Перша річниця гріху

Надокучлива молитва тяглася, як сама Вічність. Ще й кардинал ходив проміж рядами монахинь та вдивлявся в вічі кожній, немов намагався схопити якусь необережну богохульницю за каптур довгого плаща або рукав. Останній ряд він якось оминав: мабуть, відчував що підходити до Айлін сьогодні не можна. 

 

Дівчина тим часом потайки дивилася на маленький золотий годинничок, раз у раз поправляючи надокучливе біляве пасмо. Звичайно, їй треба було бути тут, на молитві, але чи можливо було стояти і проговорювати нудний текст, коли її кохана зараз займалася чимось своїм таємничим і вампірським? Ще й з загадковим усміхом вона до цього сказала «побачимось», тільки от де? Сховатися біля Собору Алоїзія не могла: надмірна кількість святої води та часнику попід колонами викликали в неї напад напів-істеричного сміху. З іншого боку лишалися спальні кімнати, де захист теж був, але вже більш дієвим: на величезному мурі завжди стояв караул, озброєний арбалетами зі срібними стрілами. Вираховувати перерви і час на заміну вартових ані Айлін, ані Алоїзія не бралися, та й надійність інших сестер залишалася під величезним питанням. 

 

Залишався останній варіант. І для нього треба було вибратися з надвечірньої служби. 

 

Айлін нетерпляче вп’ялася поглядом в величезний вітраж за спиною кардинала Феліціо, який,на диво, припинив човгати проміж дівчат і застиг на місці. Сонячні промені гралися з кольоровими скельцями, залишали на підлозі, одязі монахинь та на обличчях барвисті плями. Айлін теж хотілося бути на місці небесного світила: стоїш там десь в блакиті серед товариства кудлатих хмар, дивишся байдуже та зверхньо на землю, на втомлених селян… 

 

А ще краще стати на місце місяця і щоночі бачитися з Алой, обмінюватися пестощами та поцілунками попід крилатими дубами.

 

Замріяна Айлін і незчулася, як нарешті пролунав останній рядок молитви, покотився залом і дзвінкою луною осів між лав. Дівчина з полегшенням видихнула і тихесенько, мов маленьке зайченя, побігла до виходу. Аж раптом на плече легла кострубата ручища кардинала. 

 

– Чому знов запізнюєшся на вечірню молитву? – в вицвілих від довгих років життя очах Феліціо виднілася неприхована неприязнь. Айлін нервово всміхнулася. 

– До мене з-знову завітала нечиста ознака, пане кардинал, – відбрехалася дівчина й зігнулася у три погибелі, – Т-треба бігти до спальні, під захист, щоб жоден нечистий вампір не…

– Як так – то добре, але якщо дізнаюсь, що ти мені збрехала…

 

Феліціо відпустив Айлін, згорбився та почовгав геть. Він ніколи не озвучував, що буде в противному випадку. Монахині знали самі: їх відправлять на одвічну каторгу, а за зв’язок з нечистю – просто на багаття посеред ринкової площі. Алоїзія на це тільки сміялася. «Прихисток я тобі дам в разі чого. На аристократів вони не попруть». 

 

Айлін пробіглася мертвим садом за Собором, просковзнула за паркан та нарешті піднялася на пагорб, за яким виднілися мури помешкання монахинь. До воріт чимчикували дівчата і жінки, але вони не сміялися і не жартували, як завжди. Вочевидь, кардинал Феліціо знов дав всім прочухана і монахині боялися зайвий раз зітхнути, аби не розізлити цього деспота. Постояв трохи на місці, Айлін поспішила до дівчат, сховалася в натовпі і пірнула за ворота. Спілкуватися з іншими в неї не було не стільки настрою, скільки бажання, а голова все ще була повна запитань. Як Алоїзія збиралася прийти? Перевтілиться – і все одно дізнаються, в святих місцях будь-яка нечисть як чорна пляма посеред білої скатертини. Може, викраде когось? Ні, не в її стилі…

 

«От же… летюча миша» – обурилася подумки Айлін та піднялася кам’яними сходами нагору, до своєї невеличкої кімнати, – «Що ти задумала?». 

