У тихому болоті чутно бас-гітару

Сакура — Шікамару це чомусь дуже чітко пам’ятав — якось, мимо його волі дізнавшись, яку музику слухає Шікамару, хитнула головою: “У тихому болоті чорти водяться, а в тебе, Шіко, чорти — ти сам”. І він довго не міг зрозуміти, до чого ця фраза, чому саме після того, як Сакура розгледіла в його плейлисті “понуру альтернативу”, і що вона, взагалі, мала на увазі… Доки не вирішив, що якщо вже так, то йому варто знайти того, хто своїми чортами зміг би потопити його власні.

А на оглушливому концерті серед п’яних тіл такого знайти було що раз чхнути. Особливо коли на цей концерт за тобою поплелися твої ж друзі, які активно намагалися тебе або приструнити, що рідна матуся, або сплавити якому-небудь п’яному напівмузиканту, який безперечно точно знав (і нерозбірливо про це заявляв), що медіатор і плектр — абсолютно один одному ідентичні. З такими Шікамару не те, що водитися б не став, — навіть не глянув би у їхній бік. І це не тому, що він знав, що медіатор і плектр все ж таки не одне й те саме.

Через маловідомість гурту концерт був зовсім, ну зовсім невелелюдним і зібрав щонайбільше півсотні. Тому Шікамару, певно, і згодився піти, хоча навіть в такому ріденькому натовпі почувався незатишно — краще вже дома з котом, ніж з пляшкою під сценою. Хтось із слухачів все ж таки мав думку інакшу. І цей “хтось” в якийсь момент почав здаватися Шікамару настирливою мухою, яку хотілося розчавити.

Він майже не бачив його в темному світлі жаркого клубу, і спочатку навіть подумав, що той усі три метра зростом, доки не зрозумів, що це на плечах у нього була вересклива подружка. А в тому, що це був хлопець, який здуру горланив завчену напам’ять лірику, Шікамару не сумнівався. Лише хлопці могли бути настільки хворими на голову.

От серйозно, невже жоден вихід Шікамару в люди не міг обійтися без подібних супроводжень? Минулорічної весни Наруто потягнув його на виставку сучасного мистецтва, вперто ігноруючи зауваження про те, що сам в ньому анітрохи не розбирався. І все начебто могло пройти прямо пропорційно чудовому — вщерть; і начебто Шікамару навіть сподобалося, якби не одне але: він постійно відчував на собі зацікавлений погляд якогось помішаного. Увесь цей похід потім снився Шікамару в нічних жахіттях.

Влітку того ж року у Сакури відбувся розрив — чи то з хлопцем, чи то нервової системи навпіл, і вона силоміць запхала Шікамару до якогось торговельного центру, який хлопець потім бачив по ночам, чергуючи з минулою виставкою. У Сакури була звичка зарана прокидатися, тому Шікамару почувався, ніби в прострації: блукав, мугикав, ледь не плазував; нарешті мовчки вказував на кофтинки, які приміряла подруга. А під кінець, коли вихід був вже прямо у нього під носом, а за виходом його очікувало (святі боги!) таксі, його хтось збив з ніг. Грубо вибачився й пішов собі далі. І Шікамару чомусь не подумав про те, що повинен був на підйом витратити свої останні сили.

Тож, Шікамару Нара був похований в торговельному центрі минулого року.

Зараз він не був певен, що помер саме тоді, адже, як відомо, неможливо померти двічі, але у цю мить — дуже хотілося. З напоями з’явилися Наруто і Сакура, які погрожували вилити їх один одному на голову, якщо “ти не перестанеш вести себе, як доросла дитина!” і якщо “ти хоча б на день не вгамуєш своє командне его!” Так, їх суперечки безумовно були варті однієї із запасних смертей. Шікамару не сумнівався.

Вони повільно рушили до пустого столика в кутку, Шікамару тримався позаду. Наруто і Сакура впали на м’яку канапку під стіною, як торнадо міг би звалитися з неба прямо на чийсь будинок. Красивий стакан з чимось червоно-білим в руках Сакури погрожував оточуючим розколотися на дрібні шматочки слідом за бокалом пива в руках Наруто. Чомусь здавалося, що їх сварка, що не мала ні початку, ні кінця, повинна була перерости у війну світового масштабу. І так завжди.

