У день весілля Герміони Ґрейнджер, Пенсі була збентежена. Її серце розбилося. Вона так ревнувала, що відчувала смак жовчі в роті.
Герміона була її, лише її. І точно не Рональда-чорти-б-його-побрали-Візлі.
Весілля проходило в милому маленькому садку біля моря. Днина була сонячна, хоча прибережний вітер смикав сукні та капелюхи. У небі величезні хмари котилися по блакитно-білому й пінистому, як океанські хвилі, просторі.
На Паркінсон була бузкова шовкова сукня з ніжними квітами, вшитими блискучою ниткою в поділ. Її сяюче чорне волосся було забране з обличчя. Дівчина вкладала волосся з думкою про секс. Вона не змогла б ласувати піхвою, коли пасма лізуть в обличчя.
Гості товклися під тремтячими деревами. Вони пили шипуче шампанське з елегантних маленьких флейт. Пенсі відчула спрагу й відчайдушно потребувала кайфу, але поки що не могла вгамуватися. У неї була місія.
— Не знаєш, де Герміона? – кинула вона в бік страшенно дратівої Луни Лавґуд.
Блондинка усміхнулася й вказала через траву на маленький бубудиночок.
— Вона там, усе ще готується. Хоча й нервує. І трохи нещасна. Я звинувачую крихітних морських німф. Вони в повітрі, знаєш таких? І вони завдають шкоди і—
Дівчина пішла геть.
Усередині котедж був побілений і химерний, з милими зручними меблями. У зоні відпочинку було забагато Візлі.
— Де наречена? – запитала Пенсі. – Я хотіла б із нею поговорити.
Найстарша Візлі, страшенна карга, відповіла:
— Вона в кімнаті, коридором останні двері ліворуч. Просто попереджаю: вона трохи сама не своя. Мабуть, потрібна хороша бесіда з дівчиною, щоб підняти їй настрій.
Паркінсон закотила очі й пішла коридором. Останнє, чого їй хотілося від Герміони, то це дівочої бесіди.
Пенсі без стуку ввірвалася в кімнату. Герміона видихнула й обернулася. У весільній сукні вона виглядала неймовірно прекрасною. Вбрання було виготовлене з шифону та тюлю, мало елегантний V-подібний виріз і короткі рукава з мереживною обробкою.
– Ой, – вигукнула Ґрейнджер, розширивши наповнені сліз очі.
– Ну привіт, – Паркінсон зачинила ногою двері й кинулася на неї.
Герміона спинилася напроти дзеркала.
– Що ти тут робиш?
— Ти не можеш вийти за Рона, — сказала Пенсі.
З очей нещасної скотилися свіжі сльози.
— Але я люблю його.
— Що, справді? Чи ти просто намагаєшся забути мене?
— Ти завжди була надто самозадоволеною, Паркінсон, – гмикнула Ґрейнджер.
— Ти знаєш, що це правда.
Пенсі перетнула простір між ними. Обидві були на підборах, але Герміона все одно була на кілька дюймів вищою. Паркінсон дотягнулася й поцілувала її.
Ґрейнджер видихнула в рот:
— Ми не можемо, — прошепотіла, не відриваючись.
Герміона пахла неймовірно, як солодка ваніль і пишний жасмин. А губи були такими м’якими під губами Паркінсон.
— Я замкну двері, — пробурмотіла Пенсі, її рука крадькома сягнула під білу сукню. Пальці почали пестити піхву через мереживні трусики. — Я поставлю сто бар’єрів. Жоден із тих ідіотів не знатиме…
— Я не можу зрадити Рона, — сказала Ґрейнджер. — Це день нашого весілля.
— Не можеш? — дівчина спустилася на коліна й задерла весь шифон і тюль сукні. Тоді розкрила рота до трусиків Герміони, відчуваючи її смак крізь тканину.
Ґрейнджер сховала руки у волосся партнерки.
— Боже мій.
Паркінсон доторкнулася до неї й визначила контури губ, волого обвівши їх язиком. Герміона аж тремтіла.
— Віддайся мені, — прошепотіла Пенсі.
— Я не можу, не можу…
Дівчина спустила трусики, і Ґрейнджер вийшла з них. Її піхва була свіжо змащена; усе було підготовлено.
Паркінсон провела язиком між губами, відчуваючи гарячу есенцію збудження.
— Ця свіжа піхва для твого чоловіка, але зараз тут я…
— О, Боже.
Заплющивши очі, Пенсі знову й знову лизала Герміоні, щоразу глибше. Відчувався ледь помітний смак мила.
Потім прийшла черга роздутого клітора. Він був таким рожевим. Паркінсон обхопила його губами й смоктала.
— Пенсі, — прошепотіла Герміона, штовхаючись у її рот, намагаючись осідлати.
— Я хочу, щоб ти пішла зі мною, — сказала слизеринка, просунувши в неї два пальці. Усередині було гаряче й тісно, і Ґрейнджер так жадібно стискалася. Спостерігаючи за її обличчям, Паркінсон швидко трахнула її, згорнувшись калачиком. — Ти мене чуєш? Я хочу, щоб ти пішла.
— Так, так, — промовила Герміона, тремтячи всім тілом. Вони псували її весільну сукню.
— Ходімо, — наказала дівчина. — Зараз.
Крикнувши, Ґрейнджер відкинула голову на дзеркало. Вона міцно стиснула пальці Пенсі, не даючи ворухнутися.
«Мерліне, як я закохана в неї», — подумала Паркінсон, спостерігаючи за кульмінацією.
Герміона повільно спустилася й розслабилася настільки, що можна було вже витягнути пальці.
Пенсі випросталася й глибоко поцілувала її.
— Ти завжди будеш моєю, — прошепотіла вона. Тоді витерла свої липкі пальці об весільну сукню.
Хтось постукав у двері.
— Герміоно? — сказав Рон. — Ми почули галас і занепокоїлися. Знаю, що я не повинен бачити тебе до обітниці, але…
— Не заходь сюди! — крикнула Ґрейнджер.
Усміхаючись, Паркінсон розгладила сукню, поправила зачіску та макіяж у дзеркалі.
— Ти знаєш, який вибір зробити, — сказала вона.
Тоді відчинила двері, показуючи Рона Візлі.
— Що, у біса, ти там робила? — гримнув він.
Посмішка Пенсі тільки розширилася.
— Я не знаю, Візлі. Запитай свою наречену.
І вийшла.
*
Того вечора Паркінсон сиділа перед каміном у своїй лондонській квартирі, намагаючись не думати про Герміону Ґрейнджер. Дурні ґрифіндорці та їхнє дурне весілля…
Пенсі так багато хотіла їй розповісти. Зізнатися. Вона дуже-дуже хвилювалася за Герміону, але боялася сказати це. Тепер та може бути одружена з Роном Візлі.
У двері постукали.
Паркінсон підскочила, намагаючись не надто хвилюватися. Тоді помчала до свого фойє. По інший бік дверей стояла Герміона в повсякденних джинсах і сорочці.
— Привіт, — сказала вона. — Ти кинула Візлі?
Ґрейнджер збентежено посміхнулася.
— Так.
— Добре, тому що я закохана і тебе, — Пенсі схопила її за руку й потягнула всередину.