Книжка з історії на полиці (завжди повторюється)

пандолілі:

— Гаразд і… Відкривай! — коли Лілі розплющила очі, перше, що побачила, була Пандора, у всій своїй красі й із широкою посмішкою. Наступне, що побачила — пейзаж. Там було так багато квітів, що здавалося, ніби дівчата потопають у їхньому морі. На задньому плані росли гарні дерева, яких вона ніколи раніше не бачила біля Гоґвортсу.

— Пандоро Селена Оллівандер, ти перенесла нас із Гоґвортсу тільки для того, щоб запросити мене на гарне побачення в День Святого Валентина?

— Лілс! — Пандора подивилася на неї. — Ти не можеш перенестися з Гоґвортсу або до нього! Облиш, ти ж мала знати, що це не так. І ти все одно це відчула б.

— Гм, — Лілі подивилася на співрозмовницю зі спантеличеним обличчям. — За всі п’ять років у школі я ніколи не бачила цього місця, тож трохи розгублена, — розвела вона руками.

— Що ж, думаю, тобі потрібен аметист, щоб заспокоїтися від усіх цих хвилювань.

Пандора відповіла з хитрою посмішкою.

— Ти ж не купила мені подарунок, чи не так?  

— Звичайно, що купила! — Пандора виглядала ображеною й притислася коротким поцілунком до губ Лілі. Щоки тієї почервоніли, але не так, як волосся.

— І цей стрес через історію з префектом, — додала Оллівандер. — Хоча я розумію, що ґрифіндорці можуть завдавати тобі клопоту з усіма їхніми веселими та енергійними характерами.

Лілі пирхнула. 

— Поттер і Блек справді найгірші, Петтігрю трохи дратує, але порівняно з Мері він не такий уже й активний. А всі ці її нічні мандрівки… — Пандора засміялася. Це був улюблений звук Лілі, він лунав, немов музика.

— Що ж до речей, які не викликають у тебе стресу… Нумо сядемо, і я дам тобі подарунки, — і дівчата пішли, тримаючись за руки, до місця, де Оллівандер розстелила ковдру для пікніка. Це було вдало вибране місце, поруч із вишневим деревом, яке давало їм тінь, оскільки лютий видався напрочуд спекотним.

— Це аметист, я подумала, що він тобі дуже потрібен, а це рожевий кварц, який, на мою думку, дуже пасує до Дня Святого Валентина, тому що кохання, і все таке. Він дає романтичне почуття, а також любов до себе й упевненість у власних силах. Жіноча енергія також сюди входить, о, і я була в ударі, тому вирішила взяти ще й арагоніт, у нього така цікава структура…

Дівчина вже давно перестала слухати; не те щоб їй не подобалися подарунки, насправді вони їй дуже подобалися, але найбільше вона полюбляла слухати, як Пандора розповідає про них. Хвилювання на її обличчі та широка посмішка змусили серце Еванс закалатати в грудях. Раптом вона різко подалася вперед і несподівано поцілувала співрозмовницю. Оллівандер, здивована, але не засмучена, нахилилася й зробила поцілунок більш пристрасним. Вона заповзла майже на коліна Лілі й штовхнула її на землю, намагаючись не зробити боляче. Руда повернула своє тіло, і, сміючись та цілуючись, обидві покотилися через поле квітів, трохи забруднивши сукні зеленню, але ні одна з них не переймалася цим. Мить була такою дорогоцінною, що кожного разу, коли згадували її, здавалося, що їхні серця були зроблені з золота й мерехтіли в грудях.

Коли дівчата скотилися майже з усього пагорба, на диво без жодних ран чи травм, вони вилізли назад на дерево [прим. перекл.: а сиділи під деревом… мабуть, це помилка автора/авторки, спочатку ж було вказано, що він/вона лиш почали вивчати мову] і влаштували романтичний пікнік, який також був дуже брудним, а потім намагалися нагодувати одна одну шматочками полуничного торта, який спекла Лілі. Пандора також отримала подарунки, багато ароматичних свічок і власноруч зв’язаний кардиган — Еванс була майстринею у в’язанні гачком.

Настав вечір, і обом довелося, на жаль, повертатися до замку, але вони повернулися з повними шлунками й серцями.

~~~

ліні:

— Можеш зняти пов’язку! — прошепотіла Луна тихо, але було чутно, що вона схвильована. Джіні зняла пов’язку — рейвенкловську краватку — і не могла повірити власним очам. Вони були в лісі, але на відкритій галявині, яка була заповнена квітами. Візлі обійняла партнерку.

— Це чудове місце для побачення, дякую!

— Ти навіть не все бачила, — Лавґуд хихикнула й зробила крок уперед, щоб руда могла побачити речі для пікніка. Там були коробки, екстравагантно загорнуті, як це завжди робила Луна.

— З Днем Святого Валентина, кохана, — вона посміхалася й виглядала такою чарівною, що Джіні захотілося її поцілувати. І вона це зробила. Відволікшись через поцілунок, вони впали й покотилися з пагорба.

— О ні! — закричала Візлі, але насправді не злякалася. Коли вони спустилися донизу, трава залишила на їхньому одязі зелені сліди.

— У мене пляма на улюбленому комбінезоні, — сумно сказала Луна.

— Не хвилюйся, вона зникне, якщо її випрати, — Джіні притиснулася носом до носа Лавґуд. — А ти гарно пахнеш. Як лаванда.

Вони розділили ще один солодкий поцілунок і піднялися на пагорб, не забувши про їжу.

Візлі їла карамелізовані яблука, поки Луна пояснювала все про кристали, які купила їй.

— А зелений авантюрин — на щастя, достаток…

— Я чула, що він також приносить гроші. Це правда?

— Так, але ти маєш зробити це своїм наміром, тому не чекай, що п’ять галеонів упадуть із повітря, якщо торкнешся його один раз.

Джіні уважно кивнула й запхала дівчині до рота бутерброд.

— Я хотіла приготувати для тебе маґлівські закуски й подумала, що ти захочеш їх спробувати, — сказала вона, коли Луна жувала.

— Дуже смачно. Але тебе я люблю більше. Понад усе, — відповіла Лавґуд і знову обійняла Джіні, притиснувши поцілунок до її скроні. — Ти  мала рацію коли ми котилися по квітах, то пахли приємно, — зауважила вона. Візлі розсміялася. — Хочеш ще раз повалятися там?

— Ні, але… Я хочу потанцювати.

Вони танцювали, повільно й романтично, весело й енергійно, хаотично й багато спотикаючись. Танцювали до самого заходу сонця, який спостерігали з місця для пікніка під вишнею, доїдаючи їжу.

Луна заснула в Джіні на колінах, тож та заплітала їй волосся, милуючись красою. Вії блищали, коли на них світило сонце. Візлі дозволила дівчині поспати, адже в них усе одно були вихідні.

Руда поцілувала Луну в маківку й видихнула: 

— Я теж тебе кохаю.