sl.formidable
Серіали
18+
sweetestcheeries
Робота завершена
https://archiveofou…
Слеш
Драбл
AU
Дозволено з покликанням на даний сайт
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Немає схованих позначок
пт, 08/26/2022 - 14:24
чт, 08/24/2023 - 09:07
88 хвилин, 51 секунда
2
Читачі ще не додали роботу у збірки
1
1
Навіґація

Вілл страждає від нічних жахів та всезахоплюючого потягу до Ганнібала. Він обговорює згадані кошмари з Лекторем, коли той пропонує зателефонувати йому наступного разу, як жах знову трапиться. 

і Вілл телефонує

  Вілл не знався в архітектурі, так само не мав й гадки як облаштувати кімнату, стилізувати її. Проте, що він знав дуже добре, офіс Ганнібала - красивий. Просторий, стіни багряніють кров’ю, такий вже їхній колір. Він полюбляв роздивлятися різноманітні фотографії та картини, які Лектер вважав достатньо привабливими, щоб розмістити в своєму кабінеті. Йому подобалося лазити драбиною, щоб переглянути всі книжки, які лікар набував роками. Це було комфортне середовище, навіть не зважаючи на ті розмови, які бували тут. 

 Віллу не подобалося відкриватися. Йому здавалося насильницьким дозволяти людям влазити в свою голову, осмислювати кожне слово й кожну думку, що коли-небудь були в свідомості. Він ненавидів терапію: вона була некомфортною й крала будь-яку приватність. 

  Хоча, те, що вони проводили з Ганнібалом не було терапією, як наполягав сам лікар. 

- Ми всього розмовляємо, Вілле. Нічого більше, нічого менше. Я не твій психотерапевт, я не вірю, що тобі він потрібен. Ти не мій пацієнт. Ти - мій друг, - сказав Лектер ще на початку терапії, що Вілл сприйняв не інакше, як правду. 

Це була правда. Вони є друзями, за що Ґрем був вдячний. Дружба не те, чого Віллу не бракувало, тож знання того, що для Ганнібала він більше, ніж пацієнт, ба навіть більше, ніж знайомий, було тривожно приємним. 

 Ви бачите, що вони були товаришами, не пацієнтом та лікарем, тож вам могло здатися, що Вілл вагався набагато менше в тому чи пускати Ганнібала в свої думки та почуття, але це абсолютна помилка. Це не означає, що Ґрем не довіряє Лектеру, все зовсім навпаки. 

  У будь-якому разі Вілл мав би менше вірити лікарю, враховуючи те, що він знав - або те, що, як він думав, знає. Насправді, чоловік повинен був тікати від Ганнібала подалі, здати його поліції й чим хутчіш драпати. 

  Він ніколи цього не зробить. Навіть думки про втрату Лектора скручують живіть, змушують його страждати, адже він не може уявити існування без психотерапевта. 

  Йому потрібен Ганнібал, як рибі - вода. Хтось може назвати його одержимим та божевільним, тими двома словами, що завжди були такі рідні Віллу. 

  Ганнібал знав, що Віллу відомо про його особливі інтереси, але Лектер ніколи не запитував чи видавав своє хвилювання щодо зради. 

 Вони й ніколи про це не згадували, навіть коли мова йшла про Часопікського різника, всього перекидалися поглядами та вдавали, ніби все було як зазвичай. Адже, по-правді, нічого незвичного не було.

  Ганнібал залишався Ганнібалом, а Вілл зрозумів, що прийняв навіть найтемніші частинки його душі. Тож хтось може назвати його одержимим та божевільним, а Ґрему не залишається нічого, як погодитися. 

  Хоча Вілл і довіряв Ганнібалу, все ще були труднощі з розкриттям. Існує забагато причин, які пояснюють складність цього процесу. Вілл почав відчувати, сказати ніяково, почуття до Лектора. Коли раніше він дивився на друга, то відчував лише спокій і турботу. Бачив його тим, ким він був. Другом. Тепер, однак, з кожною новою зустріччю в кабінеті, Вілл прагне більшого. Глибшого. Він хотів знати й почувати всього Ганнібала. Він хотів торкатися кожного клаптику його шкіри, цілувати все, що міг, обіймати його. 

