Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Замальовка створена під натхненням мелодії, яку нам прислали і попросили написати, що ми про неї думаємо. Слухала лише першу половину або четвертину. Абзаци поокремо відповідають різним настроям із мелодії, але чітких меж немає. Якщо пощастить, прочитаєте абзац саме тоді, коли треба.
Квапились по імлистих вулицях, освітлених тільки палаючими ніби свічка ліхтарями, жовтогарячим світлом відтіняючи блакить тіней, карети, запряжені одним або двома кіньми. Кучери, одягнені в темні обноски, розмахували батогом, підганяючи гривастих. Вони везли поспішайок. Безустанно. Від ранку до ночі кидали гроші поспішайки часу заради. Мета всього через квартал, але їм таксі!
Падав сніг. Легесенькими пластівцями. Насупилась заметіль. Сніг все ще неспішно падав, коли грайлива хуртовина стала хлистати холодним віником міщан. Йшли вони, кожен у своєму темпі, по вузеньких вуличках. Дороги були всі вимощені з каменю. Будинки – також з каменю. Високі, дво- або триповерхові, житлові будинки, стояли в ряд і впритул один до іншого. Лише квартальні лінії руйнували їх згуртованість.
Зсередини освітлені, горіли вікна. В одному такому вікні сиділа, на вулицю задумливо дивлячись, ніжна голубонька. Плаття її було з легкої синюватої тканини, обшите рюшами і бантами, а на бліді плечики спадали золотії кучері. Думками пропала голубонька так сильно, що не відчувала холоду від скла віконного.
І раптом! Там, на вузькій темній вулиці! Темний силует, на стан його схожий. Схопилася лілейна голубонька, помчала вниз до дверей вхідних. Навстіж їх відкрила і навіть не здригнулася від морозного реву. Порожньо… Як і на серце стало. Фантазія з реальністю барилася. Закрила голубонька двері, відвернулася, і болем у грудях кольнуло, з трепетом очі повелися до гучного годинника. Зозуля ще не скоро закує. Але милий ось-ось прийде.
Незабаром… Передчуваючи, легкою повітряною ходою в танець перейшла. Закрутилася голубонька від коридору до вітальні. І згодом впала на софу, прикрашену різьбленою хвилястою спинкою і підлокітниками, а світле дерево було оббите м’якими вставками.
В іншому палаючому вікні з кімнати в кімнату переходив ставний кіт. Невинні очі виблискували м’якою міддю з боку в бік. Ніби птах злетів, стрибнув він на стіл і спокійно, наче не він пакостник, хвостом скинув статуетку та підсвічник. Зробив гидоту і на душі гарно. Неспішно зістрибнув з іншого боку столу і сів під ним. Його приховала довга скатертина.
Прибігла на шум покоївка і з жахом почала сваритись. Поки здогадлива жінка шукала кота, той уже вислизнув в іншу кімнату.
Далі по вулицях, поглинених синявою світліше неба нічного, розпалилася бійка. Двоє міцних чоловіків вчепилися, не вирішивши спору звичайнісінькими словами. Сперечалися вони хто кого штовхнув і хто винен.
Акомпонувала їм дівчина з сусіднього будиночку. Ненавмисно. Грала вона сильну, буркітливу мелодію, одного з класиків вивчаючи. Тренувалася вже котру годину. Хутчіш крилець метелика порхали тонкі її пальці. Несвідомо підігравала вона завірюсі й різним вуличним інцидентам. І ось нарешті, дівчина палка, як гривою, так і серцем, перевернула лист нотного зошита, і полилася ніжна гармонія… Так, саме так, гармонія. Ніби бриніла не мелодія якась, а справжнісінька гармонія. У контраст натурі піаністки. Однак, грала вона лепсько, ніби научалася тої з малих років. І тепер дівчина досягла віку заміжжя. Тому все частіше замикалася в кімнаті з роялем, ховаючись від нотацій матінки. Музика їй була миліше любови.
Трохи далі, через квартал, за ще одним палаючим віконцем, затишно влаштувалися в кріслах біля каміна чоловік з дружиною. Вона перегортала сторінки товстої книги, він — пив бурштиновий напій однією рукою, іншою тримав газету і раз у раз поправляв малі круглі окуляри. Тут, пишна і струнка де потрібно, жінка затнула між сторінок висушену квітку нарциса, поклала книгу на кавовий столик і, м’яко похитуючи ніби хвилі пливуть стегнами, ступила до другого крісла. І любовно присіла на чоловічі коліна. Він, поправивши окуляри, обійняв дружину за талію. Вона забрала келих з палючим напоєм і надпила. Після кокетливо посміхнулася, підморгнула, і теплий вечір біля каміна затишно продовжувався у незворушливій атмосфері.
Тим часом сніг продовжував падати, нестись між вулиць скаженіло. Небо все темніло і темніло, зірки зникли з виду під силою міських ліхтарів. Люди то зникали, то з’являлися в блакиті тіней.