 

Вечірніх приготувань в монахинь було небагато: омити тіло нашвидкуруч холодною водою та вдягтися в нічну сорочку. Зусиллями Феліціо постіль завжди була свіжою та чистою. Айлін влеглася на ліжку, закутуючись в ковдру та повернулася до вікна. Годинничок блимнув в світлі останніх променів сонця й зачаровано дивився, як зникає воно за обрієм. А дівчина тим часом потихеньку почала сопіти…

 

Айлін і не помітила, як заснула. Навколо постав небачений досі інтер’єр: розкішна кімната в темних тонах з різьбляними дубовими меблями. Посеред стояло величезне пухке ліжко, накрите шовковою білизною. В повітрі тхнуло плавленим воском та вином. 

 

– Йой, ти вже тут? – почувся голос позаду і за здивованою Айлін з’явився темний величний силует з двома бокалами в руці. Дівчина розвернулася до раптової «гості», хоча, можливо, господарки цього приміщення? – Якось ти зарано…

– Алоїзія! 

 

Вампіреса усміхнулася, очікуючи на палкі обійми, які зазвичай отримувала від Айлін. Втім, юна пані і не могла подумати, що зараз її, величну аристократку з роду багатіїв-кровопивць, з виразом образи на обличчі штовхнуть в плече. 

 

– Ти могла хоч попередити, що перенесеш мене сюди? – буркотіла дівчина. 

– Я тебе нікуди не переносила, – ображено відповіла Алоїзія і потерла плече, – Ти все ще в своїй вежі, спиш. А це сновимір. 

– Сно-що?

– Сно-ви-мір. Для полювальниці на нечисть ти якась неуважна. 

– Хто б казав, Алой, хто б казав… 

 

Дівчина усміхнулася та присіла на край ліжка. Алоїзія тим часом відкоркувала пляшку вина та розлила по келихах.

 

– Ні-ні-ні, я не питиму! – заперечно похитала білявою головою Айлін та ніяково опустила погляд, – Мені ще цей… на службу зранку. 

– Знаю, але це, як я і казала, сновимір, – Алоїзія присіла поруч і простягла коханій келих, – Він гарний тим, що все, що тут відбудеться – тут і залишиться. Але відчуття, смаки та запахи тут будуть абсолютно реальними. 

– Тобто я не прокинусь п’яною в свинячий дризг?

– Ні звичайно, дурненька. 

– Чудово. 

 

Мелодійний дзенькіт келихів на хвилину рознісся кімнатою та сховався в важких шторах. Айлін повільно сьорбнула вина і примружилася, вочевидь, слідкуючи за відчуттями. На диво, були вони, як і казала Алой, цілком реальними. Всередині розливалося солодке тепло, яке, можливо і не мало зв’язку з температурою довкілля, а все ж радувало Айлін. 

 

– Смачненько, – гегекнула дівчина і відкинулася на м’яке ліжко. 

– Ще б пак, наша родинна справа, – не без гордості відповіла Алоїзія і обережно легла поруч, – Ти ж знаєш, я тебе сюди не просто так запросила. 

– Ти хотіла показати щось цікаве! 

– Не просто «показати», моя люба…

 

Алоїзія перекотилася так, щоб нависнути над Айлін і прибрала з її обличчя пшеничні пасма. Вона бачила, як в волошкових очах поволі загоралася допитливість і як дівчина піднімається на ліктях, аби бути трохи ближчою до вампіреси. Їй не було ніяково, скоріше, тільки цікаво, що ж Алой могла замислити. 

 

– Сьогодні вже наша перша річниця, – гаряче прошепотіла панна прямо на вушко, – І в знак цього я хотіла б розділити з тобою постіль і цю ніч…

– Ти цілий рік чекала, щоб запропонувати мені інтим? – хитро усміхнулася Айлін. Втім, вона швидко «згасла» й змарніла, – В мене ж безшлюб’я…

– В реальному світі може й так, – примружила золотаві очі вже Алоїзія, – Знову-таки, нагадую що в реальності там ти нічого навіть не відчуєш і не втратиш свою «цнотливість», яку так вилизує ваш набожний і противний кардинал. 

