Інтерлюдія

Мати з дитинства говорила йому, що сни не сняться просто так. Раз по раз повторювала, що її саму цього навчила Друелла. Це були ті рідкісні моменти, коли Нарциса згадувала свою матір. Хоча іноді і здавалося, що у Мелфоїв існувало неписане правило — без особливої причини родичів зайвий раз не згадувати. 

Драко зазвичай пропускав повз вуха всі ці моралі матері, вважаючи їх порожньою балаканиною. Він втомився доводити, що у снах немає нічого поганого і вони сняться абсолютно всім, але відтоді минули довгі роки.

Життя круто так змінилося. 

Під розкотисті звуки грому Драко прокинувся, відчуваючи, як пульсували скроні. Чи то від нестерпного головного болю, чи то від такого барвистого сновидіння. Навіть розплющивши очі, він продовжував бачити дівочий силует, чув її голос і відчував холод води під ногами.

«Знайди мене… Я зовсім поруч, Драко…»

Голос одночасно такий знайомий і такий далекий. Хотілося якнайшвидше забути, але водночас щось усередині душі тягнулося до цього силуету. Вже яку ніч поспіль Драко біг за нею, долаючи довгі темні коридори. І скільки б разів не падав, усе одно вставав і продовжував переслідувати її. Сон став ненависним, але щовечора Драко лягав спати з надією, що незнайомка знову з’явиться. Це так швидко стало частиною його самого.

«Шукай мене… Біжи за мною… Ти повинен знайти мене»

Усередині нього все чинило опір і кожен м’яз у тілі витягувався напруженою струною. Цей голос завдавав болю на фізичному рівні, але щось усередині відчайдушно боролося за те, щоб сон знову став дійсністю.

— Бляха! — він різко встав на ноги, скидаючи з приліжкової тумби блокнот у потертій шкіряній обкладинці та чарівну паличку.

Біль усередині був сильнішим за самовладання. Драко не обернувся, щоб перевірити дружину, наче вона не була більше важливою. Почув, що Асторія прокинулася, але все одно попрямував до ванної кімнати. Йому треба був простір.

Уперше ця дівчина наснилася йому тиждень тому, коли Асторію терміново викликали у Францію. То була перша ніч за останні три роки, коли Драко засинав сам. Тоді він усю ніч біг за незнайомкою у червоному, але так і не зміг наздогнати. Навіть коли здавалося, що відстані між ними майже не залишилося, дівчина вислизала від нього. Мелфой кликав її у відповідь, просив зупинитися, намагався докричатися і дізнатися, що з нею сталося. На ранок це все здавалося нісенітницею, хоч тіло ломило так сильно, начебто він насправді за кимось біг усю ніч.

Після другої такої ж божевільної ночі це почало здаватися дивним, але третя ніч уже красномовно натякала на те, що щось не так. Це не було звичайним сном. Точно ні.

Вона знову і знову приходила уві сні. На четверту ніч, на п’яту, шосту… Її голос повний благань, зводив з розуму швидше, ніж Круціатус. Цій дівчині не потрібна була чарівна паличка, аби поставити Мелфоя на коліна. Він вже був готовий їй віддати будь-що, розповісти найпотаємніші свої секрети, але вона не цього просила.

«Я поруч… Знайди мене, Драко… Мені тут так холодно, моя душа тут замерзає…»

Драко хотів почути від неї щось ще — він потребував відповідей. Його прості питання перетворилися на благання. Йому необхідно було побачити обличчя незнайомки, дізнатися більше про неї… врятувати її. Драко навіть задумався про те, щоб поговорити про це з Нарцисою. Мати знала про сни більше, ніж звичайний чарівник, але турбувати її все ж не хотілося. Він знав, що будь-яке хвилювання згубне для неї.

Тому зараз Мелфой стояв перед дзеркалом у ванній кімнаті, поки серце шалено калатоло під ребрами. Він зробив глибокий вдих, а потім видихнув у запітніле відображення. Його нервова система нібито заціпеніла і це дуже дратувало. Драко не звик втрачати контроль над ситуацією. Нікому не сподобалося б опинитися в епіцентрі якоїсь бурі, що зароджується, і не знати, як звідти вибратися.

— З тобою все гаразд? — з-за спини почувся схвильований голос Асторії.

— Так, Торі, все нормально.

Вона тільки декілька годин тому повернулася до менору. Вони кохалися, а потім заснули у обіймах одне одного. Чомусь Драко наївно припускав, що з поверненням дружини сни припиняться, нібито їх ніколи й не було, але стало наче гірше — яскравіше, чуттєвіше, важливіше. Ці сни з’явилися з нізвідки, коли Асторія була змушена покинути маєток, але не зникли з її поверненням. Це було так по-дитячому, сподіватися на чудотворне зцілення. А саме хворобою він вважав ці сновидіння.