  У нього ніколи не було нічого подібного з іншими. Звісно, його притягувала велика кількість людей раніше, але всі вони були жінками й почуття чи бажання ніколи не були аж такими сильними й нетерплячими. Це так само хвилююче, як і жахливо. Він ніколи не думав, що йому може сподобатися чоловік, не кажучи вже про людожера, але він тужить за Ганнібалом. 

  Вілл був готовий померти разом з цим відкриттям. Лектер в деякому роді знав, що приваблює Ґрема, але точно не знав, наскільки сильно. Вілл не хотів нічого змінювати. Краще він залишить це в таємниці, сумуватиме в тиші, ніж дозволить розбити своє серце, коли Ганнібал остаточно відмовить йому. 

  Тому і не хотів повістю відкриватися лікарю, щоб випадково не викрити, що він насправді до нього відчуває. Змусити Вілла довіритися під час не-терапії було надскладним завданням для Лектора, над яким він неухильно працював. Однак Ґрем не знущався з Ганнібла, він говорив з ним, оминаючи тему кохання, прихильності чи, не дай боже, сексуальності. 

  Саме зараз, сидячи в такому ж кріслі, що й психотерапевт, він робив це. Говорив про що завгодно, крім цих почуттів. У данний момент Ганнібал був схвильований через Вілловий режим сну. Він стурбовано поглянув на Ґрема, не зустрічаючись з його поглядом, бо той до сих пір ніколи не дивився комусь у вічі довше, ніж якусь мить.

- Вілле, як ти спав минулої ночі, - запитав Лектер, відкинувшись в своєму кріслі.

- Гірше, ніж зазвичай, якщо це взагалі можливо. - з сухим сміхом відповів той. Його нічні жахи стали жорстокіші та такі реалістичні, що він інколи боїться заплющити очі. 

- Тобі все ще сняться кошмари?

Вілл кивнув.

- Ммгу.

  Ганнібал зітхнув, але не від жалю, радше від занепокоєння. Відчувати погляд лікаря на собі було до дрижаків приємно. Увага Ганнібала нервувала, але він починав звикати. Пройшло чимало часу, перш ніж лікар відповів, вочевидь, він глибоко задумався.

- Можу я запропонувати дещо?

Вілл, який пропалював поглядом килим, не зміг не подивитися на Ганнібала з втомленою гримасою на обличчі. 

- Повірте мені, докторе Лектере, я спробував кожну підказку й пораду з книг, намагаючись відволіктися від кошмарів, та нічого не спрацювало. Мені тяжко повірити, що ваша пропозиція буде ефективною. - він не хотів звучати пасивно агресивно, саме так, як в нього вийшло, ним керувала втома від всіх тих порад, що він отримував знову й знову. 

 Ганнібал підняв брову й Вілл, ніяковіючи, швиденько відвів погляд. 

- Вибач, я- я давно нормально не спав, - пробурмотів Ґрем. Його недосипання й жалюгідний стан не означають, що він має право грубити Лектеру.

- Все добре, Вілле. Я розумію, ти втомлений. Моя пропозиція була простою, коли ти знову прокинешся від нічого жаху - зателефонуй мені й я дам декілька прямих порад, щоб ти знову зміг заснути. - Він вимовив це з такою невимушеністю, що у Ґрема запаморочилася голова. Про що, в біса, говорить Ганнібал?

- Перепрошую? - перепитав чоловік, хоча обоє чудово розуміли, що лікар говорив достатньо голосно й чітко, щоб він все почув. 

- Зателефонуй мені наступного разу, коли прокинешся і не зможеш заснути після кошмару. - повільно повторив Лектер, неначе дитині. Це було смішно.

 - Але, я… Навіщо? чому? - Вілл почувався на межі шаленості, що можна було розгледіти в підвищенні тону його голосу. Ідея була абсурдною, божевільною та дуже, дуже спокусливою.

  Ґрем нарешті знову зустрівся з очима Ганнібала, в погляді якого були лише хвилювання та турбота. 