– Якщо ти так впевнена, то-о-о… Добре. Тільки що ти будеш робити? 

– А диви-но. 

 

Алоїзія нахилилася до самісіньких пухких губ коханої. Навіть у сновимірі від них віяло звичним для Айлін теплом, життям та фруктовим ароматом вина. В наступну мить вона припала до вуст дівчини, якимось дивом зберігаючи свою лагідність. Та, навпаки, відсторонилася. 

 

– Ти вампіреса чи ти боягузлива срака? – пробурмотіла Айлін. Алой на деякий час завмерла. 

– Не зрозуміла? – перепитала вона. 

– Ну от ніби ти в мене серйозна спадкоємиця роду, аристократка, вампіреса і взагалі ух, а цілуєшся…

– Тобі не подобається?

– Та просто роби те, що роблять вампіри зазвичай, якщо тут можна, – Айлін насупилася, – Я хочу щоб ти мене саме кусала, розумієш?

– Мала збоченка, – зітхнула Алоїзія. 

– Мені, взагалі-то, двадцять три! 

– І що? Мені двісті двадцять три. 

 

Айлін демонстративно всілася на ліжку, складаючи руки на грудях. 

 

– Притягла в місце, де можна робити що завгодно і нічого не робить ух…– сварилася дівчина. 

– І що ти пропонуєш, Лін? – запитала вампіреса.

– Я не знаю… Просто здивуй мене? 

– Якщо вже ви вимагаєте, міледі…

 

І знову вона повернулася до губ Айлін, тільки на цей раз вже більш зголодніло та різко. Дівчина тільки голосно видихнути і встигла, хапаючи руками то повітря, то чорну тканину сорочки Алоїзії. Гострі ікла дряпали губи та язика, розпалюючи Айлін все сильніше. Вона нетерпляче човгалася на місці, відчуваючи, як зростає всередині жар. Вампіреса тим часом навпаки сповільнювалася з диявольською усмішкою на вустах. 

 

– Знущаєшся? – видихнула Айлін й хмуро подивилася на кохану. 

– Це ще не знущання, – знизала плечима Алой і нахилилася до шиї дівчини, – Поки що. 

– А що ж тоді знущанням буде? 

– Побачиш, як не злякаєшся. 

 

Вона награно-покірно зазирнула в очі Айлін та підступно всміхнулася, мацнувши по шиї самим лише кінчиком язика. Та хекнула, раптово осягнувши той факт, що нічна сорочка просто щезла разом з келихами. Кімната огорнула дівчину приємною прохолодою, але її вже було недостатньо, аби вгамувати жар. Алоїзія тим часом то цілувала шию, то кусала її, користуючись можливостями сновиміру на повну. Як і в реальному світі на шкірі розквітали багряні сліди, але існували вони лише тут, в межах цієї кімнати. В Айлін перехоплювало подих дедалі сильніше, аж поки з губ не злетів перший стогін. Гостре вушко вампіреси сіпнулося. 

 

– Гей-гей, що я чую, – лагідно посміхнулася вона.

– Не питай, просто продовжуй, – пробелькотала Айлін, – Будь ласка?

– Сьогодні ти якось винятково ввічлива, леді. Можливо, я подумаю над винагородою для моєї найкращої дівчини, – промуркотіла Алоїзія і знов лизнула Айлін в шию, тільки на цей раз повільніше та гарячіше. Та смикнулася і застогнала трохи дужче, – Мені навіть страшно уявити яка ти будеш галаслива, коли я спущуся ще нижче. 

– Хочеш перевірити? То вперед. 

– Дякую за дозвіл. 

 

Алоїзія обвела язиком ореолу соска та дряпнула чутливу шкіру іклом, немов граючись. Айлін тільки встигла вхопити ротом повітря, як його немов вибило з грудей геть разом з надривним стогоном. Внизу вже було так спекотно та волого, що дівчина чимдуж стискала стегна, аби тільки відчути щось крім палкого бажання. 