Від них лихоманило. Ломило тіло. Слабкість поневолювала так швидко, що Драко ледь тримався на ногах.

Він підчепив інфекцію.

— Добре…

Вона б і хотіла щось іще в нього запитати, але не наважилася. Драко відкрив кран із холодною водою, поки всередині прокидалося ще одне почуття — провина. Щось змушувало його зараз уникати погляду Асторії. 

У неї було величезне добре серце, наповнене любов’ю до свого чоловіка. Якби Драко просто зараз прийшов до неї і сказав, що опускає руки, Асторія прийняла б його. Вона завжди його приймала, бо так сміливо і сильно кохала. Торі колись вже вилікувала його, коли сам Мелфой вважав, що помирає. То чому ж зараз було так складно просто подивитися їй у вічі? 

І вони намагалася ділити всі біди на двох, бо були сім’єю. Драко був щасливий, бо знайшов свою людину — знайшов ту, з якою був готовий іти пліч-о-пліч до самого кінця. Або він так думав… Мелфой намагався вгамувати ту суміш почуттів, що розпалила незнайомка зі снів у ньому, а йти до Асторії зовсім не хотілося. 

Уперше за три роки шлюбу Драко припустив думку, що в нього може бути секрет від дружини. І цим секретом стала вона.

Дівчина в червоному.

«Шукай мене, Драко… Знайди…»

Це зводило з розуму. Швидко. Навіть занадто.

Життя пошарпало всіх і Мелфої не стали винятком. Луціуса безжально стратили, Нарциса обрала самітницький спосіб життя, доглядаючи за квітами, а Драко вчився жити з нуля. Він робив усе для того, щоб не тільки здаватися, а й бути нормальним. Навідувався до матері щотижня, одружився і майже звільнився від клейма жалюгідного Смертежера. Став для усіх зразковим спадкоємцем, хоча іноді і відчував на собі недобрі погляди та чув перешіптування за спиною. На те, щоб вибудувати цю крихку рівновагу пішли роки, але ось кришталевий фундамент починав давати перші тріщини.

— Цього не мало статися… — прошепотів він. 

Драко дивився на свої руки, але перед очима продовжували майоріти похмурі фарби. Темні коридори з поодинокими настінними палаючими смолоскипами. Холод старих підземель, куди ніколи не потрапляли сонячні промені. Втікачка в темно-червоній затасканій сукні, яка колись вочевидь була дуже гарною. У таких ходять на важливі заходи, позують для сімейних портретів, а вона опинилася десь під землею, де чомусь пахло квітами. Мелфой ні з чим не міг сплутати цей аромат, бо так часто бував у материнських теплицях.

— Хто ти? — Драко зробив глубокий вдих і заплющив очі, ніби сподівався відразу у темряві побачити незнайомку зі снів. 

Він жадав відповідей. Це було схоже на спрагу і йому терміново треба було зробити ковток води.

У ліжку на нього чекала схвильована Асторія, але Драко нібито навмисно не поспішав до неї. Він бажав, щоб вона заснула до того, як її чоловік знову опиниться з нею під однією ковдрою. Мелфой відчував, як Торі хвилювалася. Напевно знав, що в неї вже з’явилося стільки запитань. Вони одружені три роки, але жодного разу Драко не підскакував посеред ночі й не біг у ванну кімнату, щоб змити з себе нічні жахіття. Але чи було це сновидінням жахіттям? Він і сам не знав відповіді на це запитання.

Ще один вдих. Його легені повільно наповнилися повітрям, але це не дозволяло нормально дихати. Драко давно вже не переживав такого. Йому здавалося, що з подібними відчуттями він розпрощався того самого дня, коли війна закінчилася. Він пам’ятав, як Нарциса тримала його за руку, а він вірив, що більше ніхто й ніколи не змусить його пережити цей первісний жах. Минуло стільки років і тепер Мелфой тремтів перед власними снами.

— Драко? — почувся голос Асторії. 

Вона не ризикнула вдруге заходити у ванну, але мабуть і засинати без нього не хотіла. 

— Іду, Торі. Хвилинку. 

Йому потрібно з кимось поговорити про це раніше, ніж усе завалиться. Не для цього Мелфой геть зі шкіри ліз, щоб власноруч усе зруйнувати. Якщо справа тільки у снах, то він не дозволить якомусь примарному образу роздерти старі рани.