- Вілле, розмовляти про те, що тебе турбує відразу після того, як це трапилося, має позитивний ефект, що ми помітили в минулому. Я сподіваюся, що це теж позитивно на тебе вплине. Я хочу, щоб ти зателефонував мені особисто, тому що маю твою довіру і ти знаєш, що я хочу тобі лише кращого. - сказав лікар, схиляючись ближче та залишаючи холодну руку на стегні Ґрема. Це змусило здригнутися Вілла вдруге. 

  Чоловік замислився. Це була така щира й неймовірна пропозиція, що Вілл відчайдушно намагався змусити себе відповісти «так», але совість не дозволяла вчинити цього з Ганнібалом. Він знав, що чоловік любить дотримуватися свого розпорядку, а безладний телефонний дзвінок о 4 ранку не те, що він бажав Лектеру. Знав, що Ганнібал пошкодує, але все ж, у нього не було сил сперечатися з лікарем.

  Він поглянув на руку, що лежала на його стегні, на солодкий, пекучий дотик через який хотілося плакати.

- Ганнібале, я вдячний тобі за все, що ти зробив для мене, але я.. я не можу так вчинити з тобою, ти мене зненавидиш. - непереконливо навіть для себе, відказав Вілл. Перш ніж знову відкинутися на спинку крісла, Ганнібал ніжно стиснув стегно Ґрема, змушуючи того схлипнути.

Старший злегка усміхнувся.

- Вілле, мій любий. Я не пропоную одну зі своїх нирок. Я всього намагаюся допомогти тобі, як другу. Я хочу допомогти тобі, будь ласкавим, дозволь це зробити. 


  Вілл тонув, хапав вустами повітря, коли Олень, що постійно фігурував у снах, стояв на його грудях, змушуючи занурюватися у воду. Він не відривав очі, боячись побачити щось чи когось(!) знайомого. Він змагався з цим, відчайдушно намагаючись зберегти собі життя. Було так холодно. Він задихався. Неочікувано відчулися руки, що схопили його знизу й він почав ще сильніше змагатися з оленячими копитами. Руки тягли все глибше, далі й далі від поверхні й він відкрив очі, зрештою побачивши лише суцільну темряву. Легені нещадно здавилися, він не міг більше стримувати повітря, рот автоматично відкрився, наповнюючись водою. Літри й літри води заповнювали його, руйнуючи кожну клітину, руйнуючи волокна. Він щосили намагався закричати, але жодний звук не покинув вуста.

  Раптом, все закінчилося. Він прокинувся з криком, що не вирвався у сні. Швидко сів та відкрив очі, на щастя, спостерігаючи власну кімнаті, а не невідому водойму, яка затягувала на дно. Його серцебиття було настільки сильним, що Вілл міг запевнити, він бачив, як серце пульсує в грудях. Очі боліли від сліз, а все тіло й постіль вкрилися потом.

Він тяжко зітхнув, а потім помітив собак, що стояли в дверях. Це видовище змусило його ледь усміхнутися. 

- Зі мною все добре. Вибачте, що розбудив, хлопці, повертайтеся до сну. - прошепотів Ґрем, а собаки, наче зрозуміли все сказане, справді розвернулися й почимчикували в напрямку вітальні. 

  Він подумав бувало встати, як згадав слова Ганнібала з минулого тижня. Поглянув на час. В нього не було й шансу заснути після такого жаху, але на годиннику третя ранку, а це занадто рано, щоб починати день, навіть для Вілла. Він взяв телефон тремтячими спітнілими руками й прокрутив контакти аж до номеру Ганнібала. Він був знервований. Дурень. Лектор запропонував допомогти йому, він всього виконував прохання лікаря, чому ж тоді так нервово?

  Він натиснув на номер Ганнібала, тривожно очікуючи відповіді. Думка про те, що чоловік візьме слухавку, наповнила його страхом й хвилюванням. Після 4 гудка й близько 6 міні серцевих атак, з того боку почувся звук. 

- Привіт, Вілле. Все добре? - на щастя, Лектор не звучав втомлено чи роздратовано, навпаки, він ніби чекав цього дзвінка. Ґрем видихнув, наполовину полегшено, наполовину стривожено. 

