В тенета сплівши заклинання,
Слова про викриття й зізнання
В них вклавши, й споконвічний гнів,
Ґортáур темний свій наспів
Над чужаком заніс, мов меч,
І оксамит явився плеч,
І погляд світлий, й тонкий стан,
Що тільки древнім éльдар дан.
І золотавий відблиск сонця,
Уплетений в чуже волосся,
Не таювали бруд й шолом.
І все замовкло враз кругом…
А Фінрод, у обіймах вітру,
На древній мові ельфів світлій
Співав про впертість, віру й волю,
Про опір Злу, Надію, Долю,
Нетлінних сяяння земель,
Пташину в Нарготрóнді трель.
Він, повний світла Валíнору,
Зрівняти міг з землею гори
Одним куплетом. Пісні сила
Все пронизала, і Світила
сповільнили на небі біг.
Мов грім був Саурону сміх.
Цей грізний звук розбив окови,
Ті, що єднали феа з хроа.
І плоть його у ту ж хвилину,
Підвладна магії безмірній,
Змінила тисячу облич:
Вовків, драконів, чорних птиць.
Відлунням криків, скорбним стоном
Лунала Пісня Саурона.
Він все підходив, в’язли тіні,
Схилялись до землі коліна,
Пітьма, мов пінний впала вал,
І ельфів лорд пресвітлий пав.
