По той бік дверей жінка, старша від середнього віку, дивилась у вікно, сидячи на підлозі, зі спокійним обличчям, але з очами, в яких читалась ледь помітна туга та хвилювання. Її довге кудряве руде волосся виглядало сплутаним, в деяких місцях торчали зелені листочки, а деінде навіть й надламані маленькі сухі гілочки. Колись чистий одяг (біла сорочка та широкі картаті штані), зараз був притрушений пилом та місцями виднілись плями від бруду.
Підходячи, низькорослик двічі постукав, від чого обличчя жінки викривила лють, моментально перекриваючі минулі емоції.
- А бодай тебе чорти вхопили, хто?! Я ж казала до мене зараз не лізти!
- Вибачте, бос, до вас відвідувач прийшов, дуже наполягав на терміновості, знайо… - не встиг договорити чоловік, як його перебили.
- Ти, гімно нероздушене, який ще в сраку відвідувач?! Виженіть його геть, невже не зрозуміло?!
Підлеглий хотів щось сказати, але відчув як рука, вдвічі більша за власну, опустилась на його плече, відсовуючи в сторону.
- Вибачте, за вторгнення, але справа невідкладна. Це стосовно вашого прийомного сина, Монкі Д Луффі, в мене є декілька питань - промовив слідчий, відчиняючи двері та заходячи до кімнати.
Керлі Дадан не очікувала цих слів, їй було важко втримати холоднокровність та стриманість: «Хто ви такий? Та що саме вам потрібно від цього хлопчини?»
- Я старший слідчий з кримінального відділу. Монкі Д Луффі виступає в якості свідка по справі, на сьогоднішній день вважається зниклим. Була надана інформація, що останній раз його бачили 4 дні тому поблизу цього селища, коли він зійшов з потяга. Мене цікавить, що було далі і де він на даний момент.
- Так, він був тут, розшукував свого брата. Я так зрозуміла, вони зв’язатись не можуть один з одним, - промовила жінка, переводячи погляд на вікно.
- Де він перебуває зараз? - після хвилинної паузи додавши. - Переховування свідків не те, що варто вам робити, в додаток до інших ваших кримінальних порушень - промовив Смокер з крижаним поглядом.
- Ха? Який ще кримінал?! Ми звичайні мирні жителі! - вигукнула Дадан, округлюючи очі та привстаючи з місця.
- Мирні жителі, не ходять озброєні, є дозвіл на зберігання зброї?
Керлі Дадан вже стояла навпроти поліцейського та дивилась йому у вічі на рівні власних: „Де докази?“ - вигукнула вона з викликом.
Не промовляючи ні слова, Смокер спрямував свій погляд на низькорослого чоловіка: „Цього достатньо? Випереджаючи ваші питання, так, це холодна зброя, наявна виражена гарда, довжина клинка більше 90 мм, це помітно й неозброєним оком, якщо маєте бажання, можемо й товщину виміряти. До того ж, поки йшли, побачив багато цікавого, вогнепальне, яке лежить де не попадя, коробки з незрозуміло чим, які лежать по всьому будинку“ - промовив слідчий, повертаючи голову до жінки.
Дадан була неприємно здивована, розуміючи, що у всьому винні її пришелепкуваті підлеглі, але як для людини, якій погрожують ув’язненням, вона залишалась незворушною. «Це дивна реакція, невже її хтось покриває з верхівки? - пронислось в думках поліцейського. - По поверненню, потрібно буде доручити Ташигі з цим розібратись, нехай нариє інформацію».
- Поки закриємо цю тему, на даний момент мене цікавить інформація про місце знаходження Монкі Д Луффі.
Після цієї фрази у жінки геть зіпсувався настрій: „Поняття не маю, і мене це геть не хвилює. Йдіть куди хочете і шукайте де хочете, а до мене не лізьте!“
- Слухайте, шановна, якщо продовжите пручатись, то я викличу наряд поліції, і припишу вам перешкоджання слідству, переховування свідка, а хто там знає, може, й викрадення людини, і це я не згадував про вашу кримінальну діяльність.
Бачачи, що Дадан майже дійшла до межі виклику поліцейського на двобій, чоловік у тюрбані, вимовив поспішаючи: „Ні, ні, ні! Бос тут н-ні до чого! Ми й самі пошуки ведемо вже 4 дні як, після того як Луффі пропустив прийом їжі, чого він НІКОЛИ не робить“.
- Чому ви не звернулись до поліції для пошуків зниклого?
- З якого біса нам це робити?! Не малий тюхтій й сам розбереться! - крикнула Дадан, кидаючи вбивчий погляд на підручного, від чого той зблід.
«Частково я вже зрозумів, чому не звернулись, але якщо їх дійсно покриває хтось з верхівки, чи був сенс так хвилюватись?»
- Тоді дайте відповіді на мої запитання: де останній раз його бачили, чи було щось дивне в поведінці, говорив про якісь наміри або плани?
- Приїхав зранку, вперше за тривалий час, без попередження, поводився як зазвичай, веселий та жвавий, з’їв м’ясо, БАГАТО м’яса, а потім… Я не пам’ятаю, що було далі, - промовив чоловік, чухаючи чоло.
- Потім він пішов на галявину, погрітись на сонці та подрімати, - тихо промовила Керлі Дадан, схрестивши руки та відходячи до вікна.
- О, так! Це й був останній раз як ми його бачили.
- Ви йому телефонували?
- Так, але він поза мережею.
- Дякую за свідчення, тепер покажіть мені шлях до тієї галявини.
***
Смокер не скоро, а можливо, й ніколи не дізнається, що насправді в більшості з тих коробок, лежали дитячі іграшки присвячені мореплавству та фоторамки зі знімками в них. На більшості з яких були зображені троє дітей, один хлопчик в брилі та широкою яскравою усмішкою, інший з темним волоссям й ластовинням, а третій - блондин з синім циліндричним капелюхом та щербатою посмішкою, і всі з арматурами (куди тільки дорослі дивляться?). А що в інших коробках, то - секрет)