Вода в легенях, сердце стигне;
Все давить й давить, все вбива;
В пітьмі цій все це світло гине;
Тортура гірка все трива.
Холодний лід в зелених очах,
З під рясних кудрів спогляда;
Не знайдеш жалю в них ти хоч як,
Добра у них й не спочива.
Не знайдеш ти у них нічого;
Спасіння свого чи прокльон.
Там болю досить без чужого;
Та все тягнуть у свій полон.
Та топлять, топлять, топлять в стужі,
Все душить цей тяжкий полон;
Болить, болить душа так злючі,
Уже у ній застряг патрон;
Уже вбиває він потроху,
Вкрутився в сердце, мов той гвинт.
Сказати, що тону не можу;
Пірнав же й сам до темних плит.
Я ж сам хотів із ним тонути,
Тягти до сонця двох хотів.
Та сил було лише пірнути,
Його я і себе згубив.
Та вже запізно щось казати.
Вода в легенях, в сердці гул.
Вже того факту не сховати,
Пекельний біль давно минув.
Уже не страшно так тонути,
Не так страшить пітьма води.
І взявшись за чужії руки
Усе-одно куди іти.