Найкращим рішенням Шікамару визнав ідею негайно ліквідуватися з палаючого фронту подій. Однак ледве він зробив крок в протилежний бік, як в спину йому прилетіла одна фраза двома голосами:

— Куди ти зібрався?

Ділили. Вони таки ділили один мозок на двох, а Шікамару чомусь не вірив словам Саске. Доки той ментально не помер і не звалив куди подалі.

Він показово пхнув цигарку між губ і, зітхнувши, розвернувся.

— Потреба.

Два начальника кивнули — знову одночасно — і повернулися до поливання одне одного лайном. План відступу увійшов в силу, і Шікамару одразу ж рушив у бік туалету. Хоча б десь в цьому задушливому місці можна було сховатися.

Розмальована бунтівниками табличка “Палити в туалеті заборонено” нікого не лякала. Шікамару, точніше, не лякала, тому що між кабінками крім нього нікого чомусь не було. Одну-дві затяжки це продовжувалося, доки, задихаючись переспівом маловідомих пісень, до Шікамару не приєднався стовп перегару, хіті й хрипкого голосу під метр вісімдесят. Він наспівував завчені часом рядки, поки мив руки і плескав водою в лице, і Шікамару був вкрай здивований фізіологією його міцних зв’язок, які хоч і зламані, але не здались. А ще відсутністю в сірій голові сірої речовини: дурень помітив Шікамару лиш за кілька хвилин метушні і видав свій подив.

— Юначе, — одразу ж потік він п’яною усмішкою і опустив погляд на руки, які продовжував шкребти (який гидливий), — ви ж, наче, не сліпий — табличку бачите.

Шікамару завжди бавили подібні прийобки і ті, хто ними розкидався. Він показово затягнувся водночас з чужою посмішкою.

— Звідки знаєш?

— Зад шепоче. — Незнайомець обтрусив руки від води і, розтираючи вологу по лікоть, став ближче до Шікамару. У того мізки перевернулися — як же від нього перло спиртним. — Але я готовий зберегти твою таємницю, якщо даси підкурити.

Шікамару оцінюючим поглядом торкнув його смугле лице і про себе відмітив, що ще ніколи в житті не бачив, щоб хлопці за двадцять п’ять носили лінзи такого мерзенного темно-рожевого кольору. Більше йому рот розкривати не хотілося, щоб ненавмисне не стався розмовний бум — а в людей молодих і напідпитку, як відомо, язик вісів у напрямку “пизди — заїбався”. Він мовчки протягнув металеву запальничку і поклав її до гарячих рук. Дим рідний миттю змішався з чужим.

Однак у незнайомця на його компанію плани були, схоже, прямо протилежні планам Шікамару. Він відкрив рот, задирливо видихаючи дим кудлатими кільцями.

— Ну і що про гурт скажеш?

Відповідь сигналила десь з затору. Шікамару спостерігав, як лінзи на чужих очах то зникали, то з’являлися за їдким стовпчастим туманом — і весь цей клятий час не переставали його розглядати. Бігали, що маленькі кольорові комашки, по лицю, по шиї, зачіпали кінчик хвоста-стирчака і затерті вухами сережки. Шікамару показово скривився і відвів погляд, але незнайомця це навіть зацікавило. Який же надокучливий.

— Значить, друзі привели. Зовсім в музиці не їбеш, правда? — Крива посмішка розтягнула м’які на вигляд губи.

Шікамару зітхнув.

— Та ні, просто сьогодні не їх свято. Забули виповнити половину пісень з останнього альбому, тому що здуру прямо перед туром змінили басиста, котрий розуміє на пів хуя більше нашого. Ти, певно, і лиця його збентеженого не бачив. Мамуся не вчила, що багато пити — шкідливо для здоров’я?

Бачив би цей хлопець своє лице, зашарівся би більше нового басиста. До ніг Шікамару впала чужа щелепа, а до лоба піднявся чужий член. Інтерес протилежного боку став відчутним на фізичному рівні.

