Хей, Локі!

— Повтори ще раз, Золотоволоско, — руки Старка спочивають на грудях, і він свердлить Одінсона невдоволеним поглядом.

— Лазерний різак, Локес, — трикстер не дивлячись передає інструмент. Останнім часом Тоні майже нічого не робить вручну, але він і не помічає, як починає перезбирати наплічний відсік Марка XLIII. — Джарвісе, котра година?

Тоні прокидається серед ночі від шуму.

— Джарвіс? — хрипко питає він.

— Містер Лафейсон.

Прокидається Тоні від того, що чиєсь волосся лоскоче ніс. Від волосся ніжно пахне хвоєю, малиною й ще чимось, Старк вдихає, намагаючись розібрати. Мабуть, такий запах у холоду. Але холод, напевно, не пахне.

Локі сповіщає, що сині камені геть не сапфіри, як вказано в гемологічній експертизі, а сльози Йормунґанда. Ба більше, артефакт раніше належав царю Лафею.

— Камера там, — повідомляє Старк, отримуючи зведення через комунікатор від Джарвіса.

— Бачу, — Локі по черзі торкається плеча Тоні та Нат.

Боковим зором Тоні помічає, що Лорелей прямує геть, не бажаючи брати участь у колотнечі з вогнепальним — очевидно, зловити шалену кулю, не входить до її планів. Та й нехай, з нею вони розберуться пізніше.

— Де мій брат? — Запитує Тор.

— Мені звідки знати? — відповідає Тоні, зосереджено копаючись у великій металевій (звісно, тимчасово) купі брухту. — Браслет — це все, що він залишив. Ну знаєш, ніякої прощальної записки, — знизує він плечима, — абощо.

Локі кілька разів безглуздо кліпає. Не те щоби він здивований, ні. Він, блять, збентежений, його рот роззявлений, а кутики губ смикаються. Лафейсон морщиться, мотаючи головою. Нахиляється, придивляючись, але картинка змінюватися не поспішає.