- Так, ем, тобто, ні, насправді. У мене… Мені наснився жах, - тихо сказав чоловік, відчуваючи, як наповнюється соромом. Телефонувати було дурним рішенням. Вілл не дитина, а Ганнібал не його батько. - Але… Це пусте, вибач, що розбудив, Ганнібале. - Вілл вже хотів покласти слухавку й видалити цей спогад з голови, але Лектор раптово видав невдоволене мичання.

- Не закінчуй дзвінок, Вілле, - сказав той, зупиняючи Ґрема. - Я радий, що ти зателефонував. 

  На щоках розплився рум’янець, проте Вілл помітив, що заспокоюється, він розкинувся на ліжку. 

- Ти спав? - сором’язливо запитав молодший, утримуючи мобільний правою рукою, лівою ж він водив по оголених ребрах. 

- Ні. Ти звякнув саме коли я закінчив роботу над книгою, - відповів той м’яко, намагаючись впевнити Ґрема, що він не турбує його таким пізнім дзвінком. 

Чоловік мовчки вилаяв телефон, бо той псував красивий голос Лектера. Він цього не заслуговував. 

- Вілле? - запитав Ганнібал. 

- Мм? - у відповідь.

- У тебе знову був нічний жах?

  Ґрем не відповів. Це дещо тупо, щоб ще було причиною дзвінка? Та йому нестямно захотілося говорити, але про інші речі, кращі речі. Раптом, він відчув себе таким вразливим та самотнім. 

- Ти не хочеш про це говорити, чи не так? - знову відгукнувся Лектер, м’яко й турботливо. Це фактично змусило Вілла заплакати. Усвідомлення того, що Ганнібал розуміє його, піклується про нього, було найкращим відчуттям. 

- Ні, вибач, я всього хотів.. я не знаю, будь ласка, просто говори зі мною, - прошепотів у відповідь.

Він точно чув, як Ганнібал цикнув.

- Отож, мій любий Вілле. Ми можемо говорити про все, що захочеш. Як щодо послухати про книгу, яку я щойно закінчив?

Ґрем почервонів, почувши, як ласкаво та ніжно Лектер говорить до нього. Це дурманило голову, п’янило її. 

 За звичайних обставин Вілл би не зацікавився, але цієї ночі ніщо не могло зробити його щасливішим.

- Добренько, - відповів чоловік з надією, що лікар зможе відчути в інтонації його вдячну усмішку. Він краще вмощується в ліжку, закриваючи очі й задоволено слухаючи тихий гуркіт голосу Ганнібала. Це було неймовірно втішно. 

  Лікар почав розповідати про книгу, а Вілл слухав, не подаючи голосу, просто отримуючи інформацію. Мабуть, був тихим надто довго, бо пролунало питання чи не спить він раптом.

- Ні, я просто слухав твій голос, - сонно відповів Ґрем. Насправді, він був втомленим і сонним і якби сильно постарався, то зміг би заснути, але хотів залишитися в телефонній розмові, тож завзято боровся зі сном, в який міг впасти. У нього не було сил турбуватися про сонне звучання власного голосу. 

 - Справді? - запитав Ганнібал, без нотки здивування. Він знав, що Віллу подобався його голос. Так само як знав його краще, ніж він сам себе.

- Так, дуже сильно, дійсно. Це дивно? - сором’язливо запитав Ґрем. Налякати своєю поведінкою Лектера - останнє, чого йому хотілося. Він почув тепле хихотіння у вусі.

- Ні, це не дивно. Нормальність не в моєю смаку, мій любий. Дивакуватість - ласкаво прошу. - Вілл не зміг втримати щирий сміх у відповідь. Боже, Лектер так впливає на нього. Лише банальна розмова робить його задоволеним і запаморочливо щасливим. 

  Коли сміх себе вичерпав, Ґрем почув тихе зітхання Ганнібала.

- Так приємно чути твій сміх, Вілле. Я обожнюю, коли радість доносить з твоїх вуст. - тихо й тепло сказав лікар. Очі Ґрема округлилися, а телефон впав на подушку на деяку, коротку мить. Сильний рум’янець охопив усе його обличчя, було неочікувано чути такі люблячі слова в свою адресу. 

