***

Сонце ласкаво світить. Весна видалася надзвичайно холодною, але ось, нарешті, дерева розцвіли, у повітрі розлився ніжний аромат дитинства.

Усе стало повертатися до мирної течії.

***

Тімоті почувається незручно. Сьогодні чудовий день, щоб підійти до Сатіги та посміхнутися їй. А потім подарувати букет жовтих тюльпанів, адже тюльпани її улюблені квіти, а жовтий - це колір сонця, колір Сатіги.

***

Сатіга боязка, скромна. Вона сором’язливо показує ікла на милі компліменти Тімоті.

- Дякую, Тіммі, вони пахнуть просто чудово.

Вампір кумедно червоніє.

***

- Саті, ти… підеш, можливо, ну, раптом… Раптом ти захочеш, тобто, просто раптово в тебе виникне бажання, це, піти зі мною, ну…

- Тіммі, ти такий смішний, коли сильно хвилюєшся. Звичайно я прогуляюся з тобою після занять.

***

Маленькі пташки співають свої маленькі щасливі пісні.

Голова Сатіги лежить на колінах Тімоті. Вампір читає в голос книжку під тінню гілок, що дбайливо прикривають від палючого сонця.

***

= Що це, Саті?

= Браслет.

- Дружби?

- Кохання, Тіммі, кохання.

- … Я знову червоний як помідор? Не с-смійся, ну Саті!

***

Закоханість розквітає в кохання з кожною пелюсткою. Теплий вітерець пестить шерсть. Очі юнака блищать захопленням. 

Ночі стають по-літньому теплими.

***

Сатіга розчісує своє світле волосся, після повного місяця воно все жахливо сплуталося. Тімоті нерішуче заводить:

- Хочеш, наступного разу я… можу допомогти… з ковтунами на загривку?

Сатіга весело фиркає.

- Тоді мені потрібна допомога не тільки з загривком, милий.

***

- Саті. Тобі не обов’язково…

- Припини, Тіммі, я теж хочу привнести від себе хорошу дозу романтики.

Вампір щасливо посміхається, поправляючи на голові яскраво-фіолетовий вінок.

***

Сонце сідає, перевертень і вампір не поспішаючи прогулюються від будинку до універу, від універу до парку. Поруч ростуть ліси, шумить річка і простягаються луки. Нічим не биті, безпечні, мирні й тихі.

***

Сатіга сильно здригається.

- Що таке, люба?

- Це ж… це був літак?

- Ох, Саті… Пасажирський. Не тремти, все добре.

Тімоті заривається обличчям у світлі кучері.

***

Вампір нестримно позіхає, привертаючи цим увагу Сатіги.

- Важка ніч?

- Ага. Хто придумав такий екзаменаційний час?

Перевертень сміється.

***

- Коли закінчимо навчання, то де будемо жити?

- Не знаю, Саті. Мені здавалося, тобі… спокійніше тут.

- Це вірно, милий, але вгніздуватися ми завжди встигнемо.

Вампір закашлюється.

***

- Ти будеш зі мною?

- Буду.

***

Сатіга оглядає руку, що стає звичайною.

- Не хочу знову кидати дім.

- Ти його більше не кинеш, - запевняє Тімоті.

- Тіммі, воно ще живе, - перевертень заплющує очі, - вони ще живі. Вбивають, мучать і сміються. Усі мають згоріти.

- Вони вже горять.

***

Тімоті задумливо гортає книжку.

- Теорія брехні, Тіммі?

- Атож.

- Скільки можна її перечитувати, це ж з глузду з’їхати можна!

- Рівно двадцять четвертий раз, люба.

***

- Гадаю, нам варто влаштувати пікнік.

- Тіммі, це буде шостий за день!

- Мало пікніків не буває!

***

Сатіга знизує плечима, Тімоті стискає книгу.

- Ця ніч… була досить кривавою.

- Полювання на те й полювання…

***

Перевертень обіцяюче облизується, від чого вампір схвильовано ковтає.

- Саті, цей торт на завтра!..

- Встигнемо зробити ще один!