— А ти, я бачу, майстер інструмента, — замурчав він.

Шікамару одруз ж уявив, який би з цього телепня вийшов кіт. Сивий, з дивними гіпнотичними очима, що сяяли б у темряві; який сцить де прийдеться і постійно заважає жити.

— Просто я не з тих, хто хотів класти, — відрізав Шікамару.

Нитка диму виплила з рота навпроти ледь йому не в лице. І ні, це не був жест хиткої зацікавленості, просто в когось був неопрацьований фетиш на неприступних. Не сказати, що Шікамару себе таким не вважав, звісно ж. У відповідь на незадоволений погляд йому протягнули вологу долоню.

— Хідан, — представився незнайомець.

Шікамару своє ім’я лишив в таємниці. Він підняв вільну руку, але лиш щоб схрестити її з іншою, і погляд Хідана загорівся дужче. Неможливо бути таким дурним і впертим, але новий знайомий Шікамару чудово справлявся.

З декількох хвилин, що його питалися і на що отримували короткі, нічого не варті відповіді, стало зрозуміло: Хідан не просто добре справлявся з роллю дурного і впертого. Він був амбасадором цієї справи, а спиртне, яке перемішалося з кров’ю, лише розганяло по організму його дар задавати десять питань в секунду і помітно підпалювало сраку Шікамару — здавалося, під кінець цієї огидно захопливої розмови він полетить до друзів подібно ракеті.

Але напрям повернув в інший бік, коли Шікамару видихнув дим в шию навпроти, а рука Хідана лягла на стіну біля його голови. Виходу тепер не було. Єдиний варіант — чорний хід.

Шікамару підняв погляд з гарячої шиї на гарячі очі. Все навколо раптом стало нестерпно спекотним, і якщо це не Шікамару запхнув собі цигарку у вухо, то, він навіть не знав, принцип зумовленості перестав діяти? В клубі почалася пожежа? Хідан опустив уважний погляд на його губи. А, так справа була в цьому?

За секунду до з телефона Шікамару залунала мелодія — “Gimme More”.

Думками Сакура вже була на Місяці. Одна. Без скафандра.

Він неохоче дістав телефон, коли Хідан прибрав руку, і глянув повідомлення під пропущеним викликом: “Ми ЙДЕМО”. Ми — це, схоже, вона і Шікамару, тому що з Наруто сперечатися було важко, а за мінімальними підрахунками дівчина робила це вже хвилин сорок.

— Мені потрібно йти.

Шікамару зітхнув, прокашлявся, ніби першокласник після ніякової зустрічі з директором, і поспішив викинути недопалок у бачок біля виходу, але прямо там, прямо перед порталом в інший — голосний і напитий — вимір його зупинили. Шікамару ще ніколи так не радів чиїйсь дурості і впертості.

— Здається, ти дещо забув. — Хідан підняв залізну запальничку Шікамару, клацнув нею і посміхнувся, як остання сволота.

Ось воно — рятувальне коло. Той чорний хід, план евакуації. Запальничку Шікамару забрав повільно, більш, ніж було потрібно, підійшовши якомога ближче. Він зустрівся своїми очима з чужими вдоволеними.

— Ти, здається, теж.

Шікамару подався вперед. Лиш коли поцілував Хідана, він зрозумів, як сильно йому цього хотілося. Губи що на вигляд, що на дотик були м’якими. М’якими і допитливими. Довелося на якусь секунду відхилитися, аби оцінити ситуацію, але Шікамару одразу ж притисли до стіни. Його цілували глибоко, широко, так, що вилиці судомило від солоду — ледь встигав відповідати. Велика долоня пірнула в штани і стисла сідницю Шікамару, потягнула на себе. Погляд, що той човник в шторм, топився в запаху: міцний алкогольний “Американо”, цигарки з ментолом і харизма, про яку тільки мріяти. Котячий язик, вилизуючий шию, самому хотілося облизати.

Ледве Шікамару потягнувся вниз, за своєю порцією ласощів, до застібки на чужих штанях, Хідан зупинив його поцілунком і потягнув до відкритої кабінки.