  Чоловік прочистив горло, але всерівно звучав хрипло.

- Невже? - віддзеркалюючи стиль Лектера в питаннях. 

- Звісно. - старший відповів так, ніби Ґрем запитав найсмішнішу річ у світі. 

- Ем, що.. Що ще тобі подобається? - він прошепотів в телефон. Через тон, який набирала розмова, тепле відчуття наповнило низ живота. Інтимно.

  Це було зрадливо-викриваюче питання, але Вілл більше не міг приховувати, як жадав схвалення Лектера. Ганнібал знав це, як завжди, як знав все про нього.

- Скільки часу ЦЕ в тебе займе? - легко пожартував лікар, голос його був м’яким і надто задоволеним. Вілл посміявся, справді посміявся над цим питанням. 

- Докторе Лектере, ви фліртуєте? - запитав Ґрем, надія відчувалася навіть через телефон. Боже, невже він бажав, щоб Ганнібал фліртував з ним? 

 З того боку слухавки почувся шурхіт, старший змінив своє положення в ліжку й збудження прокотилося Віллом через думки, що під м’якою ковдрою криється голий лікар. Він так відчайдушно хотів побачити цього чоловіка власними очима, що його пальці сіпалися. 

- Ну, ну. Який тільки кмітливий мій хлопчик. Ти мене розкусив. - сказав Ганнібал, руйнуючи жартівливу атмосферу. Мурашки прокотилися хвилею по тілу, коли Лектер назвав його своїм хлопчиком в такій манері. Це було спокусливо. 27 років не відповідали цьому слову аж ніяк, але таке звернення від Ганнібала паморочило голову.

 Ліва рука, залишаючи ребра, спустила нижче, до того маленького прояву збудження у штанях Вілла. Він зупинився прямо біля спідньої, граючись з резинкою штанів. 

- Чому? - запитав він, відразу ж пошкодувавши про це. Мало того, що це звучало вбого, так ще й видавало його жахливе бажання похвали Лектера. 

- Ох, мій любий. Ти фантастично милий. Справді не помічаєш, наскільки розкішним, чудовим хлопчиком ти є? - низьким, серйозним голосом промовив Ганнібал. Ґрем не очікував почути це слово знову та напрочуд видав тихий, зніяковілий стогін. 

- Г-ганнібале ти, ти не можеш говорити подібного, - тяжко видихаючи, молодший опустив руку на збуджений орган, що з неймовірною швидкістю наливався кров’ю, але не торкався себе так, як йому насправді хотілося. 

- Коли я бачу таку реакцію, я починаю думати, що тобі слід було підготуватися, адже подібні слова я шепотітиму у твоє вухо всю ніч. - цього разу стогін Вілла був вищим, надія, що щось станеться цієї ночі, висіла в повітрі.

- С-справді? - ледь не задихаючись, жарко ковтаючи повітря. Він ще й не торкався себе, а вже настільки збудився.

- Так. Скажи мені, Вілле, в що ти одягнений? - все тіло Ґрема моментально розпашіло, виступив піт, йому стало гаряче, але це не через нічні жахи, ні, причиною була чиста хтивість. Чи насправді це відбувається? Чи насправді ось ось у нього буде секс по телефону з Ганнібалом? Лікар Ганнібал Лектер, його любий друг, його найбрудніша фантазія? 

Пекельно так!

- Нічого, всього мої, ем, штани для сну, - швидка відповідь спричинена цікавістю, що чоловік скаже ще. Ґрем заплющив очі. Було так легко уявити Лектера, як він лежить у власному ліжку й старанно утримується від ластощів самого себе. Подібні думки змусили член Вілла здригнутися. 

- Мило. Скажи, любий мій, ти торкаєшся себе? 

Вілл задоволено промичав та похитав головою, перш ніж згадав, що Ганнібал не бачить його.

- Ні. - прошепотів у телефон, відчуваючи, як скоро втратить контроль над собою. Задоволений звук донісся з того боку.

- Чому ні? - Ґрем почервонів ще сильніше. Він справді міг робити що завгодно вже давно, але совість не дозволяла діяти без відома Лектера.