 

– А лоскоту ти боїшся? – раптом запитала Алой і вийняла довжелезну пташину пір’їну. Самим кінчиком вона почала гладити шию та груди, приділяючи особливу увагу соскам. Айлін не була впевнена, що зможе відповісти їй на це, натомість замружившись і нервово посміюючись. Мов маленьке кошеня дівчина намагалася вхопити лоскотну річ та хапала руками повітря, не наздоганяючи пір’я, – Гм, значить боїшся. Сумно, тому що я збиралася це перевірити особливим способом.

– Я-яким ще? 

 

Наступну мить Айлін вже жалкувала, що запитала про це. Алоїзія з хитрою і владною посмішкою обводила пір’їною клітор. 

 

– Ц-це вже надто! – дівчина вчепилася в куток подушки і в наступну мить та полетіла прямо в бліде обличчя. Алоїзія здригнулася, але ухилитися не встигла і зараз ображено потирала щоку, – Знущаєшся!

– Рада, що ти це помітила, – саркастичним тоном протягла Алой і жбурнула подушку назад. Айлін тільки встигла схопити м’який куток знову, як раптом тіло як струмом пронизав погляд темно-бурштинових очей, – Достатньо. 

 

Наказ прокотився луною по кімнаті і відгукнувся солодкою судомою десь внизу. Айлін захоплено зітхнула. 

 

– Твої вампірські штучки? 

– Саме так. Продовжимо?

– Якщо ти ще раз торкнешся мене своєю дурнуватою пір’їною я тобі відкушу сраку! – обурено пробуркотіла Айлін та відвернулася.

– Ге-е-ей, це я зазвичай сраки відкушую, – Алой склала руки на грудях та зиркнула на дівчину зверху вниз. Та тільки загадково посміхнулася. 

– З ким поведешся, як то кажуть… 

– А ти через таке не боїшся на головній площі посеред багаття опинитись за єретичні зв’язки з нечистою силою? 

– Мене тоді тут не було б, – знизала плечима Айлін, – Взагалі… може Орден дійсно не таке величне і святе місце, яким його виставляє Феліціо? 

– Ми так і будемо обговорювати те, що можемо обговорити при зустрічі в лісі, чи може займемося справою? – перервала її Алой та вмостилася проміж ніг коханої, – Взагалі так, я рада що ти це осягнула, але чому посеред нашого першого сексу? 

– Та чекай ти, в мене тут озаріння…

 

Алоїзія щось прогарчала і ткнулася обличчям в матрас, аби не бачити задуманий вираз обличчя Айлін. 

 

– Серйо-о-озно, ми можемо зустрітися в лісі зранку або в обід, – буркотіла вона, – Тоді-то я поділюся з тобою усіма думками, які маю з цього приводу. 

– А якщо я про них забуду до того часу? – стурбовано запитала Айлін і якби дівчина підняла очі то побачила б хитрий вираз на її обличчі. Очевидно, що вона знущалася в відповідь, – Треба запам’ятати…

– Добре, запам’ятовуй. А я тим часом піду вип’ю кави з сендвічем, почит… Стоп. Ти знущаєшся! 

– Доброго раночку і вітаю, ви мене розкусили, пані! 

 

Алоїзія не могла довго сердитися на Айлін, яка лагідно сміялася зі зніяковілого її обличчя. 

 

– Нагадай ще раз, чому я в тебе закохалася, – пробурмотіла вона, залишивши укус, а потім і палкий поцілунок на шкірі. Айлін зітхнула. 

– Хто зна, може саме тому, що ми обидві хитрі лисички, коли це треба? 

– О так, ти ще та лисичка… А тепер дійсно, треба припиняти відволікатися. Я не знаю, скільки ще ти будеш спати, а відпускати тебе незадоволеною не хочеться. 

– А, тоді поквапимось?

