Тільки дочекайся

Ньют не пам’ятав, що сталося раніше: він почув голос Мінхо у своїй голові чи вони стали після кожного забігу лабіринтом проводити вечір разом. Тоді юнаки не знали, хто іще з глейдерів володів такими здібностями, та зрештою геть втратили сором і старший доводив блондина до оргазму одними лишень снами. Ніхто нічого не помічав, бо Глейд — се лише великий мурашник, де усі зайняті своїми справами. Особливо це стало відчутно тоді, коли з’явився Томас, який обіцяв їм знайти вихід. Молодший, правда, вже і не так сильно хотів вибратися, як у свої перші дні тут, однак не міг наражати життя свого хлопця на небезпеку, залишаючись в Лабіринті.

Зараз він прийшов теж уві сні, змучений, наляканий, утім, здавалося, сам лише вигляд Ньюта надавав йому сил. Обличчям блондина текли сльози, через що і так нечітку з’яву-проєкцію розмивало ще більше.

— Пробач мені! Пробач, що дозволив їм забрати тебе!

— Агов! — Мінхо рвучко обійняв хлопчину. — Це не твоя провина. До того ж я скоро виберуся звідси, ти тільки дочекайся, обіцяєш?

— Я прийду за тобою, чуєш? Мінхо?! Мінхо! — хлопець прокинувся, порожнім поглядом утупившись на зорі. Точно, вони ж ночували просто неба у дивом вцілілому після пожеж лісі. Сердито загорнувшись у те, що слугувало ковдрою, він повернувся на инший бік, сподіваючись уві сні ще раз побачити коханого.

Томас уже звик до того, що майже щоночі його друг чи то викрикував, чи то стогнав ім’я бігуна. Він лише вчергове неспокійно озирнувся, переконавшись, що решта достатньо міцно спали. Казати Ньюту, що він може привернути до них увагу БЕЗУМу, не хотілося.

Голосу Мінхо блондин більше не чув. Від сього, а також того, що вони досі не звільнили друзів, яких у них забрали, колишній глейдер ставав дратівливим, можливо, навіть занадто різким. Його хлопець завжди казав, що це «справжній Ньют, сильний Ньют», та він не погоджувався. Слабкий, наївний Ньют, що не вмів контролювати свої емоції. Ньют ненавидів себе, особливо таким. Ненавидів за те, що міг не дочекатися.

Коби умів стримуватися, не попхався би без пляну за Томасом і не заразився б. Адже вони думали, що всі глейдери — імуни. Якби гнів було так просто вгамувати, він не влупив би другом по стіні, викрикуючи образи. Хоча, звісно, Ньют мав право злитися: брюнет, що став їм за самопроголошеного лідера, боявся поставити Терезу під удар. Уважав, що життя Мінхо не дорожче за життя зрадниці.

Але ж той мав зрозуміти: між Томасом і дівчиною було те ж, що і в нього з бігуном. Саме тому хлопець сидів на краю даху та вибачався перед другом за перші вияви Спалаху. Напевне, з надією, що Томмі його зрозуміє, Ньют розповів йому про усе. Брюнет обійняв за плечі, палко запевняючи, що вони знайдуть вихід, і хлопчина з найкращими намірами вдавав, що вірив. Якби ліки існували, хіба БЕЗУМ з їхніми ресурсами не знайшли б їх? Глейдер щосили намагався приховати сльози: не можна було здатися слабким, адже він хотів іти за Мінхо разом із Томасом.

Та навряд чи він міг таке допустити. Томмі не міг сказати другові, що його почуття до бігуна лише заважатимуть, це було б надто жорстоко навіть у тих умовах. Тому він здавався на те, що Ньюту варто більше відпочивати, обіцяв, що без товариша вони не повернуться, і залишив хлопця на Бренду, попередивши, аби тримала зброю якомога далі. Коли вони йшли, лідер не міг не помітити в очах блондина сльози.

Коли ж Мінхо ледь не на руках внесли в їхнє укриття, якась частина його хотіла усміхнутися і пожартувати: «Ну тепер ми одне одного варті». Та хлопець мовчки опустився перед Ньютом на коліна, міцно його обійнявши, не відпускаючи аж доти, доки не почув, що вони залишилися наодинці. Навіть у повстанців було почуття такту.

— Пробач, сонце, я тебе не дочекався, — у відповідь бігун накрив губи хлопчини своїми, вимогливо цілуючи.

— Що ти робиш, я ж заражений?! — на мить, коли блондин повалив Мінхо на долівку, здалося, що у нього є шанс вирватися з обіймів, та навіть після полону та втечі старший був сильнішим і нависнув над глейдером.

— А я — імун, дурню, — хлопець здався, дозволяючи коханому вимальовувати візерунки поцілунків на його шиї та ключицях. Видавалося, жар всередині слабшав, коли той був поруч. — Я допоможу, — бігун раптово вколов Ньюту ліки, які, як йому сказали, вже допомогли одній дівчині. Коли він урятувався, то не знав, кому вони знадобляться, думав вилікувати Бренду.

— Усе горить, — молодший вчепився у широкі плечі й Мінхо відчув чужі сльозі на своїй шкірі.

— Я знаю, потерпи, любий, — він пригортав блондина мов найцінніший скарб, силуючись утамувати чужий біль, і чув, як серцебиття хлопця ставало рівнішим та повільнішим.

Голос Ньюта у його голові звучав немов уперше, хоча бігун підозрював, що чує його востаннє, і намагався запам’ятати кожне слово, кожен звук. У свідомості голос хлопчини завжди був трохи нижчим і грубшим, ніж у житті: — Все гаразд, Мінхо. Все гаразд.