- Бо ти не казав, що.. що я можу. - Вуха наповнилися тихим стогоном Ганнібала. Це найприємніший звук, який він міг почути. Вілл надіявся саме на такий ефект подібних слів. 

- Мій чудовий Вілле, - приємне тепло прокотилося тілом, - ти дійсно дивовижний. Доторкнися себе, заради мене. - Ґрем заскиглив, нарешті отримавши дозвіл на задоволення. Чоловік почав з ключиць, провів по них пальцями, спустився нижче, інтимніше, торкаючись власних сосків. М’який стогін вирвався з вуст, а потім інший, сильніший та голосніший. Він задихався цими відчуттями. 

- Які спокусливі звуки. - знову шепіт Ганнібала. 

   Це спонукало його спуститись нижче, до резинки штанів. Він швидко скинув їх, викидаючи на підлогу, не звертаючи уваги, куди вони полетіли. Він вагався безсоромно мастурбувати, було якось ніяково. Ганнібал, мабуть, відчув маленьке збентеження Вілла, тому почав його заспокоювати:

- Все добре, солоденький. Я хочу чути тебе, не стримуйся, погладь себе. - і Ґрем погладив.

  Молодший натиснув подушечкою великого пальця на голівку, збільшуючи витік передсім’яної рідини. Він наніс її на пальці, щоб полегшити ковзання кисті по члену, вгору та вниз, раз за разом. Вілл випустив приголомшливо голосний стогін у насолоду для Ганнібала. Він дужче охопив пальцями орган, рухаючись грубо, відкидаючи принади ніжності. Солодка, приємна хтивість, що охоплювала до непритомності, але цього все ще було недостатньо.

- Г-ганнібале, будь ласка, - проскиглив Ґрем, сам не знаючи, про що конкретно благав.

- Що, мій любий? 

- Я хочу, блять… Будь ласка, ти мені потрібен. - тихе, відчайдушне прохання. Боже, це так правдиво. Йому справді не вистачало Лектера, не важливо, в який спосіб, але він жадав, щоб Ганнібал взяв його. Це зводило з розуму. 

- Ох, крихітко.Ти неземний. Що саме ти хочеш? - хоч прозвучало питання, Вілл відчував, що старший заздалегіть знає, чого він бажав, про що молив.

- Т-тебе. Я так сильно хочу тебе, Ганнібале. Твої руки, вуста, всю твою плоть, - він вимовляв це рвано, намагаючись повноцінно вдихнути , але легені зраджували його. 

  Раптом, його накрила хвиля невпевненості. Що, якщо Лектер робить це лише заради Віллової втіхи. Так, він фліртував з ним, але це могло бути всього способом послабити напруження. 

  Ґрем швидко зупинився, закам’янівши. Здавалося, лікар затих теж. 

- Щось не так, Вілле? - на щастя, голос його був стурбований.

- А ти хочеш мене, Ганнібале? - запитав Ґрем, не змагаючись з ніяковістю, не маючи для неї ні часу, ні сил. Або Лектер жадає його теж і захоче продовжити, або він покладе слухавку й більше ніколи про це не згадає.

  Він почув придушений сміх, сміх, тому Вілл багатослівно промичав у запитанні. Не звучав глузливо, ані весело. Це хихотіння було більше обожнюванням.

- Ти не уявляєш, наскільки сильно я жадаю тебе, мій милий хлопчику. Ті речі, що я зробив би з тобою, будь я поряд. - спокусливо, гаряче, змушуючи молодшого палко стогнати. Він знову торкається свого пінеса, дражниться, допоки не дозволяє собі охопити член рукою знову. 

 Ганнібал хотів його трахнути. Він сказав це. Ох, Вілл не виживе цієї ночі. 

- Так? Як, як саме? - Ґрема б нітила диявольська хтивість у власному голосі, якби він не почав знову пестити себе, збудившись настільки, що не турбувався ні про що. 

 Ганнібал глибоко видихнув, ніби на нього теж діяла телефонна розмова. 

- Я б казав, наскільки слухняним хлопчикові ти був для мене. Я б торкався тебе так, як до мене цього не робив ніхто. Я б цілував, насолоджувався б смаком кожної частинки тіла, до якої зміг би дістатися. - Почав Лектер, і Вілла охопила така потужна хвиля пристрасті, що він був ладен кінчити від самих Ганнібалових слів. Думки про те, що лікар торкається його, цілує, пестить - було нестерпними. 