От на що Шікамару точно не сподівався цим вечором, так це на разовий перепих або щось в цьому грішному дусі. На чергову чвару друзів — так, на зіпсований настрій — безумовно, на хуйовий концерт — чомусь він цього навіть очікував. Не очікував лише, що до нього хтось приклеїться, як жуйка до волосся. Дуже смачна жуйка.

Хідан працював повільно, але рішуче: мацав долонями то тут, то там, щипав і стискав шкіру до синців, наче сподівався на повторну зустріч. У Шікамару такої сили духу не було, і він кількома різкими рухами розстібнув їх джинси, хапаючи хаотичні поцілунки губами, стукаючи зубами об зуби і стискаючи залитий багряним язик. Шікамару підпер голову Хідана колючим хвостом і прицілився на їх притиснуті рукою члени, але плюнув все рівно криво, розтираючи слину пальцями. В потилицю йому з посмішкою щось мугикнули про хвою; Шікамару згадав, що ночував у Наруто і користувався його шампунем. А потім, коли він, нарощуючи темп, почав рухати вологою долонею, Хідан взяв його лице в руки і їх губи знайшлися в парадоксальній розлуці кількох сантиметрів, прийшли хвилини блаженства.

І загубилося все — навіть Наруто.

В голові насвистував вітер, і навіть зусилля на кшталт “не кінчити раніше потрібного”, які платівкою засіли в черепку, розповзлися там хто куди. Рухи Шікамару були швидкими, він сам не знав, від чого; ніби йому хотілося розчинитися чи то в оргазмі, чи то в самому Хідані і всій його нахабності сп’яніння. О, так, Шікамару сп’янів. За сьогодні спиртного навіть кінчиком язика не торкнувся, можна повірити? Хідан відривався, щось шепотів і шипів про те, як же йому гаряче, який же Шікамару охуєнний, і в якийсь момент ляпнув, що, була б можливість, він би дозволив нагнути його прямо тут.

Шікамару спіймав свою ж здивовану посмішку.

— Так ти знизу?

— Віриш — ні, — Хідан провів язиком по чужій щелепі, і її скрутило від напруги, — для тебе хоч посередині.

В цей момент Шікамару збагнув, що люди можуть кінчати від одних лише слів. Він розкрив рот, затримуючи дихання, сховав лице в гарячій шиї Хідана, і його брови болісно надломилися. Ще кілька рухів і пара секунд стали хорошим підґрунтям для думки, що звалитися прямо тут і зараз було б просто чудесно.

Лобом Шікамару відчував, як Хідан ковтав, глибоко дихав, піднявши голову до стелі. І знову всміхався — щоб зрозуміти, коли цей котоподібний видавлював з себе посмішку, фізичного контакту не треба було. Шікамару відступив і помітив, як сильно вони забруднилися в спермі.

— Бля…

— Бувало й гірше.

Шікамару кинув погляд на задоволене лице Хідана, який облизав зуби кінчиком язика і широко посміхнувся. Хотілося запитати: гірше в плані фізичному чи естетичному, але сміливості не знайшлося. Він дістав старі серветки з тримача туалетного паперу і витерся. Не хотілося світитися перед Сакурою з мокрою плямо, інакше почнуть сипатися питання. Ця дівчина була настільки обридливо допитливою у тому, щоб пхати свій ніс куди не треба, що не згидувала би заглянути Шікамару в штани. Насправді, досвід міг би розповісти краще.

Хідан забрав протягнуту серветку, обдарував Шікамару зацікавленим поглядом: те, як той заправив член у білизну, брязнув змійкою, дістав напівпорожню пачку цигарок. Весь його вигляд з тріском кричав про бажання отримати більше, цей блядський хтивий погляд, — вирвати очі в мерзенних лінзах і покласти до кишені.

З характерним звуком з’явився вогник, зім’яті серветки полетіли в брудний туалет. Пальці Хідана торкнулися чужих, коли він витягував запропоновану цигарку. М’яко минаючи п’яну какофонію, що лунала з-за дверей, зробивши затяжку, разом з димом Шікамару запитав:

— Є плани на завтра?

Хідан гмикнув. Ні. Звісно ж, ні.