taesmari
12+
Слеш
Драбл
Кав'ярні
Запитуйте дозволу
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Немає схованих позначок
вт, 09/27/2022 - 00:10
ср, 12/07/2022 - 04:28
15 хвилин, 52 секунди
1
Читачі ще не додали роботу у збірки
1
3
Навіґація

кофешоп ау, де чуя спеціально кладе три ложки цукру у каву приставучому студенту, котрий не втрачаючи надії намагається отримати чужий номер. 

дазай ненавидить солодке, але завжди пʼє з застиглою насолодою на обличчі. 

бо, ну, чуя ж приготував.

Дазай ненавидить солодке.

 

Будь то святковий торт на день нарождення, печиво до чаю або напої з сиропом — все це лише викликає у ньому нудоту та бажання скоріше позбутись цього липкого відчуття у всьому тілі.

 

Але саме Дазай зараз сидить у кавʼярні, показушно сьорбаючи, напевно, найсолодшу каву у світі, розвалившись на пригрітому місці коло вікна та плавно ведучи поглядом по хлопцю, що стоїть за деревʼянною стійкою у декількох метрах від нього. Він зайнятий роботою, приймає замовлення, взбиває молоко та гарно декорує внутрішні стінки прозорих стаканів сиропами, задовольняючи примхи відвідувачів.

 

Чуя обожнює свою роботу, любить запах кави, спокійно ставиться до іноді дивних бажань щодо поєднання смаків та абсолютно точно ненавидить одного студента історичного факультету, що міг би вже озолотитись, якби за кожен похід до кавʼярні йому б платили гроші.

 

— Чу-уя, — Осаму тягне лисячу посмішку та кличе хлопця, що тільки-но відніс два капучино та шоколадне тістечко сидячій на мякому дивані парі. — Зможеш повторити?

 

Він потягується, підіймаючи до гори порожню склянку, у якій ще пʼятнадцять хвилин тому була кава.

 

Дазай зʼявляється тут з особливою періодичністью, вливає у себе бадьорячий напій, щось клацає на копьʼютері, іноді занотовуючи щось у планнер, що лежить поруч та несамовито дратує одного наполегливого працівника.

 

Чуя знає, що коли його зміни немає, то місце Дазая у вікна теж вільне. От чорт, навіть не приховує що приходить тільки на кавовара подивитись.

 

— Коли ж тебе вже цукровий діабет за ногу схопить? — Накахара фальшиво посміхаєтся, всім своїм виглядом показуючи, що Осаму саме час звільнити своє місце та зʼїбатись додому. Ну правда, вже пішла певно третя година!

 

Він хапає з чужих рук склянку, поки йому у відповідь лише дарують засмученний котячий погляд, ніби це Чуя взагалі поганий і без причини гонить постійних клієнтів геть.

 

— Ну-ну-ну, — Дазай ставить лікті на стіл та схиляє голову до долоні. — Не злись на мене. Тобі ж навпаки повинні виписати премію за найбільшу кількість продажів. Можеш не дякувати.

 

Осаму завжди такий: нахабний, наполегливий та непробачно гарний. Настільки, що аж бісить. Накахара лише безсоромно цикає, поки очі роблять круговий оберт. Біля його стійки жодного клієнта, тому він дозволяє собі провести поруч з цим столиком трішки більше, ніж коло будь якого іншого.

 

— Всі думають, що я мухлюю, — він пробігає оцінюючим поглядом по чужому обличчу. Синці від малої кількості сну, бліді щоки і червоні, повні тріснувших капілярів, очі. Але боєць все ще сидить, навіть не думає йти відсипатись додому. Чекає кінця Накахарової зміни аби потім цілих чотири! хвилини йти разом до автобусної зупинки. — Бо кому скажеш, що якийсь скаженний тут літрами в себе вливає саме в твою зміну — не повірять.

 

Він прямує до свого робочого місця під тихі обурення, що лунають від столу коло вікна, типу як це так, що без премії, Дазай же тут тільки для цього і сидить. Ага.

 

Народу сьогодні, на диво, мало: пара студентів, що зазвичай базуються у найвіддалешіному кутку, жінка з новороченим ноутбуком, пʼє лате і час від часу сварить когось по телефону за невиконані дедлайни. Протягом дня сюди забігають перехожі, комусь не вистачає бадьорості з ранку, а хтось не знає чим зайнятись на прогулянці. Незмінним є лише один експонат, що мило кліпаючи сонними очима спостергіає як Чуя чаклує над його чашкою.

 

— Ну і що це? — Дазай загадково щулить очі, роздивляючись поставленний перед ним напій. — Скажи відразу якщо підлив туди отруту.

 

— Отрута була у трьох чашках до цієї, а це звичайний чай.

 

Аж не вірится. Що ж це сталось? Сам Накахара Чуя спустився з небес аби подати Дазаю нарешті щось не солодке.

 

— Ти такий милий, Чу-уя! — тягне Осаму, хапаючи стаканчик своїми довгими пальцями. — Даси мені свій номер?

 

Він свого дібʼється.

 

— Йди додому і проспись будь ласка, на тебе вже косо дивляться. Думають, я безхатнього підгодовую.

 

Або ні.

 

— Коли ти закінчуєш? — Дазай ковтає гарячий напій, що приємно гріє горло та смакує мʼятою та медом на кінчику язика. Все таки Накахара піклуєтся, хоч і стоїть з видом «у тебе є три секунди аби звільнити приміщення або я насправді підсиплю тобі отрути».

 

Чуя стомленно видихає, але сенсу тікати немає. Все одно від Дазая йому далеко не втекти.

 

— Десять хвилин, — він хутко розвертаєтся та прямує до свого прихистка за стійкою.

 

Дазай ховає посмішку у чашці чая, поки Накахарове сердце тремтить десь у пʼятах. Напевно більше приховувати свою відверту закоханність у нього не вийде. Все таки Осаму свого добився і вже через десять хвилин буде додавати новий номер до телефонної книги.

Теґи: #Соукоку
    Вподобайка
    16
    Ставлення автора до критики

    Відгуки