- Ох, блять, Всевишній, будь ласка, будь ласка. - Він благав, потребував знати про що ще мріяв Лектер.

- Хочеш знати, з чого я б почав? - запитав лікар і Ґрем видав звук, індикований як «так», він надмірно сильно хотів знати. - Я б спочатку цілував твій гріховний рот, смакуючи того, кого бажав місяці. Потім, я б карбував тебе укусами справжнього кохання, щоб показати всім, кому ти дійсно належиш. - його голос звучав напружено і якби Вілл був уважним, то почув, як Ганнібал задовольняв себе теж. Ґрем проскиглив так голосно, що навіть злякався, що динамік його мобільного зламається. Сама ідея бути з і належати Лектеру була неймовірно смачною. Нічого не могло зробити його щасливішим. 

  Якби Вілла не захопило збудження, він би засоромився власної гучності, але можна запевнити, що Ганнібал обожнював його розпутницький стогін, тож зупинятися не хотілося. 

- Блять, Г-ганнібале, не зупиняйся, говори. - благав він, підступаючи ближче до кінця. 

- Ти був би таким слухняним для мене, хіба ні? Прийняв би все, що я тобі дав, молив би мене з такою пристрастю, - Вілл почав рюмсати.

- Так, так, боже милий. Я був би таким покірним для тебе, будь ласка. 

Лектер тихо рикнув. 

- Ти пестиш с-себе, Ганнібале?

- Так.

- Дідько, так, - волав Ґрем. 

  Він ніколи не був таким збудженим. Він дрочив швидко та грубо, вгору й вниз, вигинаючи спину дугою, ноги несамовито тремтіли. 

- Якби я був поряд, Вілле, я б власними руками блукав твоїм чудовим, гнучким тілом, доки ти не затремтів би від потреби кінчити. Тоді я мучив би тебе нескінченним задоволенням, щоб довести тебе до краю, - лікар сказав це повільно; глибоке, звірине збудження відчувалося в його словах. 

  Рука, що до цього трималася на животі, спускалася нижче, інтимніше, до його недоторканного, цнотливого отвору. Лубриканту не було, тож довелося просто м’яко торкатися м’язів. Тим не менш, це ще ближче наблизило його до кульмінації. Думки про те, яка пальці Ганнібала повільно проникають в нього, змусили заскиглити. Він пекельно хотів відчути Лектера в собі. 

- А тепер, мій любий хлопчику, скажи, про що ти думаєш. - прошепотів чоловік, він абсолютно точно міг сказати, наскільки глибоко Вілл зайшов у пещенні себе. 

- Всього, всього як ти ахх… розкриваєш мене своїми пальцями, - видихнув Ґрем, отримуючи грудинний стогін у відповідь, - й, охх… входиш в мене своїм ч-членом. 

 Лектер простогнав більш гучно цього разу, безсумнівно, уявляючи те саме.  

- Тобі б сподобалося це, янголе? Ти б хотів, щоб я тебе трахнув? Ти б хотів повільно та чуттєво, чи швидко та грубо? Можливо, я б стискав твоє горло, втримуючи повітря в легенях? - у нього нерівний голос, здається, повітря тікає від подиху. Це було найгарячіше, що Вілл коли-небудь чув. Ґрем мимоволі відчув, що сильніше натискає середнім пальцем на вуздечку, ледь не сковзує з неї, що змушує його схлипнути. Це з ним роблять слова чоловіка. 

- Так, так, так. Блять, ах, я прагну цього, - кисть рухала швидше, сковзала по всьому члену, він був за секунду до еякуляції, навіть не усвідомлюючи цього. 

- Ти б прийняв все, що я тобі дав, як хороший хлопчик, саме як зараз. Ти був би таким покірним для мене, - прошепотів Лектер. - Те, як ти, лежачи на моїх стегнах, втягував мій член так глибоко, що відчував у своєму животі, було б неземною красою. - У цю мить, молодший відчув, що німіє від збудження. Він заскиглив та схопив пеніс за основу, щоб не допустити кульмінації. Він не хотів закінчувати, ще не час. 

