд.
– Перепрошуємо, пані Баклі.
Від довгої тиради їх обох рятує черговий клієнт: кучерявий хлопчисько, який прийшов за зернятами еспресо для свого наукового проєкту. Робін прямує назад до стійки, втомлено зітхнувши. І чому це Едді вирішив піти на вихідний саме сьогодні? Тепер їй доведеться в сотий раз пояснити хлопцеві, що ці зерна вже обсмажені, вони не зможуть прорости в кавові дерева.
Ненс ж обурено п’є каву. Їй не подобається той факт, що в розслідуванні бере участь ще й Баклі. Не подобається Вілер і те, що навіть Барбара приховала цей факт від неї. Отак і працюй з усілякими там Голанд, знімай квартиру навпіл і займайся своїми розслідуваннями після цього!
А ще їй однозначно не подобається ця смачнюща кава в світло-сірій порцеляновій чашці.