 

Алой мимоволі усміхнулася. З самої першої їх зустрічі вона й подумати не могла, що ця налякана монахиня з арбалетом просто зараз буде лежати перед нею і стежити хтивим поглядом за кожним рухом. Айлін ледве помітно сіпалася в бік Алоїзії, поки раптом не відчула гарячий язик біля клітора. Дівчина вчепилася в розсипані по плечах руді пасма коханої, притягуючи її ближче до себе. Та немов вхопила німе благання Айлін та наблизилася до лона. Тим часом тонкі бліді пальці почали з натиском масувати клітор то прискорюючись, то навпаки сповільнюючись. Дівчина всіма силами намагалася не човгатися на місці і влягтися, але чи було це можливо, коли проміж складок кружляв язик? Айлін обхопила ногами руду голову, наближаючи Алой ближче, хоча вже просто не було куди. З нею хотілося бути одним цілим, не розлучатися більше ніколи і не думати про дурнувате «богохульство». 

 

Напруга в тілі наростала все дужче, допоки Айлін не затремтіла і не смикнулася востаннє. Оргазм залишив по собі приємну порожнечу та кілька втомлених судом. Дівчина намагалася вгамувати подих і розсіяно дивилася в темну стелю. Алоїзія тим часом піднялась з ліжка. 

 

– То…як тобі? – нерішуче запитала вона, ніби щойно не чула відвертих стогонів. 

– Феліціо мене вб’є! – змахнула руками Айлін і засміялася, мов несамовита, – Слухай, ми повинні це в реальності повторити. 

– А як же твоє безшлюб’я? 

– А про це я не подумала…

– Може, тоді зав’яжеш з Орденом? – запропонувала Алой і накинула на плечі Айлін її нічну сорочку, – Я буду твоєю сюзереницею, ти – моєю васалкою…

– Це за вашими вампірськими звичаями пропозиція шлюбу? – здивовано кліпнула оченятами дівчина. Вампіреса засміялася. 

– Можна сказати і так. За нашими законами ніхто в такому випадку тебе не сміє і пальцем торкнутися, тому що я як твоя сюзерениця буду за тебе відповідати і дбати про безпеку. 

– Звучить… Звучить. 

 

Айлін зітхнула і влаштувалася на плечі Алой. Раптом тишу пронизали дзвони. 

 

– Дідько, вже світанок! – пробелькотіла дівчина і підхопилася з ліжка, – Так, цей… де тут вихід?

– Розплющ очі – там і вихід, – Алоїзія піднялася слідом і поклала руки на плечі Айлін, – Я сумуватиму. 

– Я вже сумую, Алой. 

 

Наостанок дівчина залишила прощальний поцілунок на тонких блідих губах і поволі зникла. Алоїзія ж втомлено відкинулася на подушки. 

 

Айлін ж відчувала, як її трясуть за плечі і буркотіла щось незрозуміле. Ледве розтуливши очі вона побачила над собою сусідку з сусідньої кімнати. Виглядала та чомусь надто стурбовано. 

 

– Бренда? Що сталось… – буркнула дівчина, потираючи очі. 

– Ти всю ніч стогнала уві сні, в тебе все добре? 

 

Айлін зпочатку здалося, що їй почулося. Пізніше вона все ж збагнула: ймовірно вона дійсно уві сні видавала незрозумілі стогони. До того ж, нижня білизна просочилася вологою. 

 

– Та-а-ак, все нормально, тільки це закляття темних сьогодні особливо сильно турбує мене і низ живота просто жахливо болить, – Айлін миттєво скорчилася від удаваного болю, – Передай Феліціо, що я пропущу ранкову і обідню молитви…

– Може, йому сказати? Він тебе відведе до цілющих шатрів.

– Ні-ні-ні, там може бути небезпечно, а ще ти спізнюєшся! 

 

Бренда нарешті вийшла з кімнати, щось бубонячи про себе. Айлін зітхнула і з’їхала стінкою на підлогу. 

 

«Дідько, цей сновимір реалістичніший, ніж я думала» – подумала вона.