- Мій милий Вілле. Я б зробив все, щоб посадити тебе на власний член, щоб ти сльозливо благав дозволити тобі кінчити. - проричав старший. Вілл у сотий раз за цю ніч високо, відчайдушно застогнав і відчув, як усе тіло тремтить. 

- Ганнібале, Ганнібале, будь ласка, скажи, що я можу кінчити. - молив Ґрем, нестерпно чекаючи дозволу.

- Господи, ти справді звучиш так неймовірно солодко, випрошуєш мене про відпущення твого «гріха». Ти такий покірний хлопчик, такий благословенний мій любий. 

  Через звуки, які лунали з того боку слухавки, молодший міг сказати, що лікар теж був на межі, він чув, як Ганнібалів голос грубів, вибиваючи слова. 

  Це було так, до біса, гаряче. 

  Вілл мав кінчити до того, як безконтрольно вибухне сам.

- Ганнібале, будь ласка, я ж так гарно поводився, мені.. мені конче треба кінчити, будь ласка, я можу? - він не звертав уваги, яким терплячим було звучання його голосу.

- Дозволяю, зроби це для мене, мій небесний хлопчику. - прошепотів Лектер. 

  Найкращий оргазм який був коли-небудь у його житті стався так неочікувано, Вілл очевидно не був готовий до нього. Тіло сильно тремтіло, коли задоволення нарешті розбилося по рукам та животу, голосні скиглення «будь ласка», «Ганнібале», та «так» вирвалися з вуст. Це було так добре, він нарешті простягнув кінцівки вздовж тіла. Задихавшись та виснажившись, він слухав звабливі стогони Ганнібала, що насолоджувався Вілловим кінцем. Це була музика для його вух. Він готовий душу продати, щоб чути лише ці задоволені стогони Лектера. 

- Ти кінчиш для мене, Ганнібале? - прошепотів Ґрем, витягуючи грудний звук з лікаря.

 Він почув, як чоловік вилаявся іноземною мовою, перш ніж вигукнути Віллове ім’я та низку стогонів. Забудьте те, що Ґрем сказа раніше. Він готовий продати душу за стогони Лектера, еякулюючого від голосу Вілла. 

 Старший дихав важко на тому кінці слухавки, відповідаючи рваним вдихам молодшого. 

- Дякую, Ганнібале. - прошепотів Ґрем, перш ніж схилитися на підлогу й підняти штани. Було до жаху ніяково витирати сперму ними, але він був занадто втомлений, щоб піти в душ. 

- Ні, це тобі дякую, любий. Це було чудово. - сказав Лектер, звучав він не менш виснажено. Відчувалася усмішка в голосі, така сама висіла на обличчі Ґрема.

 Вілл закрив очі й зітхнув. Що повинно відбуватися зараз? Вони повернуться до статусу друзів чи… чогось більше? Боже, невже він хотів, щоб вони були чимось більшим? 

Ганнібал, відчувши сумніви Вілла, попросив його висловити своє занепокоєння.

- Що ж, ем, що тепер? 

- Я надіявся, що ти не відмовиш мені в сьогоднішній вечері, десь о восьмій? - сказав Ганнібал, деяка нервовість проскочила в голосі. Він хвилювався, що Вілл скаже «ні»?

- Звісно, залюбки, - швидко відповів Ґрем, гніваючись, що лікар може вважати це одноразовою можливістю. Він надіявся, Лектер знав, що Вілл хоче його деяком чином. Він потребує його. Бажає його.

- Чудово. Побачимося ввечері, любий, - відповів лікар. - Повертайся до сну, все ще пізно

 Ґрем тихо засміявся та кинув око на годинник. Так, сон звучить привабливо. 

- Окей, на добраніч, Ганнібале. Я чекатиму нашого побачення весь день. - позіхаючи. 

- Я теж. На добраніч, солоденький. 

    Примітки
    Я не професійний перекладач, багато чого було адаптовано під українську мову, тому точного перекладу не гарантую.
    Вподобайка
    19
    Ставлення автора до критики